Вісь гипоталамус—гипофиз—кора надниркових

Вивільнення адренокортикотропного гормону (АКТГ) з передньої частки гіпофіза викликається гипоталамическим кортикотропин-рилизинг-факторами (CRF; CRH), а також вазопрессином, який як ко-фактора вивільняється приблизно в половині CRF-нейронов. CRF викликає синтез і вивільнення АКТГ, а АКТГ через кров'яний струм вивільняє кортизол з кори надниркових. АКТГ і кортизол, у свою чергу, у вигляді негативного зворотного зв'язку регулюють вивільнення CRF.

CRF ответствен не тільки за вивільнення АКТГ з гіпофіза; будучи нейротрансмітером, він виконує також різні (синергические) функції в ЦНС. Введення дози CRF в ЦНС піддослідної тварини симулює повноцінну стресову реакцію: швидко піднімаються артеріальний тиск, пульс, рівень адреналіну, норадреналіну і кортизола, знижується активність шлунку і тонкого кишечника, активуються товстий кишечник і функції виділень, гипоталамо-гипофизарно-гонадная вісь гальмується і наступають в точності ті самі поведінкові реакції, які, дивлячись по ситуації, можуть спостерігатися у тварини в стані страху. Оскільки CRF мобілізується при (умовних) тривожних розладах і, мабуть, синхронізує ендокринну, автономну і поведінкову стресову реакцію, то сьогодні він вважається клінічно найбільш значущим нейропептидом. Варто відмітити, що СRF-нейроны тісно взаємодіють з дорзальной норадренергической системою і в цьому ж сенсі впливають на здібність адаптації організму до навантаження. Завдяки всім названим властивостям CRF цьому нейропептиду приписується значуща роль при психічних (тривожних, депресивних) і соматичних розладах (синдромі роздратованої кишки, високому кров'яному тиску), в яких беруть участь психічні чинники (Hellhammer & Pirke, у пресі).

АКТГ і кортизол виконують також психотропні функції, оптимізуючи здатність ЦНС реагувати на стимули, релевантні для навантаження і уникнення. Кортізол мобілізує енергетичні резерви організму і таким чином сприяє стійкому пристосуванню до ситуацій перевантаження. При тривалому стресі стійкий гиперкортизолизм, ймовірно, сприяє виникненню інфекційних захворювань, оскільки кортизол володіє иммуноподавляющими властивостями і тому ослабляє захисну систему. З іншого боку, при посттравматичній стресовій реакції і виснаженні може наступити гипокортизолизм, який, ймовірно, знижує больовий поріг і сприяє виникненню атопічних захворювань. Наші власні обстеження психосоматичних пацієнтів дозволили припустити, що гипокортизолизм сприяє виникненню згаданих психічних і психосоматичних розладів також за рахунок дезингибиции CRF в головному мозку. Ще одна патологічна зміна гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой осі відома при депресивному розладі; тут, здається, стійко підвищуються CRF, АКТГ і кортизол. Питання в тому, чи є ці зміни причиною, корелятом або наслідком депресивного розладу (Hellhammer & Pirke, у пресі; Nathan et al., 1995; Plotsky, Owens & Nemeroff, 1995).

Такого роду зміни гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой осі можна конкретніше зміряти за допомогою ендокринних провокаційних тестів. Якщо CRF вводиться внутрішньовенно, то хоча він і не може пройти гематоэнцефалический бар'єр, але досягає CRF-рецепторов в клітках передньої частки гіпофіза і тут викликає вивільнення АКТГ. Зредукована АКТГ-реакция спостерігалася при депресивних розладах, тривожних розладах, посттравматичному стресовому розладі, синдромі хронічної втоми, а також при порушеннях харчової поведінки і больовому синдромі. Припускають, що обумовлена хворобою підвищена активність CRF в ЦНС викликає зниження регуляції CRF-рецепторов, так що введений ззовні CRF застає менше рецепторів і тому менш ефективно вивільняє АКТГ. При підвищеному рівні кортизола, зрозуміло, потрібно вважатися і з тим, що пригнічена АКТГ-реакция може пояснюватися посиленим кортизолом негативним зворотним зв'язком.

Сьогодні в клініці нерідко застосовують дексаметазоновый тест. Дексаметазон є синтетичним глюкокортикоїдом, який симулює дію кортизола. Якщо ввести достатню дозу дексаметазону, то за допомогою негативного зворотного зв'язку він викликає повне тимчасове гальмування гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой осі. Це гальмування іноді відсутнє — коли унаслідок гиперкортизолизма зменшується число кортизол-рецепторов (Down-регуляция). Відповідні дані повідомлялися відносно пацієнтів, страждаючих депресією, анорексією і булімією. До цих пір не ясно, чи відображає діагностований таким чином гиперкортизолизм при цих розладах якусь патогенетичну гіперактивність CRF в головному мозку. Так, гиперкортизолизм, з одного боку, вважають можливим наслідком перевантаження, з іншої — інтерпретують як причину окремих психічних і соматичних симптомів при цих розладах.

У Мюнхенському інституті психіатрії Макса Планка проводилися дослідження з комбінованою провокацією дексаметазоном і CRF. На основі викликаного кортизолом дефіциту при негативному зворотному зв'язку за допомогою кортизола можна спостерігати посилену АКТГ-реакцию на CRF. Крім того, зіставні зміни спостерігалися у пацієнтів з панічними розладами.

Останнім часом застосовують також модифіковану версію дексаметазонового тесту. Використовується мала, в нормі неефективна доза, яка може викликати придушення тільки тоді, коли має місце підвищення регуляції кортизол-рецепторов (наприклад, гипокортизолизм з будь-якої причини). Цей тест виявляється значущим у пацієнтів з посттравматичним стресовим розладом і больовим синдромом і представляється особливо придатним для діагностики гипокортизолизма.

Поиск по сайту: