Концепції лікування шизофренії при загостренні захворювання

Перш ніж приступити до викладу концепцій лікування шизофренічних психозів, необхідно нагадати, що симптоми, порушення і проблеми у разных хворих можуть бути вельми різні. На симптоматику і течію хворобі впливають різні чинники — як біологічні, так і психосоциальные, причому в такій тісній взаємодії, що їх навряд чи можна відокремити один від одного. Залежно від тієї, що змінюється в часі і від пацієнта до пацієнта картини стану можуть бути вибрані різні підходи щодо необхідних і можливих терапевтичних заходів.

Виходячи з аналізу чинника останніми роками зазвичай розрізняють три синдроми, або параметри розлади, які можуть зустрічатися в певному співвідношенні (Andreasen, Arndt, Alliger, Miller & Flaum, 1995a; Andreasen, Roy & Flaum, 1995b). Так звана позитивна симптоматика виражається в галюцинаціях, маревних переживаннях і розладах «Я». Вона виникає перш за все в гострих фазах захворювання. Так звана негативна симптоматика виявляється часто до появи перших позитивних симптомів і іноді може зберегтися і після їх зникнення. Її не можна відрізнити від ознак недостатньої преморбидной адаптації або від наслідків довгої госпіталізації. Третій чинник включає дезорганизованное поведінка, розлади мислення і неадекватні афекти і сприяє до того ж виникненню у хворих проблем соціальної адаптації.

Разом з цими синдромами для лікування важливо і те, що частина пацієнтів виявляє додаткові розлади. Так, в останні десятиліття в промислово розвинених країнах істотно виросло число пацієнтів з шизофренією, що зловживають психоактивними речовинами. За повідомленнями із США, приблизно 60% пацієнтів одночасно відповідають діагностичним критеріям як шизофренічних розладів, так і зловживання алкоголем і забороненими наркотиками. Існує декілька гіпотез, що пояснюють цю коморбидность: 1) зловживання психотропними речовинами може викликати взагалі у всіх або тільки у особливо уразливих осіб шизофренічні розлади; 2) зловживання виникають унаслідок спроби самостійного медикаментозного лікування або упоралося з шизофренічним розладом; 3) мова йде про збігу етіологічно повністю незалежних розладів (ср. Smith & Hucker, 1994; Hambrecht & Hдfner, 1996).

Спостереження за течією хвороби показують, що існує безліч інших станів, що вимагають лікування. Так, між гострим розладом і новознайденим здоровим станом часто спостерігається перехідна депресивна фаза, яка частково сходить до попереднього фармакологічного лікування в спеціальній клініці, а частково розглядається як психічна реакція на подоланий розлад. Між швидше окремими випадками «Restitutio ad integrum» («повного одужання») і, на щастя, теж окремими випадками багаторічних хронічних, часто прогредиентных розладів лежить симптоматично багатообразна проміжна область. При цьому мова йде частково про негативні симптоми, частково про неврастенічні стани, про розлади мислення і концентрації уваги або про дивності з різними обтяжливими соціальними наслідками. Нарешті, у всіх хворих після виходу з гострої фази залишається значний ризик нового рецидиву, що представляє для пацієнтів і їх родичів серйозну небезпеку. Якщо додати до цього ще те, що психосоциальное розвиток до першого виникнення психозу — особливо у чоловіків, хворих шизофренією досить рано, — часто виявляє істотний дефіцит в професійному, соціальному і сексуальному плані, то стає ясний надзвичайно широкий спектр необхідних інтервенцій у разі шизофренічного психозу (ср. Mueser & Bellack, 1995; Scott & Dixon, 1995a).

У цьому розділі описується перш за все лікування гострих психотических епізодів і обговорюються основні питання фармакотерапевтических заходів. Другою великою темою наший роботи є методи довготривалого лікування, вживані як при хронічній симптоматиці, так і для профілактики рецидивів. В процесі викладу часто використовуються деякі результати типових терапевтичних досліджень.

Поиск по сайту: