Понятійний апарат дошкільної корекційної педагогіки.

Корекційна педагогіка — це педагогічна наука про сутність та закономірності освіти, навчання і виховання дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями, шляхи корекції порушень їхнього психофізичного розвитку.
Предметом корекційної педагогіки є освіта, навчання і виховання дігей з психічними і (або) фізичними порушеннями; зміст га методика корекційної роботи з ними.
Завдання:
- вивчення сутності та закономірностей розвитку особистості дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями; - удосконалення існуючих та розробка нових шляхів і засобів корекції порушень психофізичного розвитку у дітей та дорослих; - удосконалення змісту й методів корекційної роботи з дітьми при різних типах порушень психічного і (або) фізичного розвитку; - удосконалення типів і структури спеціальних освітніх закладів для дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями; - розробка стандартів корекційної освіти для дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями різного віку і різних ступенів виразності вади; - удосконалення форм і методів навчання і виховання дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями; - розробка теоретичних засад підготовки фахівців для роботи з різними категоріями осіб з психічними і (або) фізичними порушеннями.
Понятійно-категоріальний апарат корекційної педагогіки
Корекційна недагогіка користується багатьма загальними педагогічними поняттями, зокрема, освіта, виховання, навчання, методи, принципи, дидактика. Окрім цього, користується загально дефектологічними поняттями, зокрема, корекція, компенсація, реабілітація, інтеграція, адаптація
Освіта результат завершеного навчання. Навчання цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички.
Виховання передача досвіду суспільних стосунків і формування духовної сфери особистості. Використовується як у широкому (соціальному, педагогічному), так і вузькому розумінні.
Формування процес становлення людини як соціальної істоти під впливом багатьох факторів ~ екологічних, соціальних, економічних, психологічних, політичних та ін.
Розвиток — процес і результат кількісних і якісних ЗМІН Bорганізмі людини.
Соціалізація становлення особистості людини на основі засвоєння нею елементів суспільної культури і соціальних цінностей.
Діти з порушеннями (вадами) психофізичного розвитку— діти, що мають фізичні і (або) психічні порушення, які відображаються на усьому психофізичному розвитку дитини і перешкоджають засвоєнню нею соціокультурного досвіду без спеціально створених умов.
У якості синонімів використовують: діти, що потребують корекції психофізичного розвитку; аномальні діти; діти з особливими освітніми потребами; неповносправні діти.
Корекція — система педагогічних, психологічних і медичних заходів, спрямованих на послаблення і (або) подолання вад психофізичного розвитку розумово відсталих учнів у процесі навчання і виховання з метою максимально можливого розвитку їхньої особистості.
У вузькому розумінні цей термін означає поліпшення, виправлення вади (від лат. correct.io).
Корекційна робота — це діяльність, спрямована на поліпшення процесів розвитку і соціалізації дитини, послаблення або подолання її психофізичних вад у процесі навчання і виховання з метою максимально можливого розвитку її особистості та підготовки до самостійного життя.
Інтеграція — включення дитини з вадами психофізичного розвитку в середовшце здорових людей у процесі навчання, виховання, праці, проведення вільного часу.

Інклюзія — це політпка й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах. Головний принцип інклюзії: «Рівні можливості для кожного».
Інклюзивна освіта — це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та гграва навчатися за місцем проживання, і передбачає навчання дитини з особливостями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітнього закладу.
Реабілітація (згідно визначенню Комітету експертів ВОЗ) застосування цілого комплексу заходів медичного, соціального, освітнього га професійного характеру з метою підготовки або перепідготовки індивідуума до найвищого рівня його функціональних здібностей.
Термін "реабілітація" є похідним від терміну"абілітація".Стосовно дітей раннього віку з відхиленнями у розвитку доцільно використовувати термін "абілітація", оскільки у ранньому віці мова йде не про відновлення здібностей, а про первинне їх формування.
Абілітація — первинне формування функцій і здібностей у дітей раннього віку з проблемами розвитку за рахунок створення спеціальних умов.
Соціальна адаптація пристосування учня до умов життя і праці.
Корекційна освіта — освіта у спеціальних закладах (школи, класи, реабілітаційні центри), яка надається фахівцями і містить навчальний, виховний і корекційний компоненти.
Спеціальні умови для одержання освіти (спеціальні освітні умови) — умови навчання (виховання), в тому числі спеціальні освітні програми і методи навчання, індивідуальні ТЗН і середовище життєдіяльності, а також педагогічні, медичні, соціальні та інші послуги, без яких є неможливим (ускладненим) засвоєння загальноосвітніх і професійних освітніх програм особами з порушеннями психофізичного розвитку.
Спеціальний (корекційний) освітній заклад - освітній заклад, створений для дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

2.Значення наук. спадщини Л.С.Виготського у розвитку дошк. кор. пед.

Поняття про первинний і вторинний дефект було введено Л.С. Виготським. Первинні дефекти виникають в результаті органічного ураження або недорозвинення якоїсь із біологічних систем (аналізаторів, вищих відділів головного мозку та ін) внаслідок впливу патогенних факторів. Вторинні - мають характер психічного недорозвинення і порушень соціальної поведінки, безпосередньо не випливають з первинного дефекту, але обумовлені ним (порушення мови у глухих, порушення сприйняття і просторового орієнтування у сліпих та ін.) Чим далі порушення від біологічної основи, тим успішніше воно піддається психолого-педагогічної корекції.
У процесі розвитку змінюється ієрархія між первинними і вторинними, біологічними і соціально обумовленими порушеннями. Якщо на початкових етапах основною перешкодою до навчання і виховання є органічний дефект, то потім, в разі несвоєчасно розпочатої корекційно-педагогічної роботи або при її відсутності, вдруге виниклі явища психічного недорозвинення, а також неадекватні особистісні установки, викликані невдачами в різних видах діяльності, нерідко починають займати чільне місце у формуванні негативного ставлення до себе, соціального оточення та основних видів діяльності. Поширюючись на все більш широке коло психологічних проблем, вторинне недорозвинення починає чинити негативний вплив на елементарні психічні функції.
Л. С. Виготський сформулював основні положення методології і практики стимулювання компенсаторних процесів у дітей та підлітків з різними відхиленнями в розвитку.
Компенсація (від лат. Compensare - відшкодовувати, врівноважувати) - відшкодування недорозвинених чи порушених функцій шляхом використання збережених або перебудови частково порушених функцій. При компенсації функцій можливо залучення нових нервових структур, які раніше не брали участь в її здійсненні.
Л. С. Виготський підкреслює, що незважаючи на те, що сам дефект є в більшості своїй факт біологічний, дитина сприймає його опосередковано, через труднощі в самореалізації, в занятті відповідної соціальної позиції, у встановленні відносин з оточуючими і т . п. Іншими словами, наявність якого-небудь органічного дефекту ще не означає «дефективність» дитини з позиції функціональної норми розвитку. Вплив дефекту насправді завжди двоякий і суперечливий: з одного боку, він ускладнює нормальне протікання діяльності організму, з іншого - служить посиленому розвитку інших функцій, які могли б компенсувати недолік. Як пише Л. С. Виготський, «мінус дефекту перетворюється на плюс компенсації».

Компенсація недостатності психічних функцій можлива тільки непрямим шляхом (непряма або психічна компенсація), тобто за рахунок створення «обхідного шляху», що включає або внутрішньосистемну перебудову (використання збережених компонентів ураженої функції), або міжсистемну, коли, наприклад, неможливість оволодіння сліпими оптичною системою знаків, що лежать в основі писемної мови, компенсується дотиковим каналом, що робить можливим розвиток письма на основі шрифту Брайля.
Л. С. Виготський зазначає: «Позитивна своєрідність дефективної дитини створюється в першу чергу не тим, що у неї випадають ті чи інші функції, які спостерігаються у нормальної, але тим, що випадіння функцій спонукає нові утворення, що представляють у своїй єдності реакцію особистості на дефект, компенсацію в процесі розвитку. Якщо сліпа або глуха дитина досягає у розвитку того ж, що і нормальна, то діти з дефектом досягають цього іншим способом, на іншому шляху, іншими засобами, і для педагога особливо важливо знати своєрідність шляху, по якому він повинен повести дитину. Ключ до своєрідності дає закон перетворення мінуса дефекту в плюс компенсації ».

4.Депривація та її види.

Депривáція (англ. deprivation) — це психічний стан, коли суб'єкт не має змоги задовольняти деякі свої основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу. Тобто йдеться про втрату чогось такого, що необхідно індивіду для задоволення певних важливих потреб. Це призводить до різних моральних і психологічних відхилень у поведінці та діяльності.

Словом депривація позначається психічний стан, викликаний недоотриманням необхідного. Існує кілька видів її градації. Так, фахівці розрізняють абсолютну і відносну депривації. Перша викликана неможливістю задоволення базових потреб через відсутність доступу до основних матеріальних благ і соціальних ресурсів: їжі, житла, медицині, освіті і т.д. Друга виникає та сприймається як несправедливість розбіжності між ціннісними очікуваннями і реальними можливостями.

Сенсорна депривація є інформаційний голод, викликаний недоотриманням зорових, слухових, відчутних, нюхових, смакових стимулів. Вона може бути викликана як фізичними вадами організму, так і умовами збідненій середовища.

Материнська депривація пов'язана, ясна річ, з відділенням дитини від мами, сирітством і т.п. Вона небезпечна розладами емоційно-вольової сфери, порушенням інтелектуального розвитку, перш за все, мова, а також пам'яті, уваги, працездатності, контактності і т.д.

Неважко помітити, що вона є що фактором соціальної депривації людини в дорослому віці, порушенням контакту з суспільством. Соціальна депривація може бути викликана вимушеної ізоляцією (жертви корабельної аварії, заблудлі подорожні та ін.) До неї може привести і примусове обмеження взаємодії з соціумом. З одного боку, це трапляється із засудженими, підслідними, що поміщається в стаціонар наркоманами, алкоголіками тощо, з іншого - солдатами строкової служби, вихованцями дитячих будинків.

Добровільно-вимушена або добровільно-примусова ізоляція має місце в тих випадках, коли вона необхідна для досягнення якоїсь значущої мети (полярні дослідники, засекречені авіаконструктори, вихованці інтернатів для особливо обдарованих дітей, суворовських училищ і т . п.).

ПІЗНАВАЛЬНА ДЕПРИВАЦІЯ полягає в ізоляції (самоізоляції) людини від процесів розв´язання різних мисленнєвих завдань. Йдеться про «розумове навантаження», відсутність якого призводить до гальмування розумового розвитку або навіть його регресу. Розвивається розумова «лінь».

ПСИХОКУЛЬТУРНА ДЕПРИВАЦІЯ полягає в довготривалому відчуженні особистості від засвоєння суто людських культурних цінностей, насамперед творів мистецтва, літератури, фольклору, звичаїв, обрядів, традицій тощо.

5.Історія становлення і розвитку кор.-пед. д-сті з дошкільниками(мед., псих., пед., соц. аспекти)

В корекційної педагогіці, як у всіх галузях наукових знань, що вивчають проблеми відхилень у розвитку і поведінці є чотири самостійних і в той же час взаємопов'язаних аспекти: - медико-клінічний; - психологічний; - педагогічний; - соціологічний, які в історії корекційної педагогіки то розвивалися незалежно один від одного, то перепліталісь, взаємодоповнюючи і розширюючи проблему.

Медико-клінічний аспект розкриває питання етіології (греч.aitia - Причина, loqos - вчення) - вчення про причини виникнення хвороб, розумового дефекту; його анатомо-фізіологічні порушення та симптоми; досліджує способи клінічного діагностування дефекту; підходи до його класифікації.

Психологічний аспект встановлює картину психологічних аномалій; розкриває своєрідність інтелектуальної, емоційно-вольової сфери у дітей з різноманітними психічними відхиленнями; визначає симптоми окремих форм того чи іншого дефекту.

Педагогічний аспект розглядає проблеми розумової відсталості з точки зору здатності до навчання і дитини у звичайній і спеціальній школі; визначає принципи, методи і прийоми педагогічної корекції дефекту.

Соціологічний аспект аналізує проблему з точки зору соціальної оцінки явища; залежності її від соціально-економічних умови; соціально педагогічних причин; впливу на неї характеру та умов розвитку суспільства.

Ставлення суспільства до дітей з відхиленнями у розвитку та поведінці, характеристика, оцінка їх розвитку і поведінки в ході історичної еволюції людського суспільства були неоднозначні.

В епоху античності в Стародавній Спарті, де протягом століть створювався культ здорового тіла, діти, які мають яскраво виражені відхилення в розвитку, просто знищувалися. Новонароджених оглядали старійшини і дітей з вадами за рішенням старійшин скидали в прірву Тайгет (в Спарті до IV-V вв. нашої ери).

У Стародавньому Римі вбивали потворних і топили кволих дітей.

У середньовічній Європі людей, які страждають психічними розладами, оголошували «одержимими нечистою силою» або «злим духом», знищували на вогнищах інквізиції або кидали у в'язниці, піддавали тортурам.

Починаючи з Епохи Відродження зароджуються гуманістичні тенденції в галузі медицини. Лікарі відвідують в'язниці, монастирі, спостерігають за душевнохворими. Так, на початку ХVII в. У м. Базелі професор медицини Фелікс Платтер (1537-1614) вперше здійснив класифікацію душевнохворих, в основі якої характеристика різних порушень інтелекту, емоцій, фізичного стану хворих. Філософи прагнуть проникнути в душевний світ психічно хворих, виявити у них позитивні риси і якості.

Найвидатніший гуманіст Еразм Роттердамський (1469-1536) у своєму трактаті «Похвала глупоті» зіставляє дурість з обмеженістю духовенства і проголошує гімн людському розуму, людської мудрості.

Педагог, філософ, учений Ян Амос Коменський (1592-1670) вперше з педагогічної точки зору розглядає взаємозв'язок інтелектуального розвитку дитини та її поведінки. Він виділив шість типів дітей, що відрізняються один від одного ступенем розумової розвитку і особливостями характеру. Він вважав, що всі діти мають право на навчання. Я.А. Коменський був глибоко переконаний в життєдайної силою освіти, в перетворюючої силі виховання, яка б аномалія в розвитку і поведінці дитини не існувала.

У розвитку корекційної педагогіки можна виділити кілька етапів розвитку:

Поиск по сайту: