Прояви економічної депресії

Соціальні конфлікти

Франція завжди була країною з традиційно розвиненими й соціальне спрямованими робітничим і демократичним рухами. Перемога у війні викликала у більшості французьких робітників приплив патріотичних почуттів. Підйом робітничого руху був тісно пов'язаний з економічною кризою 1918-1921 p. Однак страйки рідко мали політичний характер. Не відкидаючи ідею "соціального миру", робітники боролися за свої економічні права. Головними вимогами були запровадження 8-годинного робочого дня та збільшення зарплати.

Найбільшого розмаху страйковий рух досяг у 1919-1920 p., коли в ньому щорічно брали участь понад 1 млн. чоловік, тобто у 3-4 рази більше, ніж у 1917 або 1918 p. Одним з найбільших виступів був страйк залізничників у травні 1920 p., під час якого було висунуто вимогу націоналізації залізниць.

У цей період помітно зріс вплив Соціалістичної партії Франції, що будувала свою діяльність на соціал-демократичній основі й закликала до проведення соціальне значущих реформ. Вона значно збільшила свої лави за рахунок робітників і солдат, що демобілізувалися. Соціалістична партія всього лише за два роки - з 1918 по 1920 - зросла більше ніж у 5 разів.

Загальна конфедерація праці - найбільша профспілкова організація Франції - також посилювала свій вплив на робітничий рух. Чисельність ЗКП у 1918 р. збільшилася більш ніж у 4 рази й досягла 1,5 млн. чоловік.

Ліворадикальні соціалісти заснували у 1920 р. Комуністичну партію Франції (ФКП). її утворення було тісно пов'язане з Комінтерном. ФКП не мала широкої соціальної бази в країні й не користувалася підтримкою більшості французьких робітників.

Загалом жодна з політичних партій лівого спрямування або профспілкові центри не змогли очолити робітничий рух у країні. З кінця 1920 р. у Франції почався спад масового робітничого руху.

Країна в період стабілізації (1924-1929 p.)

В 1924-1929 p. у Франції, як і в інших західних країнах, відбулась стабілізація й розвиток економіки на основі зростаючої політичної стабільності французького суспільства, відновлення демократії. Високі темпи промислового розвитку Франції в ті роки пояснюються отриманням репарацій з Німеччини (9 млн. марок золотом), використанням саарського вугілля та лотарінгської руди, наявністю дешевої робочої сили в колоніях. Крім того, у міжвоєнний період Франція перетворилася на своєрідну Мекку для іноземного туризму, зокрема із США, що сприяло розвиткові сфери обслуговування.

Сільське господарство теж розвивалося досить успішно. В 1931 р. міського населення вперше виявилося більше, ніж сільського, хоча частка останнього складала 49,2%, тобто його було значно більше, ніж в інших розвинених країнах. Незважаючи на появу та розвиток великих підприємств, понад 40% французьких робітників працювали на дрібних підприємствах. 25% торговельних закладів і 53% сільських господарств не застосовували найманої праці.

Франція залишалася державою рантьє. У 1929 р. прибутки від цінних паперів майже утричі перевищували прибуток від промисловості.

За темпами промислового розвитку у роки стабілізації Франція випереджала Німеччину та Велику Британію й поступалася тільки США. Максимального у міжвоєнний час обсягу промислового виробництва було досягнуто 1930 р. - він на 40% перевищив довоєнний рівень.

Прояви економічної депресії

Короткий період відносної економічної стабільності та добробуту змінився наприкінці 1930 р. глибокою кризою, що настала пізніше, ніж в інших країнах. Це пояснюється відновленням зруйнованих під час війни районів, отриманням німецьких репарацій, будівництвом військових укріплень ("лінії Мажіно"). Спад промислового виробництва і зовнішньої торгівлі був не таким глибоким, як у СІЛА або Німеччині, але тривалішим, ніж в інших країнах Заходу.

У розвитку кризи у Франції можна помітити два кульмінаційні пункти - 1932 р. і 1935 р. У 1932 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 44% порівняно з найвищим рівнем 1930 р. 1935 р. промислове виробництво на 46% відставало від рівня 1930 р. Імпорт і експорт скоротилися на 65% від рівня 1930 р. Фактично половина робітничого класу потерпала від повного або часткового безробіття.

Криза дуже згубно позначилася на стані сільськогосподарського виробництва. Ціни на сільгосппродукти зменшились удвічі. Утворилися "ножиці" цін. Сільськогосподарське виробництво стало збитковим. Розорення загрожувало передусім дрібним фермерам. Швидкими темпами відбувалося розорення дрібних торговців, ремісників, власників невеликих підприємств. Злидні чекали на багатьох пенсіонерів, колишніх фронтовиків, частину інтелігенції, що втратили звичні умови існування. У дещо кращому становищі опинилися робітники державних підприємств, що отримували дотації від держави.

Економічна криза відбилася на політичній стабільності суспільства. Більшість представників великого капіталу вбачали вихід з кризи в сильній владі та державному регулюванні економіки. Вони вважали за необхідне створити органи державного економічного контролю і планування. Соціалісти вважали за необхідне націоналізувати банки і поставити їх під державний контроль, створити органи управління і регулювання, фіксувати ціни і рівень зарплати, скоротити робочий день та надати робітникам відпустки. Фашистські організації, що діяли у Франції, закликали до абсолютної централізації влади та економіки й запровадження диктаторських засобів управління.

На виборах 1932 p., коли невдоволення політикою правих кабінетів досягло апогею, перемогу здобув блок соціалістів та радикалів. Проте і в 1932-1934 pp. тривала часта зміна кабінетів нового блоку. За цей час при владі побувало 5 урядів лівих партій, що підкреслювало нестабільність обстановки в країні.

Література

1. Всесвітня історія. 1914-1939 рр. Посібник. – К., 2001.

2. Яцура М. В. Європа між світовими війнами. – Харків, 1999.

Поиск по сайту: