Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Формування спілкування в іграх тварин



Спільні ігри.Групова поведінка у вищих тварин також формується переважно в процесі спільних ігор, під час яких відбуваються погоджені дії як мінімум хоча б двох партнерів. Спільні ігри зустрічаються тільки у тварин, яким властиві роз-винуті форми групової поведінки.

Звичайно, спілкування формується не тільки під час спільної ігрової активності дитинчат. Досить вказати на те, що ритуалі-зовані форми поведінки, ці найважливіші компоненти спілку-вання, повною мірою виявляються й у таких тварин, які від моменту народження вирощувалися в повній ізоляції і не мали ніякої можливості спілкуватися, а тим більше гратися з інши-ми тваринами. До генетично фіксованих, інстинктивних форм спілкування належить і взаємне стимулювання. Які ж момен-ти спілкування у такому разі формуються у вищих тварин як наслідок ігрової активності? Щоб відповісти на це запитання, необхідно проаналізувати ігрову активність молодих тварин як розвиваючу діяльність, враховуючи при цьому, що спілкуван-ня також є однією із форм діяльності тварин.

Спільні ігри виконуються переважно без предметів. Як і в маніпуляційних іграх, у них виявляються особливості способу життя тварини. Так, серед гризунів у дитинчат морської свин­ки відсутня ігрова боротьба, їхні ігри обмежуються спільними стрибками і боданням, як у копитних, що служить “запрошен-ням” до гри. У цих тварин сутички завжди призводять до уш-коджень, але перші бійки відбуваються водночас зі справжньою статевою поведінкою, тобто на 30-й день життя. У бабака ж, наприклад, провідним проявом ігрової активності є саме ігрова боротьба: молоді тварини часто і подовгу “борються”, стаючи на задні кінцівки й обхоплюючи одне одного передніми. У такій


позі вони трусяться і штовхаються. У молодих бабаків часто спостерігається й ігрова втеча, тоді як загальнорухливі ігри їм майже не властиві.

Німецькому етологу Р. Шенкелю вдалося на основі дворічних польових досліджень, проведених у Кенії, простежити форму-вання ігрової поведінки левенят від перших днів їхнього жит-тя. Спільні ігри цих тварин (як й інших дитинчат котячих) по-лягають, насамперед, у підкраданні, нападі, переслідуванні та “боротьбі", причому партнери час від часу міняються ролями. Шенкель підкреслював, що гра левенят сприяє формуванню до-рослої поведінки, але спочатку вона складається тільки з дифу-зійних рухових елементів. Це є ще одним підтвердженням кон-цепції гри як діяльності, що розвиває.

Взаємини, що складаються між партнерами у процесі спільних ігор, особливо під час ігрової боротьби, найчастіше набирають ієрархічного характеру. Елементи антагоністичної поведінки і супідрядності були встановлені в іграх багатьох ссавців.

У псових ієрархічні взаємини починають формуватися у віці 1-1,5 місяця, хоча відповідні виразні пози і рухи з’являються під час гри вже раніше. Так, у лисенят уже на 32-34-й дні життя спостерігаються цілком виражені “напади” на побрати-мів з ознаками імпонування і залякування.

Що ж до неритуалізованого ігрового спілкування молодих тварин, зокрема псових, то, ймовірно, всі їхні рухи також ма-ють сигнальне значения. Так, наприклад, “тріпання" партнера є не тільки проявом "грубої" фізичної сили, але й мае ознаки неритуалізованої демонстраційної поведінки, будучи засобом психічного впливу на партнера, його залякування.

На відміну від розглянутих дотепер спільних неманіпуля-ційних ігор у спільних маніпуляційних іграх тварини включа-ють до своїх спільних дій які-небудь предмети як об’єкт гри, тому спілкування між партнерами носить під час таких ігор почасти опосередкований характер. Такі ігри виконують знач-ну комунікативну роль, хоча подібні предмети можуть одночас-но служити і заміною ритуального харчового об’єкта (у хижа-ків — жертви).

У диких чотирьохмісячних поросят німецький етолог Г. Фред-ріх спостерігав спільну гру з монетою: поросята нюхали і при-давлювали її "п'ятачками”, підштовхували і підкидали її вгору,


різко підводячи при цьому голову. У цій грі одночасно брали участь декілька поросят, причому кожне з них намагалося за-володіти монетою і погратися з нею в описаний спосіб.

Ігрова сигналізація.Погодженість діяльності ігрових парт-нерів ґрунтується на обопільній вродженій сигналізації. Ці сиг-нали виконують функцію ключових стимулів ігрової поведінки. Це специфічні пози, рухи, звуки, що оповіщають партнера про готовність до гри, у якій “запрошують" його взяти участь. Так, наприклад, у бурого ведмедя, за польовими спостереженнями Кротта, “запрошення” до гри полягає в тому, що ведмежа по-вільно наближається до можливого ігрового партнера, хитаючи головою вліво і вправо, потім припадає до землі і дуже обереж-но обхоплюе його передніми лапами. У дитинчат псових “за­прошення" до гри відбувається за допомогою особливої манери наближення до партнера, специфічним розгойдуванням голови, пригинанням донизу передньої частини тулуба, що супрово-джуеться його розгойдуванням чи невеликими стрибками з боку в бік на очах у партнера, підняттям передньої лапи в напрямі партнера тощо. У дитинчати, яке заграе, одночасно з’явля-ються подовжні складки на чолі, а вуха спрямовані вперед.

Не менш важливими є сигнали, які оберігають від “серйоз-ного" наслідку ігрової боротьби, вони дозволяють тварині від-різнити гру від "не гри”. Без подібного попередження про те, що агресія “не дійсна", ігрова боротьба може легко перетвори-тися в справжню. Ці сигнали переважно і створюють загальну “ігрову ситуацію".

Значения спільних ігор для дорослої поведінки.Для багатьох видів тварин доведено: якщо дитинчат позбавити можливості спільно гратися, то в дорослому стані сфера спілкування вия-виться помітно порушеною. Так, у морських свинок це вира-жається в збереженні інфантильної поведінки (навіть після повного статевого дозрівання) і в ненормальних реакціях на ро-дичів та інших тварин (П. та I. Кункель).

Особливо виразне значения спільних ігор дитинчати для подалыпого життя особини виявляється в мавп. Про згубні наслідки позбавлення молодих мавп можливості гратися з од-нолітками (чи іншими тваринами) переконливо свідчать експе-рименти багатьох дослідників, зокрема Харлоу і його колег. Як і в інших тварин, ці наслідки виявляються в дорослих особин


насамперед у їхній нездатності до нормального спілкування з подібними собі, особливо із статевими партнерами, а також у наступній материнській поведінці. Характеризуючи роль гри в розвитку спілкування в мавп, відомі дослідники поведінки при-матів С. Л. Уошберн та I. де Воре підкреслювали, що без гри не є можливим розвиток нормальних форм спілкування і стад-ної поведінки в цілому. Вчені вважали, що молоді мавпи вчаться спілкуватися одна з одною в "ігрових трупах”, де вони "практи-кують вміння і форми поведінки дорослого життя".

Важливо відзначити, що функцію партнера по грі з успіхом може здійснювати інша тварина і навіть людина. Про це свідчить, наприклад, та обставина, що при ізольованому вирощуванні ди-тинчат мавп, які мали можливість гратися тільки з людьми, фор-мування повноцінних форм спілкування відбувається без пере­шкод. Це ж властиво і для дитинчат хижих ссавців, зокрема ведмежат і вовченят. Усі ці тварини надалі виявляються цілком здатними до нормального спілкування з родичами.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.