Проблема вибору та прийняття рішень

Вибір завжди входить одним з етапів в цілеспрямовану діяльність разом з моделюванням, передачею інформації, експериментом і т.д.

Вибір – це дія, яка придає всій діяльності цілеспрямо-ваність і саме вибір реалізує підпорядкування всієї діяльності певній меті чи сукупності цілей.

Справа в тому, що рано чи пізно наступає момент, коли подальші дії можуть бути різними, з різними результатами, а реалізувати можна лише одну дію, причому повернутись до попередньої ситуації вже (як правило) неможливо.

Зробити правильний вибір – надзвичайно важлива якість: великі полководці, видатні політики, геніальні інженери та вчені, талановиті адміністратори завжди відрізнялись вмінням приймати найкращі рішення, зробити найкращий вибір.

Особливості цього роду діяльності:

- повна формалізація, алгоритмізація вибору можлива лише для добре визначених (добре структурованих) задач;

- для погано визначених, погано структурованих задач формальних алгоритмів не існує (якщо не враховувати тривіального і далеко не завжди прийнятного алгоритму перебору, тобто методу спроб та помилок);

- на сьогодні найкращий шлях – використання можливостей людини орієнтуватись в невизначених ситуаціях та спеціальних сучасних комп’ютерних систем – діалогові системи з інтелектуальними підсистемами підтримки прийняття рішень, експертні системи, інформаційно-пошукові та інші.

Будемо представляти прийняття рішень як дії над множиною альтернатив, в результаті чого виділяється підмножина обраних альтернатив (чи одна альтернатива). Звуження множини альтернатив можливо тоді, коли є спосіб порівняння їх між собою та виділення кращих.

Для проблеми вибору характерна множинність задач. Можуть бути варіанти:

- множина альтернатив кінцева чи континуальна;

- оцінка альтернатив здійснюється за одним чи кількома критеріями (кількісними чи якісними);

- режим вибору може бути однократним (разовим) або з поверненням та навчанням на досвіді (на експерименті);

- наслідки вибору можуть бути точно відомими (вибір в умовах визначеності), мати імовірнісний характер (вибір в умовах розвитку) або мати неоднозначний результат, який не допускає введення ймовірностей (вибір в умовах невизна-ченості);

- відповідальність за вибір може бути одно – чи багатосторонньою: індивідуальний та груповий вибори;

- степінь узгодженості цілей при багатосторонньому виборі може змінюватись від повного узгодження (співпадіння) інтересів сторін (кооперативний вибір) до їх протилежності (вибір в конфліктній ситуації). Можливі і проміжні випадки – компромісний вибір, вибір в умовах зростаючого конфлікта і т.д.

Критеріальна мова опису вибору, найчастіше використо-вується, що дає можливістьприписати (чи визначити) для критеріїв числа і порівнювати їх.

Якщо х – деяка альтернатива з множини Х, то для х Х можна задати функцію q(x) – критерій (якості, цільова функція, функція корисності і т.д.), яка має ту властивість, що коли альтернатива Х₁ краща Х₂ (Х₁ > Х₂), то q(Х₁) > q(Х₂).

Тепер, якщо вважати, що вибір будь-якої альтернативи приводить однозначно до відомих наслідків (в умовах визначеності), то найкращою альтернативою Х^* є та, яка має найбільше значення критерію:

(8.1)

Але задача пошуку Х^* є надзвичайно складною, багато-критеріальною, залежить від характеру q(x) (функція чи функціонал), наявності екстремумів і т.д.

В складних системах управління розглядається сімейство під- проблем, розв’язання яких дає розв’язок загальної проблеми. В свою чергу кожна з підпроблем може бути достатньо складною, так, що для її розв’язання теж доцільно використати багатошаровий підхід (наприклад, функціональну ієрархію) або сформувати окрему багато- ешелонну систему (якщо дозволяють ресурси і час). Приклад – робота крупних органів планування корпорацій (рис.8.1.).

Рис. 8.1. Структура прийняття рішень

З урахуванням особливостей та закономірностей складних систем можна визначити загальні риси задач та роль підсистем в рамках ієрархічної системи:

1. Елемент верхнього рівня завжди має справу з більш крупними підсистемами або з більш широкими аспектами поведінки системи в цілому.

При багатоешелонній ієрархії елемент верхнього рівня є “командним” по відношенню до двох і більше елементів, а його рішення координує роботу цих елементів у відповідності до мети для сукупності всіх підпорядкованих йому елементів. Для концепції шарів елементи верхнього рівня відповідають за поведінку системи на протязі більш тривалих відрізків часу. Щоб отримати інформацію, потрібну для зменшення невизначеності, шар навчання повинен проводити спостереження на протязі ряду періодів прийняття рішень на першому шарі. Для зміни структури стратегії прийняття рішень третій шар (шар самоорганізації) повинен спостерігати за діями нижніх шарів на протязі ще більшого періоду час, тому що для оцінки якості стратегії навчання її необхідно випробовувати принаймні кілька разів.

Аналогічно – для концепції страт: система на будь-якому рівні утворюється з підсистем нижніх рівнів, і тоді більш висока страта має справу з більш загальним аспектом поведінки всієї системи.

2. Період прийняття рішення для елемента верхнього рівня більший, ніж для елементів нижніх рівнів. Для концепції шара та страти це очевидно, а для концепції ешелона це означає: управління від вищого елемента не можуть поступити частіше діянь, які видають нижні елементи, поведінка яких координується вищим. У протилежному випадку не можна оцінити бажаний ефект (координації).

3. Елемент верхнього рівня має справу з більш повільними аспектами поведінки всієї системи. Це значить, що верхні рівні не можуть реагувати на такі зміни в навколишньому середовищі чи в самому процесі, які відбуваються швидше зміни, з якими мають справу нижні рівні, бо останні реагують швидше, мають справу з більш частими, локальними змінами.

Наприклад, якщо на систему діють сигнали різної частоти, то всю множину F можна розбити на підмножини F₁, … F_n, а на кожному шарі (і-тому) елементи реагують лише на частоту F_і.

4. Описи та проблеми на верхніх рівнях менш структуровані, мають більше невизначеностей та більш трудні (важкі) для кількісної формалізації. Сама проблема прийняття рішень на верхніх рівнях може розглядатись як більш складна. Можна застосовувати наближені методи, але тоді точність знижується і результати будуть мати низьку цінність.

Для кожного рівня є свій специфічний набір засобів для розв’язання задач, методів та алгоритмів. Наприклад на:

шарі вибору – управління із зворотним зв’язком, чисельні методи оптимізації;

шарі адаптації – статистичні методи та розпізнавання образів;

шарі самоорганізації – еврістичні методи.

В задачах верхнього шару важко забезпечити простий чисельний розв’язок, тому тут використовується “втручання в критичних ситуаціях”, тобто оцінюють загальну характеристику та вносять структурні зміни лише тоді, коли характеристики погір-шуються настільки, що зміни стають необхідними.

Складні взаємозв’язки між рівнями викликані також обмеженою “продуктивністю” елементів, які приймають рішення. Тоді обов’язково виникає багатоешелонна система, а елементи верхніх ешелонів повинні витрачати більше часу на пошук рішень свого рівня.

Поиск по сайту: