Судові рішення, їхзмістта порядок ухвалення

Розгляд і вирішення конкретних адміністративних справ у адміністративному суді звершується прийняттям процесуаль-них документів — судових рішень, правова природа яких ха-рактеризується наступними ознаками:

1) судові рішення — це імперативні акти, в яких виражено державну щодо конкретного правовідношення та поширюється виключно на учасників адміністративного спору;

2) судові рішення є процесуальними документами, в яких відображається інформація про процедуру захисту прав, свобод та інтересів учасників спірних правовідносин;

3) судові рішення виступають як юридичні факти, з якими пов’язується виникнення, зміна або припинення правовідно-син;

4) судові рішення — це акти застосування, які опосередко-вують засоби реалізації норм матеріального права при вирі-шенні спірних правовідношень у публічній сфері;

5) судові рішення тягнуть за собою настання преюдиційних наслідків, відповідно до яких обставини, встановлені судовим

_2_

Г л а в а 13

рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

До судових рішень адміністративних судів законодавством висуваються певні вимоги. Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Зако-нодавець стисло визначає поняття законності й обґрунтованос-ті судового рішення, ухваленого судом першої інстанції.

Законним визнається лише таке судове рішення, яке ухвале-не у повній відповідності до норм матеріального права при до-триманні норм адміністративного процесуального права. Проте слід зазначити, що не всі правовідносини публічної сфери мо-жуть бути врегульовані безпосередньо нормами матеріального права. Тому рішення буде законним і тоді, коли у разі відсут-ності норм матеріального права, що мають застосовуватися до даного правовідношення, суд приймає рішення на підставі за-кону, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), або виходячи із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права) — ст. 9 КАС України.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене судом на під-ставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Отже, ознаками обґрунтованості судових рішень виступають: повнота; всебічність, доказовість тощо.

Повнота обґрунтування рішення полягає в тому, що суд до прийняття судового рішення має надати вичерпну правову оцінку всім наведеним сторонами обставинам, дати відповідь на всі запитання, які виносились на вирішення суду в залі су-дового засідання. Обставини у справі — це юридичні факти, котрі встановлені судом і повинні відображати реальну дійс-ність, відповідати істині. Повнота судового рішення передбачає його всебічність, а це означає, що в рішенні повинна міститися відповідь щодо наявності чи відсутності матеріального права; належність його позивачеві; визначено чи існує юридичний обов’язок і чи покладено його на відповідача. Якщо названі питання не вирішені у судовому засіданні, воно є неповним¹. Цей недолік може бути усунений винесенням додаткового рі-шення відповідно до ст. 168 КАС України.

¹ Чорнооченко С. I. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 170.

Провадження в суді Першої інстанції

Всебічність обґрунтування рішення полягає у визначенні, які з обставин підтверджуються наявними в матеріалах ад-міністративної справи доказами. У разі необхідності витребува-ти у сторін додаткові докази, а якщо ці докази не можуть бути ними надані, сприяти в їх надходженні відповідно до ст. 71 КАС України.

Доказовість обґрунтування базується лише на тих доказах, які були досліджені у судовому засіданні з урахуванням їх на-лежності та допустимості відповідно до вимог ст. 70 КАС Ук-раїни.

В юридичній літературі як вимоги до судових рішень наво-дяться ще й інші чинники. Наприклад, небезпідставно зазна-чається, що: рішення має бути безумовним, в його резолютив-ній частині не допускаються альтернативи, його виконання не повинно залежати від настання чи ненастання певних умов; рішення викладається однозначно і зрозуміло; рішення має бути викладене без помилок у назвах, датах, без описок, із до-триманням правил граматики та ін.¹.

Залежно від характеру вирішених судом питань судові рі-шення викладаються у формі постанови або ухвали. Стаття 3 КАС України на законодавчому рівні дає визначення поняття постанови й ухвали:

1) постанова — письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги ад-міністративного позову;

2) ухвала — письмове або усне рішення суду будь-якої інс-танції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи та інші процесуальні питання. Ухвалами судів апеляційної та ка-саційної інстанцій також вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 158 КАС України судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Законо-давець чітко встановлює, що судом (йдеться про адміністратив-ні суди саме першої інстанції) ухвалюється постанова лише у разі вирішення спору по суті, тобто у випадках, коли суд дає остаточну відповідь про задоволення або відмову повністю чи частково заявленого позову

¹ Бевзенко В. М. Адміністративні суди України: Навч. посібник. — К.: Алерта; КНТ, 2006. — С. 88, 89; Чорнооченко С. I. Цивільний процес Украї-ни: Навч. посібник. — К: Центр навч. літератури, 2004. — С. 171.

Г л а в а 13

Апеляційні та касаційний суди за наслідками розгляду апе-ляційної чи касаційної скарги також можуть своєю постановою змінити постанову суду попередньої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної чи касаційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги (ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 230 КАСУ).

Отже, незалежно від рівня судової ланки при вирішенні справи по суті суди (судді) ухвалюють процесуальний документ, який називається постановою.

Постанова приймається, складається і підписується в на-радчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. У винят-кових випадках залежно від складності справи складення пос-танови у повному обсязі може бути відкладене. Проте суд по-винен виконати кілька вимог:

1) складення постанови в повному обсязі може бути відкла-дене на строк не більше п’яти днів із дня закінчення розгляду справи. Перебіг цього строку починається з наступного дня (ч. 1 ст. 103 КАСУ);

2) вступна і резолютивна частини підписуються всім скла-дом суду, проголошуються у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, і приєднуються до справи.

Під час прийняття постанови суд вирішує:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимо-ги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирі-шення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих пра-вовідносин;

4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення ад-міністративного позову.

Частиною 2 ст. 158 КАС України закріплено, що судове рі-шення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, за-лишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо ін-ших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

Ухвали — це теж процесуальні документи, які ухвалюються адміністративним судом лише при вирішенні поточних питань, які виникають під час процесуального руху справи від позовної

Провадження в суді Першої інстанції

заяви до вирішення справи по суті адміністративними судами першої інстанції. Ухвали фіксують, відображають послідовність розгляду адміністративної справи, порядок застосування норм процесуального права і у разі недодержання цих вимог, пору-шення норм процесуального права може бути підставою для скасування постанови в справі по суті. В ухвалах оформляють-ся в процесуальному плані всі дії, а також остаточні висновки адміністративного суду.

Ухвали апеляційних та касаційного судів відрізняються від ухвал адміністративних судів першої інстанції як за колом, змістом і значенням поставлених на вирішення питань, так і за їх обсягом (кількістю).

Законодавець наводить перелік випадків, коли адміністратив-ним судом виносяться процесуальні документи у формі ухвали щодо залишення позовної заяви без розгляду, зупинення та по-новлення провадження у справі, закриття провадження у справі (статті 155—157 КАСУ). Однак цей перелік не є вичерпним. До-статньо зазначити, що лише ч. 4 ст. 160 КАС України передбаче-но 17 випадків, у яких окремими документом викладаються ухва-ли. Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.

Ухвали, які викладаються окремим документом, постанов-ляються в нарадчій кімнаті, а ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання до протоколу судового засідання. Усі ухвали, які постановлені в судовому засіданні, проголошуються негайно після їх поста-новлення.

Всі виправлення в судових рішеннях (постановах, ухвалах) мають бути застережені складом суду (суддею), який його ухва-лив, тобто щодо кожного виправлення має бути відповідний

припис на зразок: «Виправленому з______на___вірити», підпис

суддів (судді), печатка, дата.

Всі судові рішення — постанови, ухвали, викладені у пись-мовому вигляді окремими процесуальними документами скла-даються відповідно до змісту, встановленого законом (див., наприклад, ст. 163 КАСУ).

Зміст судового рішення — це його структура у взаємозв’язку, взаємообумовленості й послідовності визначених частин та їх складових елементів¹. Структура змісту судових рішень однако-

¹ Чорнооченко С. I. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 171.

Г л а в а 13

ва для всіх судових рішень, що приймаються місцевими ад-міністративними судами, апеляційними адміністративними су-дами та касаційним адміністративним судом. Відмінності мо-жуть бути лише в елементах визначених частин з урахуванням: назви суду (місцевий, апеляційний, касаційний); змісту позов-них вимог, клопотань, заяв, скарг; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті судового рішення і положення закону, яким він керувався; висновків про задоволення чи відмову заявлених вимог, клопотань, заяв тощо.

Судове рішення (постанова, ухвала) обов’язково повинне містити: вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

1. Вступна частина — розпочинається найменуванням до-кумента та вказівкою на ім’я України, від якої воно постанов-ляється. У вступній частині зазначаються: дата, час та місце прийняття судового рішення; найменування адміністративного суду, прізвища та ініціали судді (суддів) і секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які бе-руть участь у справі; предмета адміністративного позову (в пос-тановах суду першої інстанції).

2. Описова частина із зазначенням: короткого змісту позов-них вимог і позицій відповідача (вимог скарги); пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом (узагальнених вимог, доводів, позицій осіб, які беруть участь у справі); встановлених обставин. В описовій частині більш пов-но вказується: зміст вимог позивача та їх обґрунтування; запе-речення відповідача та їх обґрунтування; вимоги позивача про зміну позову і самостійні вимоги третіх осіб; вимоги прокуро-ра, органів державного управління, громадських організацій та інших осіб, а також вказуються розпорядчі дії сторін та суду.

3. Мотивувальна частина із зазначенням: встановлених су-дом обставин із посиланням на докази, а також мотивів невра-хування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прий-нятті постанови (ухвали), і положення закону, яким він керу-вався. У мотивувальній частині наводяться всі міркування суду, на яких ґрунтується судове рішення в адміністративній справі.

4. Резолютивна частина із зазначенням: висновку суду про задоволення адміністративного позову (клопотання, заяви, ви-моги, скарги) або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог; розподілу судових ви-трат — в постанові місцевого суду; інших правових наслідків

Провадження в суді Першої інстанції

ухваленого рішення; строку і порядку набрання судовим рі-шенням законної сили та його оскарження.

Проте слід звернути увагу на те, що законодавець з ураху-ванням особливостей розгляду адміністративних справ у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, зміст постанови і ухвали відповідним чином закріплює в законі (статті 163—166, 206—208, 231— 233 КАСУ).

Повноваження суду при вирішенні справи закріплено ст. 162 КАС України. Зазначені заходи у ч. 2 у разі задоволення позову щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних чи юридичних осіб є найбільш типовими у судовій практиці. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку суб’єктів владних повноважень. Проте заслуговує на увагу повноваження суду щодо скасування або визнання нечинним рішення суб’єкта владних повноважень, яке є дієвим механіз-мом реалізації правового установлення «Особа проти держави», заради чого й створено в державі адміністративне судочин-ство.

Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засі-данні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскаржен-ня. Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухва-лив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця своєю ухвалою роз’яснює рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Заява про роз’яснення подається до суду, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк для примусового виконання. Суд розглядає заяву протягом десяти днів. Про роз’яснення рішення повідомляються особи, які звернулися із заявою, а та-кож особи, які беруть участь у справі.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України (ст. 14 КАСУ). Суть обов’язковості полягає в тому, що: а) рішення суду не можуть бути скасовані або змінені будь-яким органом державної влади чи громадської організації; б) органи державної влади не мо-жуть приймати актів, що суперечать рішенню суду, навіть якщо при пускається неправильність цього рішення; в) жоден орган, крім вищестоящого суду, не може скасувати рішення суду, що набрало чинності.

Г л а в а 13

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідаль-ність, установлену законом, а саме ст. 185⁶ КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за невжиття заходів щодо ок-ремої ухвали суду чи окремої постанови судді, а також ст. 382 КК установлена кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення.

Поиск по сайту: