Зміна ставлення до місця дії.

Ставлення до місця дії у студійця стає іншим, коли йому пропонують відповісти на запитання: щоб ви робили і як би себе поводили, якби зайшли на сцену, а скажімо, до картинної галереї.

Декорацій на сцені не має. Тут ніщо не нагадує про картину галерею. Проте своїм ставленням і поведінкою студієць має примусити нас повірити, що він перебуває саме в картинній галереї.

Тут м знову попереджуємо: не слід себе силком примушувати бачити картини, яких насправді немає. Ні, бачити треба саме те, що справді є на сцені. (куліси, для прикладу). Роздивляючись куліси, він бачить справжні плями, тіні, деталі виготовлення, складки, і має ставитись до них, ніби до елементів картини, де зображено пейзажі, портрети. Тінь завісці може нагадати ліс, освітлена випуклість – озеро, пляма – кущ бузку. Обриси фактури сукна скидатимуться на чиєсь обличчя. Щось може і подобатися, і бути не до вподоби. Пляма привернула увагу. Тінь лишилась непомітною.

Принагідно можна згадати вправи на асоціації. Вони допомагають виконати вправи на зміну ставлення. Викликаючи спогади, які дають поштовх уяві. Так само, стає тут же на сцені. Вона перетворює враження от реальних речей і реального місця на художній вимисел. Отже, завдяки чим вправам студієць почував справжнє, живе ставлення до умовного місця дії.

Перед виходом на сцену студійцеві слід створити для себе пропоновані обставини для відвідання галереї. Як він сюди потрапив: випадково чи свідомо? Як довго оглядатиме? Чи вперше він тут? Чи є тут знамениті картини? Що це за галерея? тощо. Усі ці пропоновані обставини визначатимуть його поведінку.

У цих вправах учасники здебільшого відразу ж беруться розглядати сукна чи стіни, шукаючи ставлення до них, як до картин. Тим часом вони забувають про те, що треба оглянути зал у цілому і вирішити, звідки починати свої відвідування. Тут і слід поправити студійця, інакше буде порушено логіку та послідовність дії.

По закінченні вправи пропонуємо розповісти, які картини вони оглянути.

Робимо, наприклад, такі вправи: виправдати пропоновані обставини і відчути таке ставлення, ніби ви увійшли:

а) до меморіального музею (кімнати видатного письменника); часто студенти заходять до такої кімнати скажімо: Островського, Пушкіна, Маяковського, - і відразу ж роздивляються все довкола, не переносячи на речі ставлення до особи письменника;

б) до кімнати, яку треба ремонтувати.

Ось приклад двох ставлень до місця дії тобто – до вигородки, складеної із стільця).

Перше. Стоюна дахові висотного дому. Я потрапив разом з екскурсією на поверх висотної будівлі Московського університету. Вийшов на площадку, звідки видно усю столицю. Тут сонячно, хороше. Перед нами Кремль , висотні споруди, вигин Москви, ріки, стадіон. Спершись на парапет, милуються величною панорамою міста.

Насправді ж я бачу стіни сцени з підйомними механізмами та зал для глядачів. Проте я ставлюся до них як до частин панорами Москви.

Друге ставлення. Та ж сама ви городка складена із стільців. Палуба річкового пароплава. Осінь. Я від’їжджав із дому на навчання. Холодний вітер. Пароплав щойно вирушив. Якомога довше дивлюся на пристань, звідки сестра махає мені.

Ще приклад. Цього разу уже не ви городка, а кімната з меблями. На свій смак її прибрав сам виконавець. Він обирає такі ставлення до кімнати:

а) кімната, де живе кохана дівчина. Уперше він зайшов сюди по книгу. Дівчини немає вдома, проте книгу залишено для нього на столі. Заходить, бере її. Щоб побути довше вирішує залишитись для дівчини записку. Пишучи водночас оглядає кімнату. Бачить речі дівчини, любі йому. Роздивляється фотографії, шукає її уподобання. Записка написана. Шкода, треба йти.

б) кімната колишнього чоловіка сестри, з яким вона недавно розлучилася. Прийшов, щоб передати йому листа. Оглядає кімнату. Бачить, що кімната не прибрана, мабуть господар п’є.

Ось ще кілька етюдів:

а) парк, де я прощався з коханою, спогади про неї привели мене до лави, де ми сиділи того дня, коли дівчина від’їжджала. Осінній день, теплий, сумний. Вона обіцяла незабаром повернутися. Беру опалого листа і кладу між сторінками книги на спомин.

б) лава у парку поблизу спортмайданчика, звідки можна стежити за грою

Біля дверей:

а) дзвоню до своєї квартири

б) дзвоню вночі до аптеки;

в) дзвону до квартири, з якої мене чимось облили.

Заходжу до кімнати:

а) де сам живу;

б) де стеля потріскалась і може обвалитися.

Заходжу до комори:

а) де зберігають смачні страви;

б) де водяться миші.

Заходжу до класу:

а) де маю зараз складати екзамен;

б) через кілька літ по закінченню навчання

Біля моря:

а) влітку;

б) восени

У лісі:

а) на полюванні;

б) на відпочинку.

Самі виконавці створюють пропоновані обставини і сюжет невеличкого етюду. Скажімо площадка на сходах, двері до квартири. Зібрано було так:

а) дзвоню до подруги і ховаюся жартома. Коли збагнула, що нікого не має вдома, то лишила для неї записку , яку просунула крізь двері.

б) юнак компонує собі на гітарі, співає жартівливу серенаду, показує дівчині, що прийшов до неї, як умовились і вони можуть іти в гості. Знаходить у дверях записку, там сказано, що дівчину викликано на чергування. Підійшов до дверей своєї квартири та виявилось, що загубив ключа. Про всяк випадок дзвонить, нікого немає. Іде шукати ключа.

в) дівчина йшла вулицею, до неї причепився п’яний, вона забігла у під’їзд будинку, де живе її подруга, троги згодом впевнилася, що п’яний пішов геть. Заспокоєна виходить на вулицю.

г) посварився з дружиною, грюкнувши дверима вискочив на сходи, потім опам’ятався, дзвонить до квартири, дружина йому не відкриває.

д) дівчина одержала гарного листа і хоче поділитися радістю з домашніми, проте їй довго не відчиняють дверей квартири, тітка глуха а брат спить.

є) зіпсовано дзвоник у квартирі, я лагоджу його і перевіряю чи діє він. Місце дії починається на поведінці людини.

Цим і слід користуватися акторові, студієць має навчитися поводити себе на сцені так, як він скажімо, повівся б у лісі. Глядача треба переконати в цьому. У виставі на сцені будуть, можливо, декорації. Вони покажуть глядачеві, що дія відбувається у лісі.

Проте декорація впливає тільки на початку дії. Якщо ж надалі не переключити увагу глядача на події в лісі, то він одразу відчує, що декорація мертва. Тоді, як хоч освітлюй її, все рівно не буде враження реальності лісу. «Оживити цей ліс може сам актор своїм ставленням і дією». Адже у лісі і дихаєш не так, як у місті. Голоси звучать інакше. Тут по іншому ходять, сидять. У себе вдома, скажімо, поводимо себе інакше, ніж у гостях чи на роботі.

Отже коли студієць навчився відчувати правильне ставлення до місця дії, то це допоможе йому у виставі створювати йому відповідну атмосферу та настрій, а вони є збудниками наших почуттів.

Поиск по сайту: