Ключові території та об’єкти екомережі.

З поміж усіх територій та об’єктівнаціональної екологічної мережі передусім виділяютьтериторії та об’єкти природно-заповідного фонду України. Їхній правовий режим визначений Законом України Про природно-заповідний фонд України від 16 червня 1992р.[4]

У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання, а держава розглядає його як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Загалом площа природно-заповідного фонду України становить понад 2,7 15 млн. га, тобто майже 4,5% території нашої держави. Під особливою охороною перебувають біля 7040 територій та об’єктів. [5]

Основними засобами збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду є встановлення заповідного режиму; організація систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів; проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання; додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз; запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони; здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання; встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів; проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері; проведення інших заходів з метою збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Природно-заповідний фонд України містить одинадцять видів територій та об’єктів, які з огляду на їхнє походження можна поділити на: природні території та об’єкт, до яких належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, та штучно створені об'єкти. Цю групу формують ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Важливим є також поділ територій та об’єктівприродно-заповідного фонду за рівнем їх охоронного режиму. Тут виділяють об’єкти:

1) міжнародного значення – біосферні заповідники;

2) загальнодержавного значення – природні заповідники та національні природні парки;

3) місцевого значення – регіональні ландшафтні парки і заповідні урочища;

4) загальнодержавного або місцевого значення - заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам’ятники садово-паркового мисливства.

Законом України Про природно-заповідний фонд визначено основні та додаткові види використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Використання територій природно-заповідного фонду з природоохоронною, науково-дослідною, оздоровчою та іншою рекреаційною метою, з освітньо - виховною метою та для потреб моніторингу навколишнього природного середовища вважаються основними видами їхнього використання. До додаткових видів використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду належать: заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їхніх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство тощо.

Природними заповідниками вважаються природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для певної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, вироблення наукових засад охорони довкілля, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їхній території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом довкілля, вироблена на їхній основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони довкілля та заповідної справи.

На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти.

Для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів допускається:

- виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;

- здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель та інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідником завдань;

- збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо - виховної роботи.

Проектом організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів може бути передбачено виділення земельних ділянок для задоволення господарських потреб заповідника та його працівників у сінокосах, випасах, городах та паливі відповідно до встановлених нормативів.

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення довкілля, його змін під дією антропогенних факторів. Ці об’єкти природно-заповідного фонду створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів. Тут виділяють декілька функціональних зон:

- заповідна зона - включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

- буферна зона - включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;

- зона антропогенних ландшафтів - включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їхньої охорони, встановлених законодавством.

Національними природними парками прийнято вважати природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні та науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

До складу територій національних природних парків крім земель наданих їм безпосередньо можуть включатися також ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Як і щодо біосферних заповідників на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів встановлюється декілька зон з диференційованим режимом щодо їхньої охорони. Зокрема, заповідна зона призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Зона регульованої рекреації допускає короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць. У цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок. Тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тварин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони.

Зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку.

У господарській зоні проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань. Тут знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. На території національного природного парку забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану довкілля та зниження рекреаційної цінності цієї території.

Рекреаційна діяльність на території національних природних парків організовується спеціальними підрозділами адміністрації парків, а також іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі угод з адміністрацією парку.

Регіональні ландшафтні парки також є об’єктами природно-заповідного фонду. Це природоохоронні рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Вони організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їхніх власників або користувачів.

На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань:

- збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів;

- створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

- сприяння екологічній освітньо - виховній роботі.

Заказниками зазвичай оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їхніх окремих компонентів. При цьому вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів не проводиться.

На території заказників обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про них.

Власники та користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їхньої охорони та збереження.

Пам'ятками природи визнаються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Як і щодо заказників, оголошення пам'яток природи провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їхніх власників або користувачів. При цьому вони беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану.

До пам’яток природи зокрема належать : ділянки історично цінних місцевостей; територій незайманої природи; об’єкти природи, що стали основою для створення творів літератури й мистецтва, пов’язані з життям видатних людей; унікальні форми рельєфу, геологічні виступи; водні об’єкти; берегові об’єкти; окремі об’єкти живої і неживої природи (дерева – довгожителі, скелі незвичайної форми, валуни, пагорби, водоспади) тощо.

Ще одним об’єктом особливо охоронюваних територій вважаються заповідні урочища. Такими оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Земельні ділянки, водні та інші природні об'єкти у їхніх власників або користувачів при цьому не вилучаються. Тут також забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їхнього складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої й світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної та освітньої роботи. Вони бувають загальнодержавного значення та місцевого значення.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам у порядку, встановленому законодавством України. На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори.

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їхніх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного чи іншого використання. Вони також бувають загальнодержавного та місцевого значення.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним паркам згідно з чинним законодавством. На їхній території забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених завдань, або ж якщо вона загрожує збереженню дендрологічних колекцій.

З метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і вироблення наукових основ її розведення у неволі створюються зоологічні парки.

На загальнодержавному рівні вони є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами. На території зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків.

Зоологічні парки можуть організовувати пересувні експозиції тварин, мати у своєму складі підсобні господарства, які створюються для забезпечення тварин кормами.

Нарешті, парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва можуть оголошуватися найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Вони також вважаються природоохоронними рекреаційними установами.

На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження. Але будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їхньому збереженню забороняється. Тут забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав'яних газонів.

Порядок створення й оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду визначається законом України Про природно-заповідний фонд. Тут виділяють декілька етапів:

1) підготовчий, на якому відбувається подання клопотань зацікавленими суб’єктами до державних органів уповноважених проводити попередній розгляд;

2) попередній розгляд цих клопотань відповідними органами; їх погодження з власниками і користувачами природних ресурсів;

3) розробка проектів створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

4) прийняття рішення про організацію чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

5) відведення земельних ділянок або передача їх під охорону з оформленням охоронного зобов’язання;

Закон України Про національну екологічну мережу до її ключових територій відносить також водно-болотні угіддя міжнародного значення. Порядок надання таким угіддям статусу міжнародного значення відбувається відповідно до Рамсарської Конвенції від 02.-02.1971р. де вони визначені головним чином як середовище існування водоплавних птахів, які екологічно залежать від водно-болотних угідь. Тут, зокрема зазначається, що водно-болотними угіддями є райони маршів. боліт, драговин, родовищ або водойм природних чи штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих та солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких під час відпливі не перевищує шести метрів.

Правовий режим охорони водно-болотних угідь міжнародного значення визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 1995р. №935 Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення. На всі водно-болотні угіддя міжнародного значення складаються паспорти, ведення яких покладається на адміністрацію установ природно-заповідного фонду, у межах яких перебувають ці угіддя, а у разі перебування за межами таких територій на територіальні органи Мінприроди за узгодженням з користувачами (власниками) земельних ділянок та інших природних ресурсів.

Статус водно-болотних угідь міжнародного значення може бути надано цінним природним комплексам боліт, заплавних лук, лісів і водних об’єктів, що розташовані в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, земель водного фонду та лісогосподарського призначення.

Землі оздоровчого призначення з їхніми природними ресурсами теж є складовим елементом екомережі. Вони у ст. 47 Земельного кодексу України, визначаються як такі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. При цьому спеціальний правовий режим передбачений для тих земель оздоровчого призначення, які оголошені курортами державного чи місцевого значення.

Законом України Про курорти[6] не передбачено, що природні лікувальні властивості мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерити, ропу лиманів та озер, кліматичні й інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Законодавством заборонена діяльність, що суперечить цільовому використанню земель оздоровчого призначення або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостях і курортів встановлюються спеціальні округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

В межах курорту, що є межею округу санітарної охорони курорту, забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвиткові ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

Округи санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів поділяються на зони: першу (суворого режиму), другу (обмежень) та третю (спостережень), для кожної з яких встановлюється особливий правовий режим.

Земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесенні до Зеленої книги України теж належать до ключових територій національної екологічної мережі. Такий висновок можна зробити з аналізу п. 1 ст.16 закону Про екологічну мережу, оскільки це території у межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси, так само як і території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України.

У ст. 31 Закону України Про рослинний світ передбачено, що рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угрупування підлягають охороні на всій території України, заносяться до Зеленої книги України і належать до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.02 затверджено Положення про Зелену книгу України.[7] Вона є офіційним державним документом, до якого занесені відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угрупувань, які підлягають особливій охороні.

Зелена книга України становить основу для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угрупувань. У тих місцевостях де існують відповідні угрупування, створюються біосферні заповідники, інші території та об’єкти природно - заповідного фонду, в тому числі транскордонні. Під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи враховуються спеціальні вимоги щодо збереження природних рослинних угрупувань, занесених до Зеленої книги України, проводиться постійний моніторинг за їхнім станом та необхідні наукові дослідження.

Ведення Зеленої книги України здійснюється Мінприроди України, яке визначає природні рослинні угрупування, що підлягають занесенню до Зеленої книги, за пропозиціями науково-дослідних установ, державних та громадських організацій , окремих вчених, фахівців на підставі відповідних наукових обґрунтувань із зазначенням відомостей про ботанічно-географічне та історичне значення, рідкісність, кількість місць зростання та їх площу, рівень стабільності екологічних умов та інших показників, що свідчать про необхідність життя заходів для охорони певних рослинних природних угрупувань.

Офіційне видання Зеленої книги України здійснюється Мінприроди не рідше одного разу на 10 років.

До переліку ключових територій екомережі включені території, у межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси, які є місцем перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України.

Червона книга України є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їхнього збереження і відтворення.

Спеціальне правове регулювання відносин, пов’язаних із веденням Червоної книги України, здійснюється на підставі Закону України Про Червону книгу України від 7 лютого 2002 р.[8]

До Червоної книги України заносяться об’єкти тваринного і рослинного світу, що в залежності від стану та ступеня загрози зникнення їх поділяються на певні категорії. Такими є :

зниклі - види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про наявність їх у природі чи спеціально створених умовах;

зниклі в природі - види, які зникли в природі, але збереглися у спеціально створених умовах;

зникаючі - види, які перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;

вразливі - види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;

рідкісні - види, популяції яких невеликі і на даний час не належать до категорії зникаючих чи вразливих, хоча їм і загрожує небезпека;

неоцінені - види, про які відомо, що вони можуть належати до категорії зникаючих, вразливих чи рідкісних, але ще не віднесені до неї;

недостатньо відомі - види, які не можна віднести до жодної із зазначених категорій через відсутність необхідної повної і достовірної інформації.

Підставою для занесення видів тваринного і рослинного світу до Червоної книги України є наявність достовірних даних про чисельність популяцій та їхню динаміку, поширення і зміни умов існування, що підтверджують необхідність вжиття особливих термінових заходів для їх збереження та охорони.

Пропозиції про занесення до Червоної книги України видів тваринного або рослинного світу можуть вносити відповідні науково-дослідні установи, державні і громадські організації, окремі фахівці, вчені. Ці пропозиції мають містити наукове обґрунтування необхідності занесення виду тваринного чи рослинного світу до Червоної книги України, відомості про його поширення, заходи, необхідні для збереження та відтворення у природних чи штучно створених умовах.

Аналіз та узагальнення пропозицій щодо занесення видів тваринного і рослинного світу до Червоної книги України здійснюються Національною комісією з питань Червоної книги України.

Законодавством передбачена посилена юридична відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони, використання та відтворення

рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України.

Поиск по сайту: