Здорова поведінка» і «хвора поведінка»

Проводячи медико-социологический аналіз етіології розладів, не можна обмежуватися інформацією, отриманою від лікарів, тому що такі дані враховують тільки людей, що звернулися за допомогою до лікаря. «Дійсну» ж частоту розладів розкривають репрезентативні для всього населення епідеміологічні дослідження. У всіх відомих на сьогоднішній день роботах, присвячених картині хвороби з психосоциальными або поведінковими компонентами виникнення, дійсна частота захворювань виразно вище, ніж частота захворювань серед всіх пацієнтів, що звернулися до лікаря. Це означає, що в медицині існує «темне поле» не діагностованих і/або не лікованих розладів, і прояснити його — важливе завдання медико-социологического епідеміологічного дослідження. В зв'язку з цим не можна не пригадати про поняття «Здорова поведінка» і «хвора поведінка» (або рівнозначному понятті «Пошук допомоги»), узагальнювальних ті установки, сприйняття, інформацію і рішення, які мають своїй на меті збереження здоров'я, а також сприяють своєчасному розпізнаванню і відповідному лікуванню проявів хвороби (Becker & Maiman, 1983; Mechanic, 1983; Siegrist, 1995). Так, «хворе поведение»— це процес, в якому евристично можна виділити чотири ступені:

1) сприйняття, оцінка симптомів і мобілізація интрапсихических захисних механізмів;

2) самолікування медикаментами і повідомлення значущим іншим;

3) звернення до непрофесіоналів;

4) звернення в систему професійного обслуговування (врач—амбулатория—больница).

Загалом і в цілому можна сказати: чим болезненнее, чим очевидніше, ніж показательнее якийсь симптом, чим більше загроза серйозного захворювання, чим сильніше заважає цей симптом повсякденним діям, — тим вище вірогідність звернення до професійної допомоги. Проте сприйняття і інтерпретація симптому істотно залежить від тих знань, які має в своєму розпорядженні чоловік (наприклад, переважання так званої непрофесійної етіології), а також від відношення до власного тіла і від нормативних орієнтацій відповідного соціокультурного шару.

Неадекватна «'больное поведінка» само по собі може бути виразом якогось психічного розладу. Так, наприклад, при шизофренії симптоми сприймаються більшою мірою значущими іншими, а не самим пацієнтом. В цьому випадку і пошук допомоги ініційований іншими. Проте до зволікання пошуку допомоги можуть привести і менш драматичні або не такі далекі від реальності форми власної оцінки і самовосприятия. Наприклад, в результаті проведеного медико-социологического і медико-психологического дослідження «хворої поведінки» у пацієнтів з інфарктом міокарду виявилось, що ці пацієнти часто ігнорували перші ознаки хвороби, тому що ці прикмети означали можливу слабкість, фізичну дряхлість і залежність, що ніяк не в'язалося з мотиваційно значущим чином Я — образом сили і необмеженої працездатності (Croog & Levine, 1977). Інший приклад неадекватної «хворої поведінки», вказуючий на наявність психічної проблеми, — це нерідка ілюзія самоконтролю у хворих з патологічними потягами; або, якщо говорити про «здорову поведінку», — безмірний страх перед раком, із-за чого людина не звертається до лікаря для обстеження і своєчасного розпізнавання хвороби.

На другому вирішальному ступені пошуків допомоги — повідомлення значущим іншим — поведінка теж може підпасти під вплив обтяженої психосоциальной констелляции, патогенною значущістю, що володіє. В зв'язку з цим не можна не згадати дітей, які залучені в ригідну систему сімейного контролю: динамічні процеси в сім'ї можуть заблокувати пошук допомоги і привести до нової оцінки симптому (скажімо, применшенню або навіть запереченню його), як це було розкрито в дослідженні сімей психічно хворих або серед груп населення з екстремальним релігійним світоглядом (Cockerham, 1992; Hildenbrand, 1983).

Навіть у суспільствах з розвиненою системою медичного обслуговування населення можна констатувати специфічні для соціальних шарів форми «хворої поведінки», і пояснюються вони більшою мірою соціокультурними і психічними процесами, чим фінансовими утрудненнями. З погляду соціології «хвора поведінка» є частиною повсякденної дії, керованої субкультурними нормами, і в умовах соціального обміну підкріплюється і контролюється значущими групами близьких осіб, а саме сім'єю, родичами і сусідами. Особи, ущемлені в социоэкономическом і соціокультурному відношенні, орієнтуються на соціальні норми, нерідко недостатні для свідомої здорової поведінки. В процесі соціалізації такі люди, наприклад, засвоюють, що не варто надавати великого значення справам далекого майбутнього, що переважно вирішувати актуальні насущні проблеми. В результаті здатність знайти мотивацію для якогось відстрочення в задоволенні безпосередніх потреб, для переслідування довготривалих цілей (сюди відноситься і превентивна орієнтація у формі здорового способу життя) майже не реалізується. Увага, що мало проявляється, до симптомів корелює не тільки з недостатньою орієнтацією на майбутнє, але і з переважанням інструментального відношення до власного тіла. У нижчих соціальних шарах тіло часто розглядається як машина, яка у міру вживання схильна до зносу, і вплинути на цей знос все одно неможливо; у вищих же соціальних шарах тіло, будучи носієм особистої ідентичності, володіє також і символічною цінністю, а тому є предметом наполегливішої уваги — його бережуть і за ним залицяються (Buchmann, 1985; Cockerham, 1992; Siegrist, 1995).

Отже, важливий внесок медико-социологического дослідження в клінічну психологію полягає в тому, щоб довести значення соціокультурних і психосоциальных показників «темного поля» в медицині — неадекватного або сповільненого пошуку допомоги. Існують властиві системі невідповідності між попитом і пропозицією; їх ідентифікація і можливий вплив на них повинно стати першочерговою метою політики в області охорони здоров'я.

Наскільки багатогранні відносини між пропозицією, потребою і обертається, видно з мал. 16.1 (по Hulka & Wheat, 1985), на якому зображено шість ідеальних типів здійснення попиту на медичні послуги з їх наслідками відносно риски для здоров'я або стану здоров'я.

Мал. 16.1. Зв'язок між потребою, обертається і ефектом медичного забезпечення (ідеальні типи; пояснення див. в тексті) (по Hulka & Wheat, 1985)

1) Адекватна обертається (тобто відповідно до потреби).

2) Неефективна обертається (наприклад, переривання лікування, не дивлячись на потребу).

3) Недостатня доступність системи охорони здоров'я, не дивлячись на потребу.

4) Відсутність тієї, що обертається, не дивлячись на фактичні потреби.

5) Обертається без потреби (іпохондрична поведінка).

6) Абстиненція, оскільки немає ніяких потреб.

Таким чином, якщо орієнтуватися на кінцевий результат, то оптимізувати пропозицію і попит на медичні послуги — означає розширити категорії (1) і (6) за рахунок звуження категорій (2) —(5). Численні дослідження, що мають на меті визначити, що саме впливає на ту, що обертається до лікаря, показують, що найбільш важливу роль грає суб'єктивний стан здоров'я: чим сильніше сприймається «тяжкість страждання», тим вище вірогідність звернення до лікаря. Другий чинник впливу пов'язаний із страхуванням: чим вище частка застрахованих на випадок хвороби, тим вище обертається до лікаря. І нарешті, чим вище причетність самого застрахованого до виникнення захворювання, тим менше обертається.

Проте ще більш значущо, ніж статус застрахованого і ступінь причетності, на ефективності системи медичного обслуговування, ймовірно, позначається соціальна диференціація відносно якості послуг, що надаються. Жодна з відомих нині систем охорони здоров'я до цих пір не спростувала гіпотези про те, що якість послуг підвищується разом з соціальним статусом. У Великобританії, наприклад, доступ до фахівців, які мають право приватного лікувати (амбулаторно і стаціонарно), сильно обмежений социоэкономическим фільтром (Townsend, 1988). У США спостерігається зворотне статистичне співвідношення між рівнем доходу і частотою тієї, що обертається до суспільних установ швидкої медичної допомоги і амбулаторії, і навпаки, позитивне співвідношення між рівнем доходу і частотою консультацій у частнопрактикующих лікарів-фахівців (Cockerham, 1992).

Тому у високорозвинутих сучасних суспільствах соціальна нерівність відносно тієї, що обертається до лікаря полягає перш за все в нерівності якості пропонованих лікарських послуг, нерівності шансів відносно постійного спостереження особистим лікарем і шансів вчасно здійснити профілактику. У всіх трьох аспектах ті, хто мають кращу страховку і добре забезпечені, виявляються у вигідному становищі в порівнянні з останніми.

Не дивлячись на ці безперечні факти, не варто переоцінювати роль системи медичного обслуговування в соціальному розподілі хвороб (ср. McKeown, 1982). Річ у тому, що за допомогою медичних інтервенцій можна істотно вплинути лише на 25-30% смертельних хвороб, а значить, при аналізі захворюваності повинні враховуватися і інші аспекти.

Поиск по сайту: