Їх роль у розширеному відтворенні

Фінансові ресурси та

Фінансовий механізм.

Їх роль у розширеному відтворенні

1. Поняття фінансових ресурсів, їх зміст, джерела створення.

2. Склад та структура фінансових ресурсів.

3. Поняття фінансового механізму, його складові.

4. Види фінансового механізму, їх характеристика.

Вплив фінансів на процес розширеного відтворення починається з трансформації валового внутрішнього продукту у відповідні фонди. Саме тоді фінанси починають діяти як складова частина економічного механізму держави. Матеріальним носієм фінансових відносин виступають фінансові ресурси. І це виділяє фінанси із сукупності економічних категорій. Можна сказати, що фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє конкретне вираження у фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди.

В економічній науковій та практичній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їх змісту та ролі у відтворювальному процесі. Багато визначень, що подаються в словниках та науковій літературі не відповідають сутності фінансових ресурсів або розкривають її не повністю.

Так, фінансово-кредитний словник за часів СРСР, визначає фінансові ресурси як сукупність фондів грошових засобів, що перебувають у розпорядженні держави, підприємств і організацій; створюються в процесі розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу.

О.М. Бірман характеризує фінансові ресурси як виражену в грошових коштах частину національного доходу, сконцентровану безпосередньо в державі чи підприємствах для використання на цілі розширеного відтворення і на загальнодержавні потреби.

М.Г. Сичов підкреслює, що фінансові ресурси як грошові нагромадження і грошові фонди створюються підприємствами, об’єднаннями, організаціями, державою в порядку розподілу й перерозподілу суспільного продукту і національного доходу.

Т.В. Гуйда визначає фінансові ресурси як сукупність доходів, відрахувань та надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширення виробництва і зростання матеріального добробуту суспільства.

Дані визначення фінансових ресурсів вказують на місце створення ресурсів і належність їх до суб’єктів фінансових відносин. Але не вказується джерело їх створення та призначення.

Вітчизняний вчений М.Я. Коробов визначає фінансові ресурси як централізовані й децентралізовані грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу й перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту і національного доходу й призначаються для використання відповідно із завданнями соціально-економічного розвитку суспільства та окремих підприємств. В цьому визначені чіткіше вказується цільове призначення фінансових ресурсів, але не визначається джерело їх створення.

Щоб зрозуміти поняття “фінансові ресурси” необхідно виходити, перш за все, з терміну “ресурси”. Слово “ресурси”, походить від французького “ressource”, що означає – допоміжний засіб, тобто, щось таке, що може бути використане з певного джерела (запаси, кошти, матеріали тощо) на певні цілі. В економічній теорії ресурси прийнято поділяти на чотири групи (рис. 15.1).

Рис.15.1. Складові ресурсів виробництва

Економічна категорія “ресурси” має ряд певних особливостей:

– потреба в ресурсах пов’язана з процесом суспільного виробництва та створення споживчої вартості;

– структура ресурсів динамічна й залежить від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин;

– використання будь-якого виду ресурсів передбачає їх вартісне відтворення (ресурси із матеріально-уречевленої форми переходять у вартісну або фінансову).

Природні, матеріальні, трудові ресурси властиві будь-якому виробництву. Вони називаються “базовими”. Фінансові ресурси виникли на ринковому етапі розвитку суспільного виробництва. Їх відносять до похідних.

Тому, враховуючи специфічність категорії фінансів, для визначення поняття фінансових ресурсів можна навести ті критерії, яким воно повинно відповідати. А саме:

· джерело створення фінансових ресурсів;

· форма виявлення фінансових ресурсів;

· цільове призначення фінансових ресурсів.

Найбільш повне визначення фінансових ресурсів надає К.В. Павлюк, характеризуючи їх як грошові нагромадження і доходи, які створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб. В цьому визначенні виражені економічна основа, зв’язок фінансових ресурсів з відтворювальними процесами, форми їх виявлення.

Фінансові ресурси, формою виявлення яких є фонди грошових коштів, мають наступні характерні ознаки:

· фінансові ресурси як у статичному плані, так і під час руху завжди виражають відношення власності, тобто вони належать державі, чи підприємствам, чи приватному сектору економіки, чи населенню;

· фінансові ресурси завжди мають певне джерело створення і певне цільове призначення;

· формування й використання фінансових ресурсів завжди має свою правову сторону і регламентується законодавчими та нормативними актами.

В економічній літературі зустрічаються різні визначення межі функціонування фінансових ресурсів. Поняття “грошові засоби” значно ширше ніж “фінансові ресурси”. Фінансові ресурси завжди виступають у грошовій формі. А грошові засоби стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони акумулюються у відповідних фондах, які мають певний порядок створення і використання.

Характерною рисою фінансових ресурсів є те, що вони, на відміну від грошових засобів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Фінансові ресурси свідчать про наявні можливості економічного і соціального розвитку.

Отже, фінансові ресурси мають певні критерії визначення (джерело створення, форму виявлення та цільове призначення)та характерні ознаки як економічної категорії і виражають фінансовий результат процесу відтворення.

Фінансові ресурси властиві всім суб’єктам фінансових відносин. До фінансових ресурсів держави входять ресурси всіх секторів економіки:

· державного сектору;

· підприємств;

· громадських організацій;

· приватного сектору.

У кожному секторі економіки фінансові ресурси визначаються за рівнями управління.

В державному секторі до складу фінансових ресурсів входять:

1) ресурси державного бюджету;

2) ресурси місцевих бюджетів;

3) ресурси державних фінансових інститутів;

4) ресурси міністерств, об’єднань;

5) ресурси підприємств, організацій, установ.

В інших секторах економіки, як правило, фінансові ресурси перебувають у розпорядженні первинної ланки.

В узагальнюючому вигляді склад фінансових ресурсів представлено на рис. 15.2.

У складі фінансових ресурсів держави в Україні найбільшу питому вагу займають фінансові ресурси державного сектору економіки. В останні роки держава мобілізує в бюджетну систему з урахуванням централізованих цільових фондів до 58 % фінансових ресурсів. Відповідно зменшується частка фінансових ресурсів підприємницьких структур. Така тенденція негативно впливає на економічні і соціальні процеси в народному господарстві, так як відбувається відрив використання фінансових ресурсів від місця їх утворення. А це, в свою чергу, перевантажує фінансову систему держави різними формами перерозподілу. Крім того виникає загроза перетворення бюджетної системи з інструменту економічного регулювання на фіскальну структуру.

Структура фінансових ресурсів розглядається в тісному зв’язку з вартісною структурою валового внутрішнього продукту за джерелами утворення або напрямками використання.

Рис. 15.2. Склад фінансових ресурсів держави

Завдяки такому розгляду стає можливим визначити рівень використання фінансових ресурсів у розподільчих процесах; дати характеристику ефективності функціонування фінансового механізму; прослідкувати рух кожної складової частини фінансових ресурсів.

За джерелами утворення до складу фінансових ресурсів відносять:

– прибуток;

– заробітну плату;

– доходи від особистого підсобного господарства;

– нарахування соціального страхування;

– амортизацію;

– чисті податки.

Найбільша частка фінансових ресурсів створюється за рахунок прибутку, відрахувань на соціальне страхування та інші соціальні потреби. Значну частку становлять непрямі податки. Крім цього, частина фінансових ресурсів виражає перенесену вартість основних фондів (амортизаційні відрахування). Отже, основна частина фінансових ресурсів представляє собою грошове надходження новоствореної вартості.

За видатками або напрямками використання до складу фінансових ресурсів відносять:

· витрати на розвиток економіки;

· державні дотації та виплати різниці в цінах;

· витрати на соціальні гарантії населенню;

· витрати на соціально-культурні заходи;

· витрати на розвиток науки;

· пенсії та надання допомоги;

· витрати на оборону;

· витрати на управління;

· витрати на зовнішньоекономічну діяльність;

· витрати господарських структур на соціальні заходи;

· інші витрати господарських структур;

· витрати на обслуговування державного боргу;

· інші витрати бюджету.

У кінцевому підсумку напрямки використання фінансових ресурсів можна поділити на три групи:

– перша група – поповнення фонду відшкодування;

– друга група – формування фонду споживання;

– третя група – формування фонду нагромадження.

Розгляд фінансових ресурсів за джерелами утворення у зв’язку з напрямками використання має значення для визначення межі функціонування фінансових ресурсів.

На рівні підприємства фінансові ресурси поділяються на: власні, позичені, залучені.

Джерелами утворення фінансових ресурсів підприємств є внески засновників, прибуток, амортизаційні відрахування, цільове надходження, кредити всіх форм, кредиторська заборгованість підприємства.

Для ефективного функціонування підприємства важливе значення має визначення оптимальної потреби в фінансових ресурсах, забезпечення структури, джерел їх формування та обґрунтованих напрямків їх використання.

Важливо підкреслити, що фінансові ресурси окремого підприємства і держави в цілому взаємопов’язані. І для розв’язання проблем формування і використання фінансових ресурсів необхідний виважений, чітко налагоджений, економічно обґрунтований фінансовий механізм їх створення і використання.

Отже, склад фінансових ресурсів визначається в залежності від секторів економіки, а структура розглядається в тісному зв’язку з вартісною структурою валового внутрішнього продукту за джерелами утворення або напрямками використання.

Фінанси як економічна категорія здійснюють вплив на соціально-економічний розвиток країни через фінансовий механізм, який відображає напрямки, характер і сутність функціонування фінансів у суспільстві.

В економічній літературі поняття “фінансовий (фінансово-кредитний) механізм” використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття “фінансовий механізм” найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння суті фінансового механізму.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів. Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямками, що і характеризує фінансову “техніку”. З подібного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів. Однак, це цілком точно відображається в понятті “організація фінансів”, і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не є доцільним.

Другий підхід до розгляду поняття “фінансовий механізм” полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу держави на економіку країни. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру.

Незважаючи на існування двох основних підходів до сутності фінансового механізму, у науковій літературі до цього часу чіткого визначення поняття “фінансовий механізм” не наводиться.

У дослідженнях провідних західних вчених фінансовий механізм не виділяють як відокремлене явище, але всебічно і ґрунтовно досліджують фінансові методи впливу на економіку і суспільство.

В економічній літературі країн СНД переважає перший підхід до визначення фінансового механізму як способу організації фінансових відносин (Л.А. Дробозіна, В.М. Родіонова), який складається з елементів та інструментів впливу. А російський економіст В.К. Сенчагов, проводячи чітку структуризацію фінансового механізму, вважає, що фінансово-кредитний механізм включає три підсистеми:

· фінансово-кредитне планування;

· фінансово-кредитні важелі;

· організаційні структури і правовий режим фінансово-кредитної системи.

Структура фінансового механізму, розроблена В.К. Сенчаговим, досить чітко відображає домінанти адміністративного управління економікою. Розробити на такій основі систему макроекономічного регулювання і фінансової стабілізації в Україні практично неможливо.

Вітчизняний вчений В.М. Опарін визначає фінансово-кредитний механізм як сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Українські вчені В.М. Федосов, В.М. Опарін, С.Я. Огородник вважають, що фінансово-кредитний механізм включає дві підсистеми (фінансово-кредитне забезпечення і фінансово-кредитне регулювання) а також організаційні структури і важелі впливу (рис. 15.3).

Структура фінансового механізму, що розроблена українськими вченими, в цілому логічна, але водночас вона потребує певних уточнень і подальшого розвитку.

Так, С.В. Льовочкін пропонує замість терміну “фінансово-кредитний механізм” використовувати “фінансовий механізм”, тому що кредит визначається як складова фінансів, кредитна система – як частина фінансового ринку, який відноситься до фінансової системи, а дії фінансів і кредиту мають єдиний механізм впливу.

Враховуючи, що фінансовий механізм дає уявлення за допомогою чого можна здійснити фінансовий вплив і повинен показувати, як це зробити, то у складі фінансового механізму доцільно виділяти фінансові інструменти, за допомогою яких реалізуються прийняті рішення та фінансові індикатори, що достовірно відображають стан суб’єкта фінансових відносин.

В узагальнюючому вигляді за С.В. Льовочкіним можна навести наступне визначення фінансового механізму – це сукупність методів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток і система фінансових індикаторів та фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив.

Рис. 15.3. Структура фінансово-кредитного механізму

Структура фінансового механізму може бути представлена на схемі (рис. 15.4).

Слід зазначити, що загалом серед українських вчених існує чітка позиція щодо визначення фінансового механізму підприємства та його складових, якщо поза увагою лишити центральну складову механізму - економічний інтерес учасників фінансових відносин та її присутність у кожній складовій механізму (крім фінансових індикаторів).

Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на розв’язання окремих завдань фінансової політики господарюючого суб'єкта. При цьому розрізняють забезпечувальну і регулятивну його дію.

Рис. 15.4. Структура фінансового механізму

Забезпечувальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів та через конкретну форму фінансового забезпечення і характеризує активний вплив фінансового забезпечення.

В цілому ж дія фінансового механізму спрямована на реалізацію економічних інтересів учасників фінансових відносин.

Вона має наступні напрямки свого прояву:

· за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими ресурсами;

· за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу доходів встановлюється відповідна система реалізації економічних інтересів.

Фінансове забезпечення та фінансове регулювання здійснюється за допомогою фінансових інструментів, які в свою чергу мають свої важелі впливу.

Елементи фінансових інструментів поділяються на:

– первинного впливу, що діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування);

– вторинного впливу, що діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).

Дія фінансових інструментів здійснюється на основі:

· загального підходу, характерного для всіх суб'єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування);

· селективного, диференційованого підходу.

При здійсненні ефективної фінансової політики перевага надається селективному підходу.

Важелі впливу на соціально-економічний розвиток підприємства визначають характер дії фінансових інструментів, коригують цю дію та поділяються на:

– за напрямом дії – стимули, санкції;

– за видами – норми й нормативи;

– за методологічними засадами – умови і принципи формування доходів, нагромаджень і фондів; умови і принципи фінансування і кредитування.

В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає:

· фінансові категорії;

· фінансові показники;

· фінансові коефіцієнти.

Застосовування фінансових категорій як фінансових індикаторів не є доцільним, тому що вони відображають лише наукову абстракцію реальних економічних відносин, тобто чисто теоретичні поняття і не можуть використовуватись як інформаційна база. Фінансові показники підприємства характеризують кількісну сторону фінансових відносин і показують обсяги фінансових операцій, що дозволяє оцінити масштаби фінансової діяльності. Фінансові коефіцієнти це відносні фінансові показники, які виконують оцінюючу функцію, тобто дають можливість оцінювати фінансову діяльності. Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності та своєчасності.

Отже, по-перше, фінансовий механізм це складна система, яка дозволяє управляти фінансовою діяльністю. По-друге, це механізм, який дозволяє розв'язувати практично всі проблеми, але слід враховувати, що роль фінансів у відносинах розподілу вторинна і основне регулювання здійснюється у сфері виробництва. Таким чином, фінансовий механізм є способом організації фінансів.

В теоретичному плані фінансовий механізм не має чіткого поділу та класифікації. З практичної точки зору в залежності від сфер та суб’єктів фінансових відносин, їх впливу на реалізацію фінансової політики, від особливостей стану економіки й соціальної сфери країни, фінансовий механізм поділяють на:

· директивний;

· регулюючий.

Директивний фінансовий механізм, як правило, розробляється для тих фінансових відносин, в яких безпосередньо приймає участь держава. В його дію включаються податки, внески, відрахування, державний кредит, видатки бюджету, бюджетне фінансування, фінансове планування, організація бюджетного устрою і бюджетного процесу.

В цьому випадку державою детально розробляється вся система фінансових відносин, які є обов’язковими для всіх його учасників. Існує низка випадків, коли директивний фінансовий механізм може розповсюджуватись і на інші види фінансових відносин, в яких держава безпосередньої участі не бере. Але такі відносини мають велике значення для реалізації фінансової політики, наприклад, ринок корпоративних цінних паперів, або одна із сторін цих відносин – агент держави, наприклад, фінанси державних підприємств.

Регулюючий фінансовий механізм властивий таким фінансовим відносинам, які безпосередньо не торкаються державних інтересів. Даний вид фінансового механізму діє на колективних та приватних підприємствах. У цьому випадку держава встановлює тільки загальний порядок використання фінансових ресурсів, які є власністю підприємства й залишаються в його розпорядженні після сплати податків та інших обов’язкових платежів. Підприємство самостійно розробляє форми, види грошових фондів, визначає форми розрахунків та напрямки використання фінансових ресурсів, складові капіталу та рівень фінансового ризику своєї фінансової діяльності.

Управління фінансовим механізмом здійснюється на рівні його видів: директивного та регулюючого. Управління директивним фінансовим механізмом здійснюється за допомогою організаційної структури держави, яка включає правову регламентацію, планування та органи, які очолюють Міністерство фінансів України та Національний банк України. Саме від злагодженості дій цих органів залежить ефективність управління фінансовим механізмом.

Управління регулюючим фінансовим механізмом у встановлених межах здійснюється за допомогою фінансового апарату або фінансової служби підприємств (відомств).

Перед Україною стоїть завдання спрямованості дії фінансового механізму, такого його створення, який би не припускав виникнення проблем в регулюванні економіки, а зводив їх до несуттєвого рівня.

Отже, фінансовий механізм поділяється на два види (директивний та регулюючий) відповідно практичному його застосуванню. Управління ним здійснюється на рівні його видів.

Питання для самоконтролю:

1) Що означають поняття “ресурси” та “фінансові ресурси”?

2) Яке місце займають фінансові ресурси в складі ресурсів підприємства?

3) Які існують підходи до визначення фінансових ресурсів?

4) За якими критеріями визначається поняття “фінансові ресурси”?

5) Що входить до складу фінансових ресурсів держави?

6) За якою ознакою відбувається поділ фінансових ресурсів?

7) Як класифікуються фінансові ресурси в залежності від вартісної структури валового внутрішнього продукту?

8) Яка сучасна структура фінансових ресурсів України?

9) Що є джерелом створення фінансових ресурсів?

10) Які є напрямки використання фінансових ресурсів?

11) Які існують підходи до визначення фінансового механізму?

12) Що таке фінансовий механізм? Яке його призначення?

13) Яка структурна побудова фінансового механізму?

14) Які основні характеристики та призначення складових фінансового механізму?

15) Які є види фінансового механізму? Їх характеристика.

16) В чому полягає межа застосування поняття “фінансові ресурси”?

17) Яка структура використання фінансових ресурсів України у відповідності до бюджету поточного року?

18) У чому полягає вплив фінансового механізму на макроекономічне регулювання?

19) Яка основна задача фінансового механізму в сучасних умовах в Україні?

20) Які проблеми створення та функціонування фінансового механізму в Україні?

21) Яка роль фінансових ресурсів та фінансового механізму у розширеному відтворенні?

22) Дефініції фінансового механізму в різних літературних джерелах.

23) Дефініції фінансових ресурсів в різних наукових джерелах.

24) Вплив фінансового механізму на формування й використання фінансових ресурсів.

Рекомендована література: