Багатоосьова система для дітей і підлітків

МКБ-10 і DSM-IV включають область, що відноситься до дітей і підлітків, по-перше, имплицитно (багато діагнозів не розмежовано за віком), по-друге, эксплицитно (специфічні діагнози для дітей і підлітків, наприклад в МКБ-10: F94.1 реактивний розлад привязанностей в дитячому віці); проте дитячі психіатри (Remschmidt & Schmidt, 1994) видали для цієї вікової групи власну багатоосьову схему класифікації психічних розладів дитячого і підліткового віку по МКБ-10 ВІЗ. У істотній мірі ця схема базується на попередніх роботах робочої групи англійського психіатра Раттера, який в 70-і рр. розробив першу офіційну багатоосьову систему. Система включає наступні осі.

- Вісь I. Клинико-психиатрический синдром (МКБ-10: F0—F6, F9).

- Вісь II. Опис порушень розвитку (МКБ-10: F8).

- Вісь III. Рівень інтелекту (розширення МКБ-10: F7).

- Вісь IV. Фізична симптоматика (всі можливі коди МКБ-10 за винятком секції V(F).

- Вісь V. Взаємозалежні актуальні анормальні психосоциальные обставини (9 областей з відповідними підпунктами; структурно, але не змістовно зіставно з віссю IV DSM-IV, наприклад інвалідність одного з батьків; надмірна батьківська турбота).

- Вісь VI. Глобальна оцінка психосоциальной адаптації (шкала, аналогічна осі V в DSM-IV).

Багатоосьова система для дітей і підлітків більша і докладніша, ніж МКБ-10 і DSM-IV, враховує психічні аспекти, взаємозв'язані з розладом.

Методи обстеження

Головним елементом в подальшій розробці систем МКБ і DSM є методи обстеження, які разом з операциональной діагностикою сприяють підвищенню надійності при постановці діагнозів. Новітні версії систем класифікації МКБ-10 і DSM-III-R / IV тісно пов'язані з цими методами; нижче ми коротко їх опишемо (див. табл. 6.4).

Таблиця 6.4. Огляд важливих міжнародних і німецькомовних інструментів збору даних (МКБ-10 і DSM-IV)

Залежно від ступеня формалізації розрізняють три групи методів: контрольні списки, структуровані інтерв'ю, стандартизовані інтерв'ю.

Контрольні списки містять набір релевантних критеріїв (в основному у формі симптомів), причому збір інформації відбувається відкрито, у формі вільного інтерв'ю, тобто немає ніяких правил для отримання даних. Додатково приводяться «дерева рішень», за допомогою яких можна ставити діагнози. У приклад приведемо один пункт Міжнародного контрольного списку діагнозів (Hiller, Zaudig & Mombour, 1995): «Депресивний епізод: Знижений потяг або підвищена стомлюваність: ні, підозрюється, так».

Контрольні списки складені для практиків і припускають, що користувач крім клінічного досвіду добре знає відповідну діагностичну систему. Тут особливо треба відзначити проблему вариативности спостереження, редукувати її можна тільки за допомогою обширного тренінгу.

У структурованих інтерв'ю хід, зміст і формулювання питань твердо встановлені, завдяки чому редукується інформаційна вариативность. Встановленим чином (часто за допомогою комп'ютера) відбувається також постановка діагнозів. На відміну від стандартизованих методів при структурованих інтерв'ю рішення про те, чи присутній симптом, виноситься на підставі клінічної думки фахівцем, який, у свою чергу, грунтується на наявній інформації. Тому проблема вариативности спостереження вирішена лише частково.

При стандартизованих методах эксплицитно задається заздалегідь, як слід оцінювати відповідь пацієнта. Тому клінічний досвід необхідний тільки для інтерпретації даних огляду. Завдяки твердо встановленим питанням, оцінці інформації і стратегії підведення підсумків вариативность інформації, спостереження і критеріїв редукується і ці методи виявляють найвищу формальну точність. У примітці 1 ми наводимо приклад подібного методу.

В даний час для дослідницьких проектів використовуються структуровані і стандартизовані методи; часто ці методи дають можливість ставити діагнози і по МКБ-10, і по DSM-IV (полидиагностический спосіб, див. вищий). Якщо не рахувати діагностичне інтерв'ю при психічних розладах (DIPS; Markgraf, Schneider & Ehlers, 1994), ці методи не дають ніяких эксплицитных вказівок відносно терапії. Для застосування структурованих і стандартизованих методів особливо необхідна фаза навчання, яка, як правило, триває 3-6 днів. Деякі методи містять разом з актуальним діагнозом ще і так звані Life-Time-диагнозы, тобто діагнози, які коли-небудь ставилися в житті.

Якщо говорити про майбутньому, то найбільший інтерес представляють методи, які підсумовують багатошарову інформацію не тільки щодо діагнозів, але і синдромів (комбінація категоріальної діагностики з вимірником). Підходи для цього є в методах реєстрації розладів особи, наприклад IPDE або SKID-II (ср. табл. 6.4). Ці методи дозволяють ставити діагнози, а крім того, додатково дають можливість вимірювальної оцінки. Як правило, вони показують вищу «міжекспертну» надійність, ніж категоріальні підсумкові оцінки.

Поиск по сайту: