Конституція України про заборону втручання в особисте, сімейне життя та дотримання цієї норми в мас-медіа. Конституційні норми свободи вираження та реальна свобода ЗМІ України.

Право на захист від втручання в особисте та сімейне життя

Кожна людина має право самостійно визначати свою поведінку та досягати будь-якої особистої мети в рамках, створених суспільними і державними інтересами, правами та інтересами інших людей. Кожна сім'я може в тих же рамках самостійно визначати свої внутрішні відносини з приводу користування і розпорядження спільним майном, виховання, освіти й утримання дітей, піклування про непрацездатних членів сім'ї, праці і дозвілля тощо. Особисте життя включає і право встановлювати, підтримувати та розвивати зв'язки з іншими людьми, тому воно виходить як за межі інтимного життя, так і за межі роботи, інших ділових інтересів.

Таким чином, право на захист від втручання в особисте життя треба розуміти як недоторканність середовища життя людини, захист її від свавільного втручання державних органів та будь-яких інших сторонніх осіб, у тому числі і членів сім'ї.

Право на захист від втручання в сімейне життя передбачає захист сім'ї від свавільного втручання в середовище життя сім'ї будь-яких сторонніх осіб, збереження в таємниці інформації щодо сімейних стосунків.

Відповідно до ст. З СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших важливих причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Як випливає зі ст. 32 Конституції України, право на захист від втручання в особисте і сімейне життя гарантується конституційними нормами, згідно з якими:

1) не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Винятком є випадки, передбачені законом, але вони обмежуються лише інтересами національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Окремі обмеження цього права можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану. Зазначимо, що за порушення зазначених вимог Конституції України передбачено юридичну відповідальність. Так, ст. 182 КК України прямо передбачає кримінальну відповідальність за порушення недоторканності приватного життя, зокрема за збирання, зберігання, використання або поширення інформації про особу без ІЗ згоди. Крім того, певними гарантіями зазначеного права є статті 163,168, 359 та інші КК України;

2) кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе. Виняток становлять випадки, коли такі відомості є державною або іншою захищеною законом таємницею. Окремі обмеження зазначеного права можуть також встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану;

3) кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації (ст.ст. 3,16, 277, 278 ЦК України). Винятків щодо цього положення Конституція України не передбачає навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану;

4) кожному гарантується право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації про себе і членів своєї сім'ї (статей 1166-1168 ЦК України). Винятків щодо цього положення, як випливає із статей 56 і 64 Конституції України, не існує.

Винятки щодо права на заборону втручання в особисте і сімейне життя встановлюються Конституцією України.

Проте зрозуміло, що таке втручання здійснюється завжди, коли застосовуються передбачені Основним Законом винятки із права людини на свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов та кореспонденції тощо. Тому до вказаних винятків слід віднести випадки, передбачені статтями 23, 29-32, 34-35, 37,41, 43-44, 50-52, 54-56 Конституції України, коли втручання в особисте чи сімейне життя пов'язане із: запобіганням чи перепиненням зломи нові, безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, з'ясуванням істини під час розслідування кримінальної справи; інтересами незалежності України, її суверенітету, національної безпеки, територіальної цілісності, економічного добробуту, безпечного довкілля, громадського порядку, здоров'я і моральності населення; захистом репутації інших людей, інтересами моральності населення, запобіганням розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, підтриманням авторитету і неупередженості правосуддя; попередженням та протидією пропаганди війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі; забороною використання примусової праці; захистом власності, в тому числі інтелектуальної, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; запобіганням інших, крім зазначених вище, порушень прав і свобод інших людей.

Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції гарантується безпосередньо Конституцією України, а також ст. 306 ЦК України. За її порушення ст. 163 КК України передбачено кримінальну відповідальність. Відповідно до статей 9 і 41 Закону України "Про телекомунікації" Статут про дисципліну працівників зв'язку України передбачає дисциплінарну відповідальність працівників зв'язку за розголошення таємниці листування, телефонних розмов, інших повідомлень, що передаються засобами зв'язку; оператори, провайдери телекомунікацій вживають організаційно-технічних заходів щодо захисту інформації згідно з чинним законодавством.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про адвокатуру") адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом її є питання, з яких громадянин звертався до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Порушення професійної таємниці захисника або представника особи тягне кримінальну відповідальність на підставі ст. 397 КК України.

Дотримання таємниці вчинюваних нотаріальних дій є обов'язком нотаріусів та інших посадових осіб, які вчинюють нотаріальні дії. Це передбачено Законом України "Про нотаріат" (статті 5, 6, 8). Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії, і лише на письмову вимогу - суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні. Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача. Порушення вказаної таємниці може бути підставою анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Законами України передбачено конкретні випадки, коли збирання" зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про людину допускається без її згоди. Тією чи іншою мірою вони обумовлені інтересами національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Так, у кримінальному судочинстві ці питання регулюються КПК України. Зокрема, матеріали кримінальної справи повинні містити всі дані, що всебічно та повно характеризують обвинуваченого як особистість: його ставлення до праці, риси характеру, стан здоров'я, сімейний стан, поведінку в суспільстві та в сім'ї тощо.

Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" (ст. 8) передбачене право підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, за наявності встановлених у цьому Законі підстав: витребувати, збирати і вивчати документи та дані, що характеризують спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів тощо. Але негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів отримання інформації проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Застосування цих заходів проводиться виключно з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо.

Відповідно до статей 9,10 Закону України "Про інформацію", громадяни вправі також звертатися до зазначених органів із запитом щодо надання будь-якого офіційного документа, який стосується їх особисто. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов'язані надавати запитувачеві відповідну інформацію, якщо вона не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Не підлягають обов'язковому наданню особам для ознайомлення за їх інформаційними запитами офіційні документи, які поряд з відомостями про них містять у собі: інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею; конфіденційну інформацію, тобто відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (комерційна, банківська таємниця тощо); інформацію, що стосується особистого життя інших громадян; деякі інші види інформації.

Громадянин має право вимагати у судовому порядку спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать його честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди його інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. Це передбачено, зокрема ст. 277 ЦК України і гл. 16 ЦПК України.

Громадянин, відносно якого поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди його інтересам, честі, гідності або діловій репутації, поряд із спростуванням таких відомостей, згідно зі статтями 1166-1168 ЦК України, має право вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. За загальним правилом, відомості, що ганьблять людину, повинні спростовуватися у спосіб, найбільш близький до способу їх поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на сході громадян, заміни документа тощо). Більш детально порядок спростування певних відомостей регулюється законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" і "Про телебачення і радіомовлення".

Поиск по сайту: