Механізми психологічного захисту як чинник психогенезу невротичних та психосоматичних розладів.

На усунення або зведення до мінімуму негативних факторів .які травмують особистість, спрямована дія механізмів психологічного захисту. Вони забезпечують людині несвідому компенсацію нездатності ефективно поводитися в конфлікті, послаблюють пов'язані з ним стрес і тривогу. Дослідження механізмів психологічного захисту було започатковано 3. Фрейдом, який розглядав їх як продукт індивідуального досвіду та навчання. Усього описано понад 2о механізмів. Деякі з них:

і. Заперечення - несвідома відмова допустити існування певних фактів чи трансформування реальності з метою пристосування її до своєї поведінки. Тобто інформація, яка може призвести до конфлікту не сприймається. г. Витіснення - активне вилучення зі свідомості неприйнятних мотивів та переживань. Це несвідомий психічний акт позбавлення від внутрішнього конфлікту, під час якого неприйнятний мотив чи травмуючи інформація відкидається на порозі свідомості.

3. Проекція - несвідоме приписування іншій людині власних почуттів, бажань, прагнень, вад, у яких людина не хоче собі зізнатися, розуміючи їх негативну спрямованість. У результаті "знімаються" почуття власної провини.

4. Ідентифікація - несвідоме перенесення на себе почуттів і якостей, властивих іншій людині, недоступних, але бажаних для себе.

5. Раціоналізація - псевдо раціональне пояснення людиною своїх побажань та дій, справжні причини який криються в соціально а особисто несприйнятливих прагненнях. Раціоналізація пов'язана зі спробою знизити цінність недопустимого.

6. Придушення - витіснення бажання чи конфліктної ситуації у сферу підсвідомого.

7. Заміщення - перенесення дії, спрямованої на недоступний об'єкт, на дію з доступним об'єктом (наприклад, "відвести душу").

8. Ізоляція - неприємним емоціям, факторам, які травмують людину, блокується доступ до свідомості. Специфічним механізмом психологічного захисту в конфлікті може бути гумор і сміх.

Психологічний захист, з одного боку, усуває, знімає нестабільний стан особистості, виконуючи функцію адаптації, з іншого -позбавляє людину можливості активно впливати на ситуацію. Механізми психологічного захисту служать в ситуації конфлікту засобами боротьби з негативними психічними станами, поки людина не знайде раціональних способів розв'язання проблеми.

Сучасна класифікація розладів особистості в МКХ-10: загальні критерії розладів особистості; основні види розладів особистості, їхні діагностичні критерії.

Розлад особистості являє собою особистісний тип або поведінкову тенденцію , що характеризується значним дискомфортом і відхиленнями від норм , прийнятих в даній культурі. Це тяжке порушення характерологической конституції і поведінкових тенденцій індивідуума , яке охоплює зазвичай кілька сфер особистості і майже завжди супроводжується особистісною та соціальною дезінтеграцією.

Особистісний розлад виникає зазвичай в пізньому дитинстві або підлітковому віці і продовжує проявлятися в періоді зрілості. Тому діагноз особистісного розладу навряд чи адекватний до 16 - 17 -річного віку . Тим не менш, важливо діагностувати з чим пов'язані ті чи інші особистісні зміни у підлітків , ту чи іншу акцентуацію особистості можна виявити вже в підлітковому віці , так само як і ступінь її вираженості і скласти прогноз щодо її розвитку .

Термін « розлад особистості » замінив собою застарілий термін « [ конституціональна ] психопатія » , що використовувався російськими психіатрами до офіційного переходу на МКБ - 10 в 1997 році. Психопатії вважалися « зумовленими вродженої неповноцінністю нервової системи , викликаної факторами спадковості , вредностями , впливають на плід , родовою травмою і т. п. ».

На даний момент у розладів особистості передбачається безліч можливих причин . Вони варіюються залежно від типу розладу та індивідуальних характеристик людини. Ними можуть бути генетична схильність , певні життєві ситуації , перенесені травми . Перенесене психічне , фізичне та сексуальне насильство в дитинстві створює ризик для розвитку розладів особистості .

Поиск по сайту: