Міра впливу дослідника

Дослідник може конструювати або запозичувати з природного, повсякденного життя різні аспекти для своєї наукової роботи; особливо це відноситься до обстановки, в якій проходить дослідження, і до незалежних і залежних змінних. Коли дослідник активно втручається в своє дослідження, систематично варіюючи незалежні змінні, це часто називають експериментом (див. розділ 3.6). Якщо ситуація повністю сконструйована, мова йде про лабораторних дослідженнях, якщо мінімально сконструйована — про польових (у природному оточенні). Як правильно підкреслює Патрі (Patry, 1982), грань між ними нечітка, оскільки конструювати можна різні сфери. Етіологічні дослідження зазвичай сконструйовані. Так, наприклад, в більшості лонгитюдных дослідницьких робіт даються сконструйовані дані — тести, сторонні оцінки, лабораторні результати і так далі Велике число експериментів по етіології/аналізу умов виникнення проводилися в основному як лабораторний експеримент, і їх можна рахувати у високому ступені сконструйованим джерелом пізнань. До теперішнього часу дані, узяті з природної обстановки, мало залучалися до етіологічних теорій; один з прикладів таких даних — відеофільми, які були зняті за часів молодості людей, пізніше хворих психічними розладами. Великий інтерес представляє також робота з (комп'ютерними) щоденниками, де протоколюється повсякденна поведінка (Fahrenberg & Myrtek, 1996). У цих підходів до дослідження етіології і аналізу структури умов велике майбутнє, і їх треба широко використовувати.

Форма аналізу

У плануванні експерименту виділяють аналіз взаємозалежності і аналіз залежності. Аналіз взаимозависимостей констатує наявність взаємозв'язку (ковариации, кореляції), але в нім не робиться прямих виводів про відношення причина/слідство; завдання аналізу залежностей — саме виводи про відношення причина/слідство. Для аналізу залежностей особливо важливий експеримент, при якому систематично варіюються незалежні змінні і виключаються релевантні змінні, що є перешкодами; зокрема, для цієї мети використовують випадковий розподіл випробовуваних за різними умовами (Huber, 1987). У квазіекспериментах, де немає такого випадкового розподілу, систематичні варіації здійснює той, хто проводить досліди, але при цьому неможливо контролювати істотні змінні, що є перешкодами, так що інформативність подібних досліджень обмежена (наприклад, див. розділ 3.1.2; про різні експериментальні плани див. Kazdin, 1980). По етичних міркуваннях етіологічне дослідження не може проводитися у формі чистого експерименту (це можна сказати і про теорії соціалізації і т. д.). Але і з практичної точки зору чисті експерименти навряд чи можливі, оскільки навряд чи вдасться скопіювати в експерименті мультикаузальную мультимодальную модель — вона дуже складна. Тому в етіологічних дослідженнях не можна говорити про аналіз залежностей у вузькому сенсі; ми завжди маємо в розпорядженні лише експерименти, що носять аналоговий характер, або квазіексперименти, або вивчення кореляцій; це означає, що етіологічні виводи робляться на основі аналізу взаимозависимостей або аналізу залежностей в ширшому сенсі. Наприклад, коли декілька клінічних груп (з різними діагнозами) розрізняються між собою біографічними даними (скажімо, числом подій, що змінюють життя), то ми можемо з методичної точки зору констатувати лише якийсь кореляційний зв'язок між діагнозом і подією, що змінює життя, але не можемо сказати, які взаємозв'язані умови привели до неї; каузальні виводи тут не можна зробити безпосередньо. Квазіексперименти (наприклад, порівняння осіб з шизофренією і депресивними розладами на предмет уваги) теж дають лише обмежену можливість інтерпретації, тому що результати можуть бути зведені і до діагнозів, і до безлічі інших ознак вибірки (наприклад, призначення медикаментів, тривалість хвороби, вік, професія).

Виводи

Для дослідження етіології/структури умов виникнення психічних розладів потрібні обширні і комплексні експерименти. Кожен з представлених типів планів має свої переваги і недоліки; «Via Regia», експеримент, що не носить аналогового характеру, ми здійснити не можемо. Тому для того, щоб зробити виводи про етіологію або структуру умов виникнення, необхідно застосовувати різні дослідницькі стратегії, а не обмежуватися якимсь одним типом плану в рамках одного поля досліджень. Для дослідження умов засвоєння фаз 1 і 2 не обійтися без найрізноманітніших лонгитюдных досліджень; для з'ясування умов засвоєння фази 3 і підтримуючих умов (фаза 4) — доцільні разом з лонгитюдными срезовые дослідження (у тому числі і у формі досвіду аналогічно), а також в якійсь мірі вивчення окремих випадків.

Дослідження етіології/аналізу умов виникнення має величезне значення для клініки. Тут необхідна міждисциплінарна спільна робота — раз вже ми постулювали мультимодальность і мультикаузальность психічних розладів. Біопсихосоциальниє моделі надзвичайно важливі для дослідження етіології/аналізу умов виникнення і інтервенції (Engel, 1977). Тільки завдяки комплексному підходу до дослідження, який враховує різні аспекти, можна вирішити питання етіології/аналізу умов виникнення психічних розладів.

Література

Ahrens, B. (1996). Mortalitдt und Suizidalitдt bei psychischen Stцrungen. In H. J. Freyberger & R. D. Stieglitz (Hrsg.), Kompendium der Psychiatrie und Psychotherapie (10. Aufl., S. 522-533). Basel: Karger.

American Psychiatric Association. (1996). Diagnostisches und statistisches Manual psychischer Stцrungen - DSM-IV (Deutsche Bearbeitung und Einleitung: SaЯ, H., Wittchen, H. U., Zaudig, M.). Gцttingen: Hogrefe.

Angst, J., Dobler-Mikola, A. & Binder, J. (1984). The Zurich study — а prospective epidemiological study of depressive, neurotic and psychosomatic syndromes. European Archives of Psychiatry and Neurological Science, 234, 13-20.

Baltes, P. B. (1968). Longitudinal and cross-sectional sequences in the study of age and geneation effects. Human Development, 11, 171-175.

Barnett, P. A. & Gotlib, I. H. (1988). Psychosocial functioning and depression: distinguishing among antecedents, concomitants, and consequences. Psychological Bulletin, 104, 97-127.

Dilling, H., Mombour, W. & Schmidt, M. H. (Hrsg.). (1993). Internationale Klassifikation psychischer Stцrungen ICD-10 Kapitel V (F). Klinisch-diagnostische Leitlinien (2. Aufl.). Bern: Huber.

Engel, G. L. (1977). The need for а new medical model: а challange for biomedicine. Science, 196, 129-136.

Erlenmeyer-Kimling, L & Miller, N. (Eds.). (1986). Lifespan research on the prediction of psychopathology. London: Lawrence Erlbaum.

Fahrenberg, J. & Myrtek, M. (Eds.). (1996). Ambularory assessment. Seattle: Hogrefe & Huber Publ.

Fiedler, P. (1997). Therapieplanung in der modernen Verhaltenstherapie. Verhaltenstherapie und Verhaltensmedizin, 1, 7-39.

Flammer, A. (1988). Entwicklungstheorien. Bern: Huber.

Huber, O. (1987). Das psychologische Experiment: eine Einfьhrung. Bern: Huber.

Kaminski, G. (1970). Verhaltenstheorie und Verhaltensmodikation. Stuttgart: Klett.

Kazdin, A. E. (1980). Research design in clinical psychology. London: Harper.

Laireiter, A. (Hrsg.). (1993). Soziales Netzwerk und soziale Unterstьtzung. Bern: Huber.

Laireiter, A. & Baumann, U. (1988). Klinisch-psychologische Soziodiagnostik: Protektive Variablen und soziale Anpassung. Diagnostica, 34, 190-226.

Lambert, M. J. & Bergin, A. E. (1994). The effectiveness of psychotherapy. In A. E. Bergin & S. L Garfield (Eds.), Handbook of psychotherapy and behavior change (4th ed., р. 143-2189). London: Wiley.

Maier, W. & Sandmann, J. (1994). Diagnostik in Langzeitstudien. In R. D. Stieglitz & U. Baumann (Hrsg.), Psychodiagnostik psychischer Stцrungen (S. 272-283). Stuttgart: Erike.

Patry, J. L (Hrsg.). (1982). Feldforschung. Bern: Huber.

Perrez, M. & Bodenmann, G. (1997). Ist дtiologisches Wissen unverzichtbar fьr die Therapie? Verhaltenstherapie und Verhaltensmedizin, 2, 221-227.

Perrez, M. & Waldow, M. (1984). Theoriegeleitete Verlaufsdiagnostik im Bereich Psychotherapie. In G. Jьttemann (Hrsg.), Neue Aspekte klinisch-psychologischer Diagnostik. Gцttingen: Hogrefe.

Prenzel, M. & Schiefele, H. (1986). Konzepte der Verдnderung und Erziehung. In B. Weidenmann, A. Krapp, M. Hofer, G. Huber & H. Mandl (Hrsg.), Pдdagogische Psychologie (S. 105-142). Weinheim: Psychologie Verlags Union.

Pschyrembel (1994). Klinisches Wцrterbuch (257. Aufl.). Berlin: Walter de Gruyter.

Reiss, D. R. & Price, R. H. (1996). National research agcnda for prevention research. American Psychologist, 51, 1109-1115.

Ricks, D. F. & Dohrenwend, B. S. (Eds.). (1983). Origins of psychopathology. Cambridge: Cambridge University Press.

Rudinger, G. (1978). Erfassung von Entwicklungsverдnderungen im Lebenslauf. In H. Rauh (Hrsg.), Jahrbuch der Entwicklungspsychologie (1/1979). Stuttgart: Klett.

Schreiber, H. & Kornhuber, H. (1995). Biologische Marker in der Psychiatrie: Forschungskonzept und bisherige Ergebnisse am Beispiel der Schizophrenie. In K. Lieb, D. Riemann & M. Berger (Hrsg.), Biologisch-psychiatrische Forschung (S. 196-213). Stuttgart: Fischer.

Shepherd, M. (1987). Formulation of new research strategies on schizophrenis. In H. Hдfner, W. F. Gattez & W. Janzarik (Eds.), Search for the causes of schizophrenia (р. 28-38). Berlin: Springer.

Sher, K. J. & Trull, T. J. (1996). Methodological issues in psychopathology research. Annual Review of Psychology, 47, 371-400.

Task Force — Basic Behavioral Science Task Force of the National Advisory Mental Health Council (1996). Basic behavioraal science research for mental health. American Psychologist, 51, 22-28.

Veiel, H. O. & Baumann, U. (Eds.). (1992). The meaning and measurement of social support. New York: Hemisphere.

Watson, D. & Clark, A. (Eds.). (1994). Personality and psychopathology (special issue). Journal of A bnormal Psychology, 103 (1).

Westmeyer, H. (1976). Grundlagenprobleme psychologischer Diagnostik. In K. Pawlik (Hrsg.), Diagnose der Diagnostik (S. 71-102). Stuttgart: Klett.

Westmeyer, H. & Manns, M. (1977). Beobachtungsverfahren in der Verhaltensdiagnostik. In H. Westmeyer & N. Hoffmann (Hrsg.), Verhaltenstherapie - Grundlegende Texte (S. 248-262). Hamburg: Hoffmann und Campe.

Wittchen, H. U. & Vossen, A. (1996). Komorbiditдtsstrukturen bei Angststцrungen. Hдufigkeiten und mцgliche Implikationen. In J. Margraf (Hrsg.), Lehrbuch der Verhaltenstherapie (Bd. 1, S. 217-233). Berlin: Springer.

Zerssen, D. V. (1987). Die Klassifikation affektiver Stцrungen nach ihrem Verlauf. In Ch. Simhandl, P. Berner, H. Luccioni & C. Alf (Hrsg.), Klassifikationsprobleme in der Psychiatrie (S. 203-215). Purkersdorf: Medizinischpharmazeutische Verlagsgesellschaft.

Zerssen, D. V. (1996). Forschung zur prдmorbiden Persцnlichkeit in der Psychiatrie der deutschsprachigen Lдnder: Die letzten drei Jahrzehnte. Fortschritte der Neurologie-Psychiatrie, 64, 168-183.

Поиск по сайту: