Вирішення господарських спорів у судах першої інстанції

Господарсько-процесуальне законодавство України надало юридичним особам широкі процесуальні гарантії щодо здійснення ними суб'єктивних прав під час розгляду спорів господарськими судами. Згідно із Законом України «Про судоустрій України» основним завданням суду є захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Досягнення такої мети можливе лише за умови суворого дотримання господарськими судами і учасниками господарського процесу вимог господарсько-процесуального законодавства.

Однією з характеристик господарської процесуальної форми є її строковість, тобто законодавче визначення часових меж здійснення процесуальних дій у процесі розгляду справи. Це має суттєве значення для правозастосовної практики, оскільки спрямовано на забезпечення своєчасного розгляду та вирішення господарських справ.

Сплив строків розгляду господарських спорів починається з моменту винесення суддею господарського суду ухвали про порушення провадження у справі і закінчується ухваленням судового рішення.

Стаття 69 Господарського процесуального кодексу України регламентує питання щодо визначення строків вирішення спору господарським судом, при цьому окремо передбачаючи строки вирішення спору: 1) як загальне правило для усіх госпо­дарських справ, у тому числі окремо щодо стягнення заборгованості за опротестованим векселем (частини 1, 2 даної статті); 2) як виняток з цього правила (частини 3, 4 цієї статті).

Частина 1 статті 69 Господарського процесуального кодексу України закріплює правило, відповідно до якого господарський суд зобов'язаний вирішити справу у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У цьому ви­падку господарський суд обмежений чітко визначеним максимальним строком для вирішення спору - два місяці, при цьому господарський суд впродовж двомісячного строку має право вчиняти певні процесуальні дії, передбачені законом (наприклад, відкласти розгляд справи, оголосити перерву у судовому засіданні, зобов'язати сторін надати певні докази тощо), після чого має прийняти відповідне рішення згідно з вимогами статей 82-88 Господарського процесуального кодексу України.

Продовження строку розгляду справи на підставі частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України не позбавляє можливості сторін звернутися до господарського суду з клопотанням за правилами частини 4 цієї ж статті. [4, -Ст.69]

Закон у певних випадках чітко визначає максимальний строк (від місяця до трьох), впродовж якого господарський суд повинен вирішити спір, про що постановити відповідне рішення. У зв'язку з цим господарський суд (голова чи заступник) не має права збільшувати такий строк з власної ініціативи, крім випадків, встановлених частиною 4 статті 69 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, строк для вирішення господарського спору може бути збільшено лише за наявності клопотання, однієї сторони спору, яке погоджено іншою стороною у справі. Йдеться про випадки, коли внаслідок складності спору на збільшення розгляду справи згодні обидві сторони - і позивач, і відповідач, а не лише один з них, в іншому випадку - спір вирішується у визначені законом строки.

Відповідно до частини 5 статті 69 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зобов'язаний у разі застосування частин 2 - 4 статті 69 Господарського процесуального кодексу України оформити процесуальну дію (продовження строку вирішення спору) відповідним документом - ухвалою, що виноситься господарським судом згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання є процесуальною формою розгляду справи. Обсяг і межі розгляду господарських справ судами України встановлені на основі нормативного визначення принципів диспозитивності та змагальності. Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України регламентує питання щодо визначення порядку ведення судового засідання при розгляді господарських справ, який складається з трьох частин (етапів), наявність яких є обов'язковою: 1) склад господарського суду; 2) здійснення суддею передбачених законом процесуальних дій; 3) здійснення певних процесуальних дій як господарським судом (забезпечення можливості учасникам засідання надати пояснення тощо), так і представниками позивача, відповідача та інших осіб, які беруть участь у засіданні, - реалізація права на захист порушених прав та інтересів згідно з наданими законом повноваженнями тощо.

Відповідно до частини 1 статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України господарські спори у місцевих господарських судах можуть розглядатися як суддею одноособове, так і колегіально у складі трьох суддів (залежно від категорії та складності справи). При цьому питання щодо розгляду справи при одноособовому розгляді господарського спору суддя вирішує самостійно, при розгляді справи трьома суддями вирішує суддя, головуючий у засіданні.

Частина 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладає на суддю (або головуючого) не лише певні права (зокрема визначити порядок ведення судового засідання), а й певні обов'язки процесуального характеру, необхідні для розгляду господарської справи і прийняття законного та обґрунтованого рішення. Отже, обов'язки судді (головуючого): 1) оголосити склад господарського суду; 2) роз'яснити учасникам судового процесу їх права та обов'язки, передбачені Господарського процесуальним кодексом України; 3) сприяти у здійсненні належних їм прав (наприклад, задовольняти клопотання, залучати певні докази до справи тощо).

Отже, головуючий у судовому засіданні, а якщо справа розглядається одноособово - суддя, повинен спрямувати судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин справи, а також забезпечити належний порядок у судовому засіданні.

Відповідно до частини 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні і які мають право надати пояснення щодо даної господарської справи згідно з вимогами, встановленими процесуальним законом. Після цього головуючий повідомляє про закінчення розгляду справи і оголошує рішення чи його резолютивну частину або ж коли буде прийнято повне рішення.

Якщо учасник судового процесу порушує у засіданні порядок, головуючий (суддя - якщо справа розглядається одноособово) попереджає його. У разі повторного порушення тим самим учасником процесу порядку засідання він може бути виведений з приміщення, в якому проводиться засідання.

У процесі судового розгляду господарських справ можуть виникати обставини суб'єктивного і об'єктивного характеру, які перешкоджають суду розглядати по суті і ухвалити рішення у першому судовому засіданні або роблять неможливим його ухвалення взагалі. У зв'язку з цим стаття 77 Господарського процесуального кодексу України передбачає відкладення розгляду справи та перерви у засіданні. [4, -Ст.77]

Умовами для відкладення розгляду справи, перерви в засіданні є такі обставини, які не дають можливості розглянути її в даному засіданні, але вони можуть бути усунені господарським судом і особами, які беруть участь у справі, до наступного засідання.

Відкладення розгляду справи оформлюється мотивованою ухвалою, що виноситися згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, із зазначенням в ній часу і місця проведення наступного засідання. Відкладена справа має розглядатися згідно зі статті 70 Господарського процесуального кодексу України тим самим суддею або складом суддів.

Неподання витребуваних доказів, без яких неможливо розглянути справу по суті, також є причиною відкладення розгляду справи. При цьому, приймаючи рішення, господарський суд має право за неподання у встановлений строк витребуваних матеріалів стягнути штраф з особи, яка мала їх надіслати.

У процесі розгляду справи за клопотанням представників сторін або одного з них, інших учасників процесу, які мають на це право, а також з ініціативи головуючого судді (судді) може виникнути необхідність витребування нових доказів, що є однією з підстав відкладення розгляду справи.

Висновки:

Господарський (а до 2001 року - арбітражний) суд в Україні - правонаступник органів державного арбітражу (існували з 1931 р. по 1991 р.) - хоч і зберіг ряд притаманних державному арбітражу ознак, проте зазнав великих змін як у правовому статусі, так і в регламентації його діяльності. З органу, наділеного повноваженнями управлінського характеру (що обумовлювалося місцем державного арбітражу в адміністративно-командній системі керівництва економікою), його перетворено на орган, що здійснює правосуддя у господарських відносинах і є незалежним при виконанні цієї функції.

Стадія господарського процесу це не що інше як сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об’єднаних однією спільною метою або спрямованих на досягнення однієї певної мети. Кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору по суті, перевірка правильності прийнятого рішення, проведення його до виконання. Якщо унеможливлюється досудове врегулювання спору то реалізується право на судовий захист, що реалізується у господарському процесі через право на позов.

Кожна стадія має притаманні їй ознаки, а саме:

- досудове врегулювання спорів - домовленості сторін, відповідно закону та відповідно до умов договору; справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів; в результаті порушення законних прав та інтересів суб’єктів господарювання, вони мають право з метою безпосереднього врегулювання спору звернутися до порушника з письмовою претензією;

- стадія вирішення господарських спорів у судах першої інстанції: уточнення позовних вимог і обставин, що складають підставу позову; встановлення характеру правовідносин і, відповідно, кола нормативних актів, які будуть застосовуватися при вирішенні спору; встановлення кола осіб, що беруть участь у справі; визначення кола доказів, які необхідні для вирішення спору по суті, і забезпечення їх надання до початку розгляду справи; повідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду.

Позовна заява відповідно до вимог законодавства є формою звернення до суду з чітко окресленим переліком вимог. Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Однією з характеристик господарської процесуальної форми є її строковість, тобто законодавче визначення часових меж здійснення процесуальних дій у процесі розгляду справи.

Рішення господарського суду є одним із процесуальних документів та має прийматися відповідно до норм матеріального і процесуального права та фактичних обставин справи, з достовірністю встановлених господарським судом.

Жоден із суддів за результатами вирішення спору не може, незважаючи на будь-які обставини, відмовитись від підписання рішення.

В курсовій роботі намагалась окремо приділити увагу інституту оскарження судових рішень, так як аналіз сучасної судової системи показує, що вона не задовольняє усі вимоги щодо забезпечення права оскаржувати судові рішення в апеляційному чи касаційному порядку. До «малої судової реформи» 2001 року переглянути справу по суті міг лише суд першої інстанції у разі скасування його рішення касаційною чи наглядовою інстанцією. Тобто права на повноцінний перегляд справи судом вищого рівня як такого не існувало. У касаційній та наглядовій інстанціях відбувався перегляд судових рішень тільки з огляду на дотримання закону; якщо ж була допущена помилка у встановленні обставин справи, то справа поверталася на новий судовий розгляд. Після «малої судової реформи» у зв`язку із запровадженням інституту апеляції загальні суди обласного рівня набули статусу апеляційних й одержали повноваження щодо перегляду справи із правом досліджувати докази і встановлювати нові обставини.

Список використаних джерел

1. Конституція України//Відомості Верховної Ради України//1996. - N 30, // Відомості Верховної Ради України//2006.

2. Цивільний кодекс України//Відомості Верховної Ради України//2003. - NN 40-44.

3. Господарський кодекс України//Відомості Верховної Ради України// 2003. - N 18, - N 19-20, - N 21-22.

4. Господарський процесуальний кодекс України//Відомості Верховної Ради України//1992. - N 6.

5. Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України»// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - N 30. Ст.246.

8. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів»// Вісник господарського судочинства. – 2005. -№ 5. – 8-10 с.

9. Інформаційний лист «Про Закон України «Про внесення зміни до статті 85 Господарського процесуального кодексу України»//Вищий господарський суд України від 18.06.2007. - N 01-8/422. – 6-16 с.

10. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 248с.

11. Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб`єктів господарювання в арбітражних судах України. – К.: Оріяни, 2001. - 228 с.

12. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. Арбітражний процес: Науч. посібник. – Х.: Консум, 2001. – 432 с.

13. Осетинський А. Додержання законності при вирішенні господарських спорів// Право України. – 1999. - №4. – 11-15 с.

14. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 220 с.

15. Фонова О.С. Зупинення провадження у спваві в господарському процесі (перспективи законодавчого регулювання)// Вісник господарського судочинства. – 2005 - №6. – 168-175 с.

16. Юшко А. Розгляд судами спорів, викликаних реорганізацією підприємств// Право України. – 1998. - №9. – 18-22 с.

17. Миргородський Д. Актуальні проблеми доарбітражного врегулювання господарських спорів// Право України. – 1998. - №3. – 20-22 с.

19. Степанова Т.В. Окремі питання апеляційного оскарження в господарському судочинстві (стосовно перегляду рішень у разі відновлення пропущенного строку)// Вісник господарського судочинства. – 2003. - №3. – 206-209 с.

21. Степанова Т.В. Про деякі проблеми в реалізації стадій перегляду судових актів за нововиявленими обставинами у господарському процесі// Вісник господарського судочинства. – 2005. - №6. -151-153 с.

25. Притика Д. Арбітражний суди України: 10 років на стороні законності в господарських відносинах// Право України. – 2001. - №6. – 13-16 с.

26. Щербина В.С. Господарське право України: Науч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 405 с.

29. Кройтор В.А. Претензии и иски в практике разрешения хозяйственных споров: Науч.-практ. пособие. –Х.: Эспада, 2001. -289 с.

30. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособие. –Х.: Эспада, 2002. – 368 с.

31. Бояринцева М.А. Проблеми теорії та практики вжиття запобіжних заходів //Вісник господарського судочинства. – 2003. – 4. – С. 209-213.

Поиск по сайту: