Недостатня компетентність у вирішенні проблеми

В ході процесу вирішення проблеми формуються різні можливості рішення, а після оцінки їх потенційних наслідків приступають до реалізації вибраної альтернативи. Обумовлюючі моменти недостатньої компетентності у вирішенні проблеми полягають в наступному.

- Недостатнє продумування засобів і мети. Недостатня компетентність у вирішенні проблем виявляється перш за все в тому, що індивідові приходять на думку явно невідповідні варіанти рішення. Співак і ін. (Spivack et al., 1976) описали це як «продумування засобів і мети (Mittel-Ziel-Denken)», під яким розуміли здатність знаходити вирішення (засоби) виниклої проблеми. Така низька здібність до вирішення проблем характерна, наприклад, для осіб, страждаючих алкогольною залежністю (спостерігалися в лікарнях). Ці хворі бачили значно менше можливостей вирішення соціальних проблем, чим пацієнти з гострим захворюванням, що лікуються в лікарні, для яких не характерна пристрасть до спиртного (Kemmler & Bogart, 1982; Beatty, Katzung, Nixon & Moreland, 1993; аналогічні дані приведені також в: Dirksmeier, 1991; Hellewell, Connell & Deakin, 1994). Ці результати не є не залежними від рівня знань і досвіду випробовуваних, що підтверджується лонгитюдными дослідженнями (Rцnkд & Pulkinnen, 1995; Compas, 1988).

- Недолік навиків. Під час реалізації рішення велике значення мають навики і уміння, які має в своєму розпорядженні індивід. Виконання повинне бути: а) гнучким щодо мети, би) враховувати зворотний зв'язок і в) послідовним. Недолік навиків і умінь характерний перш за все для соціально невпевнених, агресивних, депресивних і антисоціальних осіб, для яких властивий недолік просоціальної і активної поведінки, а також самоствердження.

- Недостатнє попереднє планування. До навиків і умінь, необхідним при вирішенні проблеми, відноситься також вибір сприятливого рішення на основі попереднього планування, що полягає в продумуванні можливих наслідків ухвалюваного рішення (наприклад, в усвідомленні короткочасних і довготривалих наслідків, в складанні детального плану рішення, в обліку при визначенні мети власних норм). Особливо при розладах, що мають яскраві зовнішні прояви (при агресивності, делинквентности і антисоціальній поведінці, дефіциті уваги і при гіперактивності), пошук рішення украй нетривалий за часом і проводиться без належного осмислення. Причини цього криються, наприклад, в недостатньому попередньому досвіді або невпевненості в тому, що мета буде досягнута. Зокрема, відомо, що соціально тривожним або не упевненим в собі людям із-за невпевненості в досягненні мети важко даються досягнення бажаної мети і реалізація дій, що ведуть до неї.

- Недолік здатності засвоювати і використовувати знання. Вирішення проблеми як «довгий ланцюжок розумових операцій» щодо розуміння проблеми і пошуку рішення припускає наявність диференційованих знань, що структурують як проблемний, так і пошуковий простір. У минулому це називалося эпистемической структурою (Dцrner, 1979). Недостатнє, або так зване інертне знання, веде також до дефіцитів в цих областях і до відповідних розладів вирішення проблем. Можна виділити два види обмежень, що відносяться до знань: 1) недостатні знання, що виникають найчастіше із-за недостатнього досвіду (наприклад, унаслідок специфічної для навколишнього середовища соціалізації, із-за недостатньої самостійності) і когнітивних порушень (наприклад, розладів навчення, затримці в розумовому розвитку, психозів); 2) недостатнє використання; при цьому індивід, вирішальний проблему, хоча має в своєму розпорядженні необхідні знання, але не може їх активувати (використовувати). Це може бути обумовлено або якісною стороною знань (інертне знання; див. Renkl, 1996), або «опитом» елементів пам'яті, в яких зберігається інформація. У першому випадку отримуються і зберігаються знання, що не мають відношення до ситуації, так що хоча вони в принципі і існують, але не можуть бути трансформовані (наприклад, теоретичні знання). При недостатньому «опиті» елементів пам'яті велику роль грає емоційне збудження. Воно обмежує використання наявних знань, оскільки система регуляції емоцій домінує над когнітивною системою контролю і перенавантажує особливо оперативну пам'ять, так що з довготривалої пам'яті інформацію можна витягувати тільки в обмеженому об'ємі (див. Spies & Hess, 1989). Особливо часто ці види обмеження знань можна спостерігати у осіб з психічними розладами. При цьому в дослідженнях, що аналізують умови виникнення, специфічні для розладів, підкреслюється роль виховання самостійності (наприклад, при агресивності і депресивності), значення загальних когнітивних розладів (наприклад, при шизофренії, затримці розумового розвитку) і високий рівень збудження пацієнтів (наприклад, з тривожними розладами або в стані кризи).

Висновок

Розлади вирішення проблем тісно пов'язані з розвитком і ще більше з підтримкою психічних розладів, оскільки у людей з психічними розладами частіше виникають розладу при рішенні проблем. Наприклад, вони затягують вирішення проблеми, пізно починають її вирішувати або здійснюють невідповідні рішення. Можна сперечатися про те, чи є ці розлади вирішення проблем власним моментом самого розладу або швидше виразом загальній психічній нестабільності (це питання в даний момент навіть не ставиться в такому формулюванні). Абсолютно все одно, до якого виводу можна було б прийти при обговоренні цього питання, очевидним є те, що розлади вирішення проблем абсолютно явно сприяють подальшій підтримці вже наявного психічного порушення, а поліпшення навиків і умінь мислити і вирішувати проблеми покращують як психічне самопочуття, так і здоров'я пацієнта в цілому. Внаслідок цього пропонується удосконалювати здібність пацієнта до вирішення нових і незвичайних проблем.

Розлади вирішення проблем виникають через те, що порушується мислення, зокрема здатність знаходити правильні шляхи вирішення своїх проблем або обдумувати конкретні фази рішення. Часто причини криються і в зовнішніх ситуаціях, в яких індивід повинен теж уміти добре орієнтуватися. Зокрема, йому необхідна не тільки здатність думати, але і здатність тримати дистанцію по відношенню до предмету, про який він думає. Теорії вирішення проблем, організації мислення і теорії емоцій дозволяють в деталях визначити окремі моменти розлади, які потребують специфічної або неспецифічної інтервенції (наприклад, розмовній психотерапії).

Література

Anderson, J. R. (1983). The architecture of cognition. Cambridge: Havard University Press.

Beatty, W. W., Katzung, V. M., Nixon, S. J. & Moreland, V. J. (1993). Problem-solving deficits in alcoholism: Evidence from the California Card Sorting Test. Journals of Studies on Alcohol, 54, 687-692.

Birbaumer, N. & Schmidt, R. F. (1996). Biologische Psychologie. Berlin: Springer.

Blalock, S. J., DeVellis, B. M. & Giorgino, K. B. (1995). The relationship between coping and psychological well-being among people with osteoarthritis: A problem-specific approach. Annals of Behavioral Medicine, 17, 107-115.

Compas, B. E. (1988). Coping with stress during childhood and adolescence. Annual Progress in Child Psychiatry and Child Development, 211-237.

Davila, J., Hammen, C., Paley, B. & Daley, S. E. (1995). Poor interpersonal problem solving as а mechanism of stress generation in depression among adolscent women. Journal of Abnormal Psychology, 104, 592-600.

Dirksmeier, C. (1991). Erfassung von Problemlцsefдhigkeit. Konstruktion und erste Validierung eines diagnostischen Inventars. Mьnster: Waxmann.

Dodge, K. A. (1985). Attributional bias in aggressive children. In. P. C. Kendall (Ed.), Advances in cognitive behavioral research and the Therapy (Vol. 4; pp. 73-110). Orlando: Academic Press.

Dцrner, D. (1979). Problemlцsen als Informationsverarbeitung. Stuttgart: Kohlhammer.

Dцrner, D., Kreuzig, H. W., Reither, F. & Stдudel, T. (Hrsg.). (1983). Lohhausen. Vom Umgang mit Unbestimmtheit und Komplexitдt. Bern: Huber.

D'Zurilla, T. J. & Goldfried, M. R. (1971). Problem-solving and behavior modification. Journal of Abnormal Psychology, 78, 107-126.

Gara, M. A., Woolfolk, R. L, Cohen, B. D., Goldston, R., B. et al. (1993). Perception of self and other in major depression. Journal of Abnormal Psychology, 102, 93-100.

Hautzinger, M., Stark, W. & Treiber, R. (1992). Kognitive Verhaltenstherapie bei Depressionen. Weinheim: Psychologie Verlags Union.

Hellewell, J. S. E., Connell, J. & Deakin, J. F. W. (1994). Affect judgement and facial recognition memory in schizophrenia. Psychopathology, 27, 255-261.

Kдmmerer, A. (1983). Die therapeutische Strategie Problemlцsens. Mьnster: Aschendorff.

Kemmler, L. & Bogart, J. (1982). Interpersonelles Problemlцsen — Zu einer deutschen Fassung des Mittel-Ziel-Pl-Verfahrens. Diagnostica, 28, 307-325.

Kьhl, J. (1994). (Ed.). Volition and personality: Action versus state orientation. Seattle: Hogrefe & Huber.

Kuyken, W. & Brewin, C. R. (1994). Stress and coping in depressed women. Cognitive Therapy and Research, 18, 403-412.

Lieb, K., Merklin, G., Rieth, C, Schьttler, R. & Hess, R. (1994). Preattentive information processing in schizophrenia. Schizophrenia Research, 14, 47-56.

Lьer, G. & Spada, H. (1990). Denken und Problemlцsen. In H. Spada (Hrsg.), Lehrbuch der allgemeinen Psychologie (S. 189-280). Gцttingen: Hogrefe.

Meltzer: L. J., Solomon, B., Fenton, T. & Levine, M. D. (1989). A developmental study of problemsolving strategies in children with and without learning difficulties. Journal of Applied Developmental Psychology, 10, 171-193.

Myers, L. B. (1995). Onset vulnerability to depression. Journal of Genetic Psychology, 156, 503-504.

Perrez, M. & Reicherts, M. (1992). Depressed people coping with aversive situations. In: M. Perrez & M. Reicherts (Eds.), Stress, coping, and health. A situation-behavior approach theory, methods, applications (pp. 103-111). Gцttingen: Hogrefe.

Putz-Osterloh, W. (1995). Komplexes Problemlцsen. In M. Amelang (Hrsg.), Verhaltens- und Leistungsunterschiede. Enzyklopдdie der Psychologie, Themenbereich C (Serie VIII, Bd. 2, S. 403-434). Gцttingen: Hogrefe.

Reicherts, M., Kдslin, S., Scheurer, F., Fleischhauer, J. & Perrez, M. (1992). Depressed people coping with loss and failure. In M. Perrez & M. Reicherts (Eds.), Stress, coping, and health. A situation-behavior approach theory, methods, applications (pp. 113-123). Gцttingen: Hogrefe.

Renkl, A. (1996). Trдges Wissen: Wenn Erlerntes nicht genutzt wird. Psychologische Rundschau, 47, 78-92.

Robins, P. M. (1992). A comparison of behavioral and attentional functioning in children diagnosed as hyperactive or learning disabled. Journal of Abnormal Child Psychology, 20, 65-82.

Rцnkд, A. & Pulkinnen, L. (1995). Accumulation of problems in social functioning in young adulthood: A developmental approach. Journal of Personality and Social Psychology, 69, 381-391.

Rumsey, J. M. (1985). Conceptual problem-solving in highly verbal, nonretarded autistic men. Journal of Autism and Developmental Disorders, 15, 23-36.

Savada, S. W. & Pak, A. W. (1993). Stress-related problem drinking and alcohol problems: A longitudinal study and extension of Marlatt's model. Canadian Journal of Behavioural Science, 25, 446-464.

Scherer, K. R. (1988). Criteria for emotion-antezedent appraisal: A review. In V. Hamilton, G. H. Bower & N. H. Frijda (Eds.), Cognitive perspectives on emotion and motivation (pp. 89-126). Dordrecht: Kluwer.

Schroder, H. M., Driver, M. J. & Streufert, S. (1967). Human information processing. New York: Rinehart & Winston.

Spies, K. & Hesse, F. W. (1986). Interaktion von Emotion und Kognition. Psychologische Rundschau, 37, 75-90.

Spivack, G., Platt, J. J. & Shure, M. B. (1976). The problem-solving approach to adjustment. San Francisco: Jossey-Bass.

Swanson, H. L. (1988). Learning disabled children's problem solving: Identifying mental processes underlying intelligent performance. Intelligence, 12, 261-278.

Sweeney, P., Anderson, K. & Bailey, S. (1986). Attributional style in depression: A meta-analytic review. Journal of Personality and Social Psychology, 50, 774-791.

Поиск по сайту: