Профілактичне карантинування риб, що завозяться

В наш час широко використовується масові перевезення риб з одних географічних регіонів світу в інші.

Відомо, що разом з рибою можуть бути занесені в водойми збудники небезпечних гостро заразних хвороб, які не спричиняють шкоди місцевим рибам в материнській водоймі. В інших умовах такі збудники підвищують свої вірулентні властивості і обумовлюють спалахах захворювань серед риб і місцевих гідробіонтів у новому водоймі, в який вони були заселені. Є відомості, що за 3 останніх десятиріччя в водойми Європи з Далекого Сходу завезені нові паразити: найпростіші - 12 видів, плоскі черви – 1, круглі – 1, паразитичні ракоподібні – 3 види. Деякі з цих паразитів адаптувалися до нових для них умов і перейшли до паразитичного способу життя у місцевих ставках. А завезені риби стали об’єктами паразитування місцевими збудниками. Так були випадки загибелі строкатих товстолобиків і білих амурів від лігульозу і інших хвороб.

При всякому завезенні риб, навіть при переміщенні їх з одного ставка в інший в одному господарстві і тому ж господарстві можуть з’явитися хвороби згідно з законами епізоотології.

Тому з метою профілактики з’явлення хвороб при завезенні риб, їх необхідно карантинувати.

В умовах рибоводних господарств профілактичному карантинуванню необхідно піддавати риб, які завезені з іншого господарства, або з іншої країни. Звичайно це невелика партія плідників і ремонтне молодь. Обов’язковий карантин для цієї групи зумовлений, тим що від їх епізоотичного благополуччя залежить всі подальші рибоводні процеси і одержання мальків, вирощування цього річок, їх зимування і наступне вирощування товарної риби.

Плідників і ремонтну молодь розміщують в спеціальні карантинні ставки, до речі, самців окремо і самиць і окремо ремонтну молодь. Під час всього періоду карантину за рибою щоденно спостерігають і проводять лікарські огляди.

Рибопосадковий матеріал, який завезений з інших рибоводних господарств, розміщують в окремі ставки, не допускаючи змішування його з рибою, яка вирощена в господарстві.

В даному випадку карантин не потрібен.

Карантинні ставки для риб повинні відповідати біологічним вимогам цих видів риб і рибоводно-зоогігієнічним умовам.

Перш за все, карантинні ставки повинні мати тип нагульного ставка, який має різні глибини і зони з помірною кількістю м’якої водної рослинності. Грунт, як верхній, так і підстеляючий повинні бути твердими. Ні в якому разі не допускається замулювання ложа ставка, або його заболочування. Розміщення карантинних ставків на торф’янистому грунті не допускається. Ложе ставків і сітка водозбірних каналів повинні бути сплановані так, щоб можна було їх повністю осушити в будь який час.

Гідротехнічні спорудження (водоподаюча система і скидні пристосування – труби та інше) повинні бути побудовані з таким розрахунком, щоб було можливо наповнювати ставки водою і звільняти їх від води в стислі строки за 4-5 годин.

Подача води в карантинні ставки і її скидання повинні бути незалежними, як між собою так і з іншими ставками господарства. Середня площа кожного карантинного ставка (літнього) повинна бути 0,3-0,5 га, а зимового не більше 0,05-0,1га. В кожному повносистемному рибоводному господарстві повинно бути не менше 3-4 літніх і двох зимувальних карантинних ставків.

З метою створення в карантинних ставках оптимальних гідрологічних, гідробіологічних, гідрохімічних і зоогігієнічних умов, їх необхідно заливати водою за 2-3 тижні до посадки риби на карантин. При цьому використовують всі технічні засоби для того, щоб запобігти попаданню в ці ставки разом з водою смітної дикої риби.

Годують риб концентрованими кормами з урахуванням наявної природної кормової бази, яку підсилюють застосуванням добрив.

Термін карантину залежить від сезону перевезення, температури води в період карантину, тривалістю інкубаційного періоду (тієї хвороби, яку намагаються запобігти) і особливістю біотехнології розведення риб, а також специфічністю рибництва в цілому.

Сезон, температура води і тривалість інкубаційного періоду хвороб взаємопов’язані: чим нижче температура води, тим триваліше інкубаційний період і навпаки, при високій температурі, вище 12^оС рибу витримують в карантині 20 діб. Якщо за час карантину середньодобова температура нижче 12^о, то карантин відповідно продовжують на цей термін.

В зимовий період карантин продовжується всю зиму, і до того терміну додають ще 20 днів, якщо температура води була нижче 12^о.

На протязі карантину рибу систематично досліджують шляхом клінічного огляду і, при необхідності, проводять вибірковий патологоанатомічний розтин. Якщо є підозра на яку-небудь інфекційну хворобу, то проводять бактеріологічні, вірусологічні і мікологічні дослідження. При розтині роблять і рибоводні – біологічні дослідження: визначають індекс наповнення кишкового тракту, ступінь вгодованості, стадію зрілості і інше.

Якщо при цьому будуть знайдені заразні хвороби всю рибу виловлюють і по рішенню ветеринарного лікаря використовують в їжу людям, на корм тваринам, або передають, як сировину, для утилізації на відповідні підприємства. Воду дезінфікують безпосередньо в ставку хлорним розчином, створюючи у воді вміст вільного хлору до 4-5мг/л. якщо вміст вільного хлору знижується то додають ще вапно в такій кількості, щоб одержати початкову концентрацію хлору. Після того воду пропускають крізь вапно вий фільтр, для чого використовують кошики, або дерев’яні ящики, в які засипають тільки свіже негашене вапно. Після спуску води проводять дезінфекцію ложа ставків негашеним вапном (10 т/га) або хлорним (3т/га) і залишають їх без води не менше ніж на місяць.

Якщо за час утримання риб в карантині випадків захворювання не зареєстровано, рибу пускають в виробничі ставки господарства і вона використовується в рибоводних процесах, як і місцева.

При завозі з окремих районів, де кліматичні гідрологічні і біоценотичні умови різко відрізняються від місцевих умов строк карантину незалежно від епізоотичного стану повинен не менше одного року.

При заводі риби з-за кордону, в тому числі і риби одержаній з завезеної заплідненої ікри, її необхідно утримувати в карантинних умовах в спеціальних карантинних господарствах не менше одного року. Якщо під час карантину у цих риб будуть зареєстровані хвороби нез'ясованої етіології або знайдені збудники захворювань, які не зустрічають в водоймах нашої країни, то питання про доцільність подальшого проведення карантину і утримання завезених риб вирішує головне управління ветеринарної медицини Міністерства сільського господарства. До прийнятті його рішення в господарстві приймають екстрені заходи по запобіганню розповсюдження хвороби.

При відсутності інфекційних хвороб і збудників інвазійних захворювань рибу залишають в тих же водоймах для постійного утримання і одержання від них потомства, яке дозволяється вивозити з метою акліматизації або інтродукції в благополучні рибогосподарські водойми.

При цьому дозволяється вивозити тільки запліднену ікру і личинок риб 2-3-денного віку, які одержані заводськими засобами, за умовою, що інкубаційні цехи і відрощувані личинки забезпечувались водою без збудників заразних хвороб і водних безхребетних – проміжних хазяїв збудників хвороб риб.

Рекомендується в деяких випадках проводити провокуючу біопробу. З цією метою в окремий ізольований ставок рибі, що стоїть у карантині підсаджують місцеву, в комбінації з якою вона повинна буде знаходиться у виробничих умовах. Якщо при цьому не буде відбуватись інтенсивного обміну паразитофауною і риба не захворіє заразними хворобами, то по закінченні строку карантину її допускають в виробничі ставки господарства.

Поиск по сайту: