Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ТЕМА. СКЛАДНА СИТУАЦІЯ: СУТНІСТЬ, ЗМІСТ ТА РІВНІ ЇЇ ПОДОЛАННЯ.



Людина кожен день буває у певних ситуаціях.

Ситуація(від французьської situation-положення, обстановка) - систе­ма зовнішніх по відношенню до людини умов, спонукаючих та опосередко­вуючих його активність.

До зовнішніх умов можна віднести: у просторовому відношенні - сприймання розташування предметів; у часовому відношенні -передумови дій людини; у відношенні функціональному -незалежність від людини відповідних умов в момент дії.

Психологічна теорія ситуації передбачає дослідження та пояснення трьох головних реалій:

1. Психологічні особливості природних ситуацій життя людини у вза­ємозв’язку ситуативних та особистісних змінних.

2. Суб’єктивного інтерпретування ситуацій, їх когнітивно-емоційною репрезентацією у свідомості людини.

3. Поведінкових стратегій та інших форм активності в межах конкрет­них ситуацій.

Центральне та найбільш складний ланцюг теорії складає пояснення ди­наміки взаємодії людини з ситуацією, аналіз змін в психіці та поведінці осо­бистості, що здійснюється під впливом зміни ситуації.

Сутність ситуаційного підходу, на думку американських психологів Л. Росс та Р. Нісбет виражає теоретична тріада:

· ситуаціонізм,

· суб’єктивізм та

· динамізм напружених систем.

· В теперішній час психологи схильні дотримуватись моделі особистіс­но-ситуаційної взаємодії. В найзальнішому вигляді ця позиція представлена Н. Ендлером та Д. Магнусом:

· Поведінка є функцією безперервного процесу взаємодії особистості з ситуацією;

· Особистість в інтерактивному процесі виступає в якості активного, цілеспрямовано діючого суб’єкту;

· Сутнісними особистісними детрмінантами поведінки є когнітивні та мотиваційні особливості;

· Сутнісними ситуаційними детермінантами поведінки є психологічні значення ситуації.

Таким чином, ситуація може бути визначена на різних рівнях, від мікро - до макро.

Д. Магнуссон пропонує п’ять рівнів визначення ситуації:

· Стимули - окремі об’єкти чи дії;

· Епізоди - особливо значимі події, що мають причинно-наслідковий зв’язок;

· Ституації - фізичні, часові та психологічні параметри, що визнача­ються зовнішніми умовами. Сприймання та інтерпретування ситуації надає значення стимулам та епізодам;

· Оточення - узагальнюючі поняття, що характеризують типи ситуа­цій;

· Середовище - сукупність фізичних та соціальних змінних зовніш­нього світу.

Ситуація розглядається як сукупність елементів середовища чи як фрагмент середовища на певному етапі життєдіяльності. Такої точки зору до­тримуються Д. Магнусон, А. Фарнхейм та М. Аргайл, В. Мішель, Г.В. Балл, Л.Ф. Бурлачук, Н.Б. Михайлова.

Ситуація визначається як система суб’єктивних та об’єктивних еле­ментів, що з’являються під час активної взаємодії. До суб’єктивних елементів відносяться міжособові стосунки, соціально–психологічний клімат, групові норми, стереотипи свідомості. Поняття ситуації не співпадає з поняттям сере­довище, яке може бути об’єктивне, а ситація завжди включає суб’єктивний аспект, це завжди чиясь ситуація.

Згідно поглядів Л.Ф. Бурлачука та Н.Б. Михайлової, пропонуються шкали для класифікації ситуацій, виходячи з їхніх суттєвих ознак. Для робо­ти зі шкалами слід використовувати як суб’єктивні оцінки піддослідних так і оцінки експертів.

Шкала ситуацій в континуумі “хвороба - здоровє”;

Шкала соціального благополуччя ситуацій - уособлює собою межі між явним соціальним неблагополуччям та оптимальним благополуччям;

Шкала простоти - складності ситуації. Характеризує ступінь склад­ності, що визначається відповідно до індивідуальних можливостей людини;

Шкала новизни відомої ситуації, де дізнається щось нове про вже відо­му та стандартну ситуацію;

Шкала значимості - не значимості ситуації, для життя даної людини;

Шкала відповідності ситуацій потребам реалізації особистості. На одному полюсі розташована повна відповідність задоволенню потреб на ін­шому перешкоди самореалізації;

Шкала стабільності - мінливості ситуації. На одному полюсі розта­шовані константні, стабільні ситуації, на іншому динамічно-мінливі;

Шкала просторового розгортання ситуацій. До шкали відносяться си­туації, що безпосередньо впливають на людину, в даний момент життя, хоча знаходяться в різному ступені просторового віддалення від людини та мають для неї певну значимість;

Шкала часового розгортання ситуації. Тут ситуації вирізняються за часовою ознакою: колишні, наявні та майбутні.

Ми поділяємо слушну думку авторів та хочемо запропонувати при­наймні ще дві шкали класифікації ситуації:

Шкала готовності - неготовності людини до подолання ситуації. Крайні межі - від повної готовності до такої ж неготовності.

Шкала постситуаційного синдрому. Крайні межі шкали вказують на постситуаційний стан людини (піднесення - пригнічення).

У наших дослідженнях визначалось поняття складної ситуації, що ви­водилось на підгрунті суджень респондентів.

За даними досліджень Л.Ф. Бурлачука та Н.Б. Михайлової, необхідною умовою розуміння суб’єктивного інтерпретування ситуації є психологічна характеристика тієї людини, що сприймає її. Важливішими біологічними факторами є стан здоров’я, віку та статі досліджуємих. Наведені чинники здійснють суттєвий вплив на індивідуальні розрізненності у власному інтер­претуванні ситуацій.

 

Для аналізу та характеристик різноманітних феноменів власного пред­ставлення ситуації у свідомості людини були виділені такі параметри:

1. Психологічні стани суб’єктів, попереджаючих зіткнення з сиуацією: готовність до ситуації, відношення до неї та її попередня оцінка, очікування та прогнозування.

2. Прояви механізмів психологічного захисту в інтерпретуванні ситуа­ції.

3. Емоційні переживання власної репрезентації ситуації.

4. Тематичний зміст когнітивних репрезентацій, їх ієрархія та ступінь диференційованості.

5. Орієнтованість репрезентацій на інтереси самої людини, інших лю­дей, вимог реальної ситуації.

6. Ступінь стабільності когнітивних репрезентацій.

7. Тенденції динаміки.

На підгрунті наших досліджень були визначені складові елементи феномену складної ситуації з їх характерними особливостями та визначенням системи взаємозв’язків.

Складна ситуація - це ситуація, яка характеризується певною взаємо­дією зовнішніх та внутрішніх чинників, що сприяють або перешкоджають спроможності особистості здолати її. Оскільки основними складовими еле­ментами такої ситуації виступають так звані зовнішні та внутрішні чинники, варто внести певну ясність в їх тлумачення, тому що вони не є тотожними, хоча можуть бути взаємо-детермінованими.

* Зовнішній чинник виступає, власне, об’єктивним, тобто незалеж-ним від людини, який визначається ситуацією і характеризується наступними змінними:

а) обмеженим терміном (часом) подолання (вирішення) ситуації. Цю змінну можна розглядати як брак часу, необхідного для застосування всіх можливостей людини, у тому числі потенційних і резервних, для подолання ситуаційних перешкод (або недосконалістю самих можливостей, що пере­шкоджають застосуванню їх у короткий термін);

б) зовнішніми обставинами, які виявляються занадто складними для їх подолання, що характеризуються неможливістю чи небажанням проти­стояти і боротися з ними (не передбаченими заздалегідь). Безперечно, що, оцінюючи всю сукупність певних перешкод, які стоять на заваді вирішення поставлених завдань, людина намагається усвідомити складність ситуації і знайти шляхи та засоби її подолання (інакше ситуація кваліфікується як не­вирішувана, тобто нездоланна);

в) ризиком для здоров’я, а за певних умов і для життя людини. Це дуже важлива перешкода для виконання поставленої мети та завдань тому, що у людини інстинкт самозбереження “бере своє” і вона не завжди буде ризику­вати власним здоров’ям, тим більше життям. Це може бути спричинено до­сить простими міркуваннями, а саме, що при збереженні здоров’я і життя, навіть при невиконанні завдання, у подальшому (за певних умов підготовки та вдосконалення індивідуальних можливостей) можна буде виконати зав­дання більш ефективно. І разом з тим, якщо мотив виконання поставленої мети чи завдання є важливішим, ніж мотив небезпеки втрати власного здо­ров’я чи життя, то людина не вагаючись буде намагатись виконувати постав­лені завдання. Яскравим прикладом тут можуть бути дії японських льотчиків (камікадзе) під час другої світової війни;

г) небажанням оточуючих розуміти людину. Бувають такі ситуації, ко­ли оточуючі люди або певна спільнота, з якою спілкується індивід, не бажа­ють розуміти його, тим самим ставлячи певні перешкоди при реалізації по­ставленої перед нею мети. Положення може погіршуватися тим, що в певні моменти для такої людини дуже важко впоратись з потоком протистояння, що надходить ззовні тощо;

д) зміною ситуації, тобто виникненням інших (нових) проблем при наявності старих, а також швидкоплинністю обставин і, в деяких випадках, неможливістю швидкої зміни процесу дії. Ситуативними чинниками можуть бути як метеорологічні умови, так і наявність пожежно - вибухонебезпечних матеріалів. Але людина розраховує на те, що нові обставини можуть зміню­ватись не досить швидко, і тому вона (помилково) не надає досить великого значення цим змінам. Тим більше, що власні можливості сприйняття вона не завжди може фіксувати, класифікувати та впорядковувати у свідомості з необхідною швидкістю;

є) позитивним збігом обставин, які дають можливість людині подола­ти ситуацію з найменшими зусиллями. В подібних ситуаціях позитивний збіг обставин може допомогти людині досягти бажаної мети навіть тоді, коли їй здається, що це досягнення просто неможливе. Тим більше, якщо особистісні витрати не є занадто великими. За таких умов людина не тільки швидше досягає мети, але й не докладає надмірних зусиль;

е) повною відсутністю будь-якої підтримки та ін. На жаль, несприят­ливі умови, якими б вони не були складними, не можуть завадити досягнен­ню певного очікуваного результату. Але, якщо індивіду необхідно напружу­вати власні сили на межі можливого, тоді можуть виникати фрустраційні ста­ни, які (за відповідних умов) призводять до депресій, а згодом і до психічних травм, зводячи нанівець усі зусилля будь-якої людини.

Розглянуті складові зовнішнього чинника не є безумовно вичерпними і остаточними, а являються лише типовими для складних ситуацій, тому що кожна ситуація неповторна (хоча і має спільні ознаки).

Та найголовнішим чинником (на мою думку) виступає внутрішній, тому що він уособлює в собі певний стан та можливості особистості, яка і є основною дійовою силою в системі “людина-ситуація”. Тому що, якщо вилу­чити людину з неї, то нікому буде долати її. Хоча це твердження звучить до­сить банально, але так воно власне і буває.

* Внутрішній чинник розглядається на двох рівнях: психологічному та соціально-психологічному.

* Психологічний рівень характеризується такими змінними:

а) усвідомленням (визнанням) власного безсилля що-небудь змінити для подолання складної ситуації. Всі ми чуємо такі слова, що не існує межі для людського вдосконалення, тому суто теоретично вважається, що людина мо­же впоратись з будь-якою ситуацією. Прикладів подібних ситуацій можна навести безліч, коли навіть в надзвичайно складних ситуаціях (з яких майже не існує позитивних виходів для людини) знаходиться бажаний вихід. І, бу­вають такі випадки, коли в досить простих обставинах люди, з великим во­льовим потенціалом, не здатні подолати наявну ситуацію (за певних умов). Це свідчить про те, що людина свідомо (або несвідомо) може зашкодити собі в досягненні поставленої мети. Отже, сам індивід не дозволяє реалізувати надбаний потенціал. Це може бути пояснено або наслідками сильного стресу або тривожністю особистості, яка здатна уявити занадто жахливу та загроз­ливу картину ситуації;

б) усвідомленням ризику для власного здоров’я, тобто кардинальних змін. Ця складова характеризувала також і зовнішній чинник, але саме усві­домлення ризику може стати “блоком” чи ”ступором” у цілеспрямованих діях особистості;

в) невизначеністю ситуації для людини, яка висуває проблему пошуку найкращого рішення. Всім відомі ситуації, коли ми, за певних умов, обираємо той чи інший спосіб вирішення завдання. Але й відомі так звані стандартні ситуації, в яких ми знаємо, що і як робити, та коли такі ситуації видозмі­нються, тоді й постає проблема пошуку ліпшого (оптимального) варіанту (з наявних). У такому разі цілісність і всеосяжність інформації виступає спону­кальним моментом вибору найкращого рішення;

г) боротьбою мотивів між: “хочу і можу” та “бажаю і можливо”. Безперечно, певна невизначеність між зазначеними положеннями може звести нанівець будь-які оптимальні дії в тих ситуаціях, коли вони стають не тільки не оптимальними, а й недоречними. Не ставлячи у певне співвідно-шення власні бажання та можливості, утворюється певний дисонанс, який перешкоджає ефективності дій людини;

д) боротьбою з “самим собою” (моральне-матеріальне, невпевненість у власних силах та можливостях, нервовість, самоусунення від боротьби). Цей складовий елемент, мабуть варто поставити одним із перших, тому що ця боротьба спонукається внутрішньою невизначеністю людини у своїх по­тенційних можливостях. Ця дуже складна індивідуальна проблема може ста­ти значною перешкодою в досягненні поставленої мети;

є) усвідомленням перебування у стресовій ситуації (перша зустріч з проблемою; важко наважитись зробити перший крок; розгубленість при ви­никненні непередбачених обставин тощо). Коли людина потрапляє в ситу­ацію, з якою раніше не зустрічалась, а тим більше, якщо не знає, як її долати, то за цих умов вона перебуває у стані психічної та нервової напруги. Ми знаємо, що кожного дня особистість переживає міні стресові ситуації, які, в свою чергу, мають як позитивні, так і негативні наслідки. У нашому випадку розглядається саме негативний аспект впливу стресу, що спричиняє неба­жану поведінку в складних ситуаціях. Дію стресу можна розглядати з двох позицій: з позиції позитивного, стимулюючого впливу на психіку особис­тості, що проявляється у впевненості та рішучості дій; та з позиції, коли стрес “паралізує” відповідну діяльність психіки, що можна спостерігати у нездатності (а в деяких випадках у відмові) діяти ефективно. Відверто кажу­чи, має право на існування й така точка зору, яка вказує на те, що стрес може відповідним чином відновлювати (нормалізувати) діяльність психіки, що зазнала певних змін. Але варто зауважити, що для всіх людей однакова си­туація не завжди є стресовою, тому що одні люди вже перебували в подіб­них ситуаціях і вміють відповідно реагувати на них, на відміну від тих, хто за різних обставин, перебуваючи в таких же ситуаціях, не зміг навчитися діяти відповідним чином;

е) психічною перевантаженістю, усвідомленням власної тривожності, необхідністю подолання ситуації, а також складністю адаптації. Однією з головних причин невідповідності дій наявним умовам виступає психічна перевантаженість. Кожна людина має певну межу (на визначений термін) психічних можливостей організму, які реалізуються у діях через емоційно-вольову готовність. Перевантаження значною кількістю інформації, яку необ­хідно швидко (а за певних умов і миттєво) аналізувати, синтезувати, спів-ставляти, порівнювати, безперечно веде до таких наслідків:

· ієрархія певних обставин, відповідно до наявної ситуації, поставле-ної мети та власних можливостей людини;

· фільтрація певних особливостей ситуації, обираючи головні;

· утворення системи “скидання” зайвої інформації (не суттєвої на да­ний момент) із свідомості;

· відмова, або повна неможливість розсудливо мислити через нервове та психічне перевантаження;

ж) психічними станами (їх динамікою) невпевненістю в собі, психічною неготовністю до подолання ситуації, проявом емоцій, почуттів, усвідомлен­ням проблеми “існування-смерті”, концентрацією зусиль. Одним з основних показників готовності людини до ефективних дій виступають психічні стани, які вказують на емоційно-вольову, психічну, функціональну готовність реалі­зації мети. Треба зважити й на те, що люди умовно поділяються на тих, у кого переважає когнітивна (пізнавальна) складова над афективною (емо­ційною), і навпаки. При перевазі афективної складової людина надто емо­ційно реагує на події ситуації, втрачаючи певну розсудливість та послідов­ність у діях. Оскільки емоційна сфера людини пов’язана з вольовою, то мож­на передбачити, що вольова активність такого індивіда буде знаходитись на достатньо низькому рівні, і навпаки.

* Соціально-психологічний рівень характеризується такими змінними:

а) прийомом та обробкою великої кількості інформації. Ця змінна виступає як психологічна, так і соціально-психологічна, тому що інформація надходить з оточення і може бути як корисною, так і шкідливою, спонукаючи відповідні дії людини;

б) нерозумінням вимог оточення. Безумовно, коли ми не розуміємо чого від нас вимагають, то й не в змозі виконати ці вимоги. Коли перед осо­бистістю ставиться певне завдання, необхідно детально розтлумачити його зміст, тому що своєрідність людського сприйняття не завжди достатньо аде­кватно засвоює подану інформацію, що є перешкодою в реалізації;

в) недостатністю необхідної інформації для обізнаності в ситуації. Як перевантаження інформацією, так і її недостатність призводять людину до певної невизначеності у застосуванні власних дій. Всім добре відомо, що чутки у зацікавленому середовищі розповсюджуються дуже швидко, дезін­формуючи особистість, тому своєчасність надходження інформації сприяє оптимізації процесу пошуку відповідного алгоритму дій;

г) наявністю певного досвіду дій людини в подоланні складної ситуації. Звичайно, нам легше виконувати ті дії, які ми вже робили (що закріпилися у свідомості у вигляді навичок та вмінь), ніж ті, які доводиться виконувати вперше. Різниця тут полягає в тому, що людина, маючи певний досвід, не актуалізує у власній свідомості процес контролю алгоритму дій, а виконує їх більш-менш автоматично;

д) усвідомленням зробленого (вчиненого) та відповідальністю за кінце­вий результат. Коли людина щось робить, вона певним чином передбачає кінцевий результат і несе у собі тягар відповідальності за власні дії. Все це спонукає людину до вдосконалення власних дій;

є) певною обмеженістю можливостей (інтелектуальних, фізичних) та засобів (інструментів, приладів, машин та ін.). Мається на увазі, що для вдо­сконалення певного виду діяльності необхідні люди, які здатні впоратись з поставленими завданнями. Також треба враховувати і придатність засобів, які пропонуються для реалізації визначеної мети, тому що, в протилежному випадку, навіть оптимальні дії людини (на думку того, хто їх здійснює) можуть бути неефективними за умов недосконалості засобів;

е) власною спроможністю термінового прийняття рішення (в стислі строки прийняття єдино вірного рішення). Кожній людині притаманні інди­відуально-психологічні відмінності, які визначають межу власних можли­востей у прийнятті вірного рішення в стислі строки.

Отже, складна ситуація є змістовним поняттям і уособлює два головних чинника: зовнішній і внутрішній. Беручи до уваги вищевикладений матеріал, постає досить нагальне питання про необхідність розгляду рівнів подолання складної ситуації.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.