Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Загальна характеристика гри у тварин



Ігри тварин давно привертають увагу дослідників, проте во­ни дотепер ще погано вивчені. Сформульовані в різний час по­гляди з цього питания можна об’єднати головним чином навко-ло двох концепцій, висунутих Г. Спенсером і К. Гроосом (див. розділ 3).

Основний недолік трактування гри у тварин як реалізації "надлишкової енергії" полягає, як відзначав С. Л. Рубінштейн, у відриві цієї форми активності від її змісту, у нездатності


пояснити конкретні функції гри в житті тварин. Разом з тим етологічна концепція про "дії вхолосту" проливає деяке світло на можливі елементи ендогенної мотивації ігрової поведінки тварин.

У другому напрямку маемо справу з “суто функціональним" трактуванням ігрової діяльності як вправи в особливо важливих сферах життєдіяльності. Слідом за Гроосом і К. Ллойд-Морган розглядав гру як “практику для дорослої поведінки”. Він під-креслював, що гра дозволяє молодій тварині справлятися у си­туациях, що мають велике життєве значения.

Зрозуміло, що повноцінна теорія ігор тварин повинна місти-ти синтез позитивних моментів концепції цих обох напрямків. Проте дотепер одні дослідники рішуче заперечують функціо-нальне значения ігор молодих тварин для формування дорослої поведінки, а інші, навпаки, вбачають в останньому велике зна­чения ігор. При цьому негативна оцінка найчастіше супро-воджується посиланням на можливість дозрівання дорослої по-ведінки без вправ в ювенільному віці.

Так, відомий голландський зоопсихолог Ф. Бойтендийк, виступаючи проти концепції Грооса, стверджував, що гра важ-лива тільки безпосередньо для гравця, якого вона призводить до позитивного емоційного стану, але не для формування його майбутньої поведінки. Інстинктивні форми поведінки, за Бой-тендийком, дозрівають незалежно від вправ; там же, де спо-стерігається вправа в якихось діях, це не гра. Критикував концепції Бойтендийка Д. Б. Ельконін, зазначивши, що той недооцінив орієнтовно-дослідницьку функцію гри.

Значения гри для формування дорослої поведінки тварин за­перечують також і деякі інші зоопсихологи. Окремі вчені за-лишають питания про вправну функцію гри відкритим (на-приклад, П. Марлер і В. Гамільтон), інші вбачають у грі деяку “параактивність” (А. Броунлі), неспецифічну “уявну діяль-ність” (М. Мейєр-Хольцапфель), “самопідкріплюючу актив-теть" (Д. Моріс), "зразки" дорослої поведінки (К. Лойзос) тощо. Істотно також, що гра відбувається лише тоді, коли не викону-ються справжні інстинктивні дії.

Спираючись на дослідження, проведені спільно зі своїми співробітниками, А. Д. Слонім висловлює думку, що у певний період постнатального розвитку інстинктивні реакції виклика-


ються підпороговими зовнішніми подразниками чи навіть иль­ки внутрішніми стимулами, які виникають у самому нервово-м’язовому приладі. Така "спонтанна" діяльність і виявляється в ігровій активность Хоча ця активність і не залежить від зов-нішнього середовища, вона може підсилюватися умовними реф­лексами чи зовнішніми впливами (наприклад, температурними).

Повертаючись до питания про функціональне значения гри, слід відзначити, що зараз більшість дослідників усе-таки вва-жають гру підготовкою до дорослого життя і нагромадження відповідного досвіду шляхом вправ, причому як у сенсорній, так і в моторній сферах.

У цьому зв'язку доречно згадати про припущення, висловлене Ельконіним, що гра перешкоджає надто ранній фіксації інстинк-тивних форм діяльності і розвиває всі аферентно-рухові системи, необхідні для орієнтації в складних і мінливих умовах.

Як ювенільну вправу розглядає гру також Торп, який вва-жає, що гра служить для формування у тварин навичок і для ознайомлення з навколишнім світом. Особливого значения Торп надає маніпулюванню предметами.

Що стосується прямих експериментальних доказів значения гри для формування дорослої поведінки, то окремими дослідни-ками ще в 20-х роках XX ст. було встановлено, що шлюбні ігри молодих шимпанзе є необхідною умовою до спарювання дорос-лих особин (дослідження Г. Бінгхема). Надалі цей факт багато-разово підтвердили (Біч, Ніссен, Харлоу, Суомі та ін.).

Великий інтерес мають дані, отримані Ніссеном разом з Чау і Семмесом. Ці експериментатори не дали можливості дитин-чаті-шимпанзе гратися з предметами, не обмеживши при цьо­му рухи лап, зокрема кистей і пальців. Згодом можливості ви-користання рук, а також координація цих рухів виявилися дуже недосконалими. Мавпа різко відстала від своїх нормаль-них однолітків щодо здатності до хапання й обмацування, не була спроможна локалізувати тактильні подразнення поверх-ні тіла за допомогою лапи (або вона це робила вкрай незграб-но). Характерно, що на відміну від інших мавп не вміла чіпля-тися за працівника, який доглядав за нею, не простягала до нього лапи. Зовсім було відсутнє навіть настільки характер-не для мавп обшукування — важлива форма їхнього спіл-кування.


Різноманіття тлумачень ролі ігор для молодих тварин обумов-лено значною мірою тим, що їхня ігрова активність є склад ним комплексом дуже різних поведінкових актів, яка у своїй сукуп-ності становить сенс поведінки молодої тварини на етапі онто­генезу, що передує статевій зрілості. Тому Фабрі запропонував концепцію, відповідно до якої гра за самою своею суттю є діяль-ністю, що розвивається і охоплює значну частину функціональ-них сфер. За такого розуміння гри як розвиваючої діяльності проявляється синтетичний підхід до проблеми ігрової активності тварин, яка поєднує усі відзначені вище моменти, і разом з тим стае очевидным, що ігрова активність наповнює основний сенс процесу розвитку поведінки в ювенільному періоді. Гра є не якоюсь особливою категорією поведінки, а сукупністю специ-фічно ювенільних проявів "звичайних" форм поведінки. Іншими словами, гра є ювенільною (можна сказати, і "преадультною", тоб-то “перед дорослим станом”) формою розвитку поведінки в он­тогенез!. Отже, гра — це є не “зразок" дорослої поведінки, а саме ця поведінка в процесі свого становления.

Важливо також підкреслити, що в процесі гри розвиваються й вдосконалюються не зовсім дорослі поведінкові акти, а сенсо-моторні компоненти, що їх складають. Узагалі ж ігрова ак-тивність, яка здійснюється на вродженій інстинктивній основі, сама служить розвитку і збагаченню інстинктивних компонен-тів поведінки і містить елементи як облігантного, так і факуль­тативного научіння. Співвідношення цих компонентів може бу­ти неоднаковим у різних конкретних випадках. Але в цілому можна сказати, що в ігровій активності завершується тривалий і надзвичайно складний процес формування елементів поведін-ки, яка бере свій початок від ембріональної координації і веде через постнатальне дозрівання вроджених рухових координацій та накопичення раннього досвіду аж до формування й вдоско-налення рухових координацій вищого рівня. Цей останній етап розвитку рухової активності й представлений грою.

Разом з цим гра виконує дуже важливу пізнавальну роль, особливо завдяки властивим їй компонентам факультативного научіння і дослідницької поведінки. Така функція гри вира-жається в накопиченні значного індивідуального досвіду, при-чому в низці випадків цей досвід може накопичуватися “про запас”, "про всякий випадок”, щоби знайти застосування знач-но пізніше в екстрених життєвих ситуаціях.


 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.