Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Тема 6. Зовнішнє дихання.



6.1. Зміст навчальної програми за темою:

1. Значення дихання. Еволюція дихання. Дихання як циклічний процес. Структурно-функціональна організація.

2. Зовнішнє дихання. Типи зовнішнього дихання. Механізми вди­ху і видиху.

3. Роль від’ємного тиску в плевральній порожнині і коливання внутрішньолегеневого тиску в здійсненні зовнішнього дихання. Модель Дондерса.

4. Кількісні характеристики дихання: легеневі об’єми, життєва ємність легень та її особливості у спортсменів. Спірометрія.

5. Порівняльна характеристика складу вдихуваного, видихува­ного й альвеолярного повітря.

6. Дифузія газів в легенях і тканинах, її механізм. Поняття про парціальний тиск газів.

6.2. Вивчивши тематичний матеріал, Ви повинні знати:

– морфофункціональні особливості і функції системи дихання;

– механізми і критерії оцінки зовнішнього дихання;

– біологічну роль кисню і вуглекислого газу для організму лю­дини;

– нормативні речовини основних показників зовнішнього дихання;

– резервні можливості системи дихання.

– особливості газообміну між альвеолярним повітрям і кров’ю капілярів легень;

– чинники, що впливають на насичення крові киснем;

– механізми газообміну між кров’ю капілярів і тканинами.

Вміти:

– визначати і оцінювати основні показники зовнішнього дихання;

– розраховувати належні величини показників функціонального стану системи дихання;

– використовувати знання матеріалу теми з метою раціоналізації процесу оздоровчого тренування, збереження і зміцнення здоров’я школярів і дорослих.

– проводити обстеження людини з використанням методів спіро­графії, оксигемометрії, прямого і непрямого визначення хвилинного вживання кисню;

– враховувати величини ЖЄЛ обстежуваного при визначенні енерговартості роботи дихання;

– визначати максимальне спостереження кисню та використо­вувати даний показник для оцінки рівня досконалості механізмів аеробного енергозабезпечення та працездатності людини.

6.3. Основні терміни та поняття, які необхідно засвоїти і зрозуміти до даної теми: дихання; вдих; видих; альвеоли; альвео­лярний міхурець; діафрагма; трахея; бронхи; бронхіоли; носові ходи; гортань; легені; плевра; міжплевральна щілина (порожнина); чи­хання; кашель; легенева вентиляція; тип дихання: діафрагмальний, реберний (грудний); пневмоторакс; дихальний обсяг (ДО); мертвий простір; функціонально “шкідливий” простір (ФШП); резервний обсяг вдиху (РОВ); резервний обсяг видиху (РОВ); залишковий обсяг легень (ЗОЛ); загальна ємність легень (ЗЄЛ); функціональна залишко­ва ємність (ФЗЄ) легень; життєва ємність легень (ЖЄЛ); життє­вий показник (ЖП); спірометр; спірометрія, киснева вартість дихання (КВД); хвилинний обсяг дихання (ХОД); частота дихання (ЧД); дихальний цикл (ДЦ); максимальна вентиляція легень (МВЛ); резерв дихання (РД); коефіцієнт використання кисню (КВО)ефек­тивний дихальний об’єм; альвеолярна вентиляція (АВ); коефіцієнт вентиляції легень (КВЛ); дихальний об’єм; залишковий об’єм повітря (ЗОП); вентиляційно – перфузійний коєфіцієнт (ВПК); аерогема­тичний бар’єр (АГБ); парціальний тиск (ПТ); парціальна напруга (ПН); дифузійна спроможність легень (ДСЛ); альвеолярно – арте­ріальний градієнт (ААГ); тканинно – капілярний градієнт (ТКГ); коефіцієнт використання кисню (КВО); гіпоксія; оксигемограф; максимальне споживання кисню (МСО).

6.4. Тести для самоконтролю:

1. Проходячи через верхні дихальні шляхи, повітря:

1) зігрівається і очищується, 2) зволожується і іонізується, 3) збагачується киснем, 4) охолоджується і зволожується.

2. При подразненні хемо- і механорецепторів слизової оболонки носових ходів виникає рефлекторний акт:

1) кашлю, 2) чихання, 3)затримки дихання, 4) вдиху.

3. При подразненні хемо- і механорецепторів слизової оболонки поверхні глотки,трахеї та бронхів виникає рефлекторний акт:

1) кашлю, 2) чихання, 3)затримки дихання, 4) вдиху.

4. Сукупність процесів, що забезпечують надходження атмосфер­ного повітря в легені, а легеневого в довкілля, називається;

1) зовнішнім диханням, 2) легеневою вентиляцією, 3) альвео­лярною вентиляцією, 4) зовнішнім диханням або легеневою вентиляцією.

5. Інспірація здійснюється наслідок збільшення обсягу грудної клітки за рахунок;

1) скорочення діафрагми, 2) скорочення дихальних м’язів груд­ної клітки (зокрема, зовнішніх міжреберних м’язів), 3) розслаб­лення діафрагми і зовнішніх міжреберних м’язів, 4) скорочення діафрагми скорочення дихальних м’язів грудної клітки (зокре­ма, зовнішніх міжреберних м’язів).

6. Експірація розпочинається:

1) розслабленням м’язів вдиху, 2) розслабленням діафрагми, 3) скороченням зовнішніх міжреберних м’язів діафрагми, 4) скорочення діафрагми та розслаблення міжреберних м’язів.

7. Грудний тип дихання переважає у:

1) чоловіків, 2) жінок, 3) новонароджених, 4) чоловіків та жінок.

8. Черевний тип дихання переважає у:

1) чоловіків, 2) жінок, 3) новонароджених, 4) жінок і новонаро­джених.

9. Та кількість повітря, яку людина вдихає і видихає в стані спокою, називається:

1) легеневою вентиляцією, 2) дихальним об’ємом, 3) глибиною дихання, 4) ЖЕЛ.

10. В нормі дихальний обсяг середньої людини становить (мл):

1) 400–800, 2)900–1200, 3) 1300–1500, 4)1600–2000.

11. Повітря, що займає простір верхніх дихальних шляхів, назива­ється повітрям:

1) резервного вдиху, 2) “мертвого” простору, 3) залишковим, 4) резервним обсягом вдиху, 5) загальною ємністю легень.

12. Середній обсяг повітря “мертвого” простору приблизно ста­новить(мл):

1) 100, 2)150, 3) 200, 4) 250.

13. Обсяг повітря, який міститься в легенях після максимально глибокого вдиху, називається

1) дихальним, 2) залишковим, 3) резервним обсягом вдиху, 4) загальною ємністю легень.

14. Сума обсягів повітря спокійного вдиху, резервних обсягів вдиху і видиху складають:

1) дихальним, 2) залишковим, 3) резервним об’ємом вдиху, 4) загальною ємністю легень

15. Кількість повітря, що проходить через легені за 1 хв, назива­ється:

1) легеневою вентиляцією, 2) хвилинним об’ємом дихання, 3) альвеолярною вентиляцією.

16. Та частина вдихуваного повітря, яка надходить в альвеоли і бере безпосередню участь в газообміні, називається:

1) ефективним дихальним об’ємом, 2) повітрям “мертвого” простору, 3) залишковим обсягом, 4) резервним обсягом вдиху.

6.5. Завдання для індивідуальної самостійної роботи.

Реферати на тему

– еволюція дихання;

– типи зовнішнього дихання ;

– дихання наземних хребетних тварин;

– легеневе дихання людини.

Основні схеми, які повинні малювати та пояснювати сту­денти:

– схему механізму вдиху і видиху;

– схему легеневих об’ємів;

– схему зміни легеневого та плеврального тиску при вдиху і та видиху.

– Схему газообміну в легенях.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.