Таємниця спілкування та Невтручання у приватне життя

1. Таємниця спілкування - це правове положення, згідно з яким всім громадянам гарантується таємниця і недоторканність їхньої кореспонденції, телефонних розмов та інших форм спілкування.

3. У кримінальному провадженні ця засада реалізується через такі положення:

o кожному громадянинові (а не тільки учасникові кримінального провадження) гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

o втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених КПК, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети;

o інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження;

o ніхто, у тому числі посадові особи органів досудового розслідування, прокуратури і суду, не мають права розголошувати інформацію, що стала відомою їм з кореспонденції;

o порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тягне кримінальну відповідальність за ст. 365 "Перевищення влади або службових повноважень" КК.

4. Винятки із засади:

o дозволяється втручання у приватне спілкування (поняття приватного спілкування визначене у ст. 258 КПК) лише за ухвалою слідчого судді за таких умов:

1) з метою запобігти злочинові;

2) з метою з'ясувати істину під час досудового розслідування, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо;

3) за наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист (за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб);

4) за наявності рішення слідчого судді.

1. Невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя - це правове положення, згідно з яким посадові особи державних органів, які здійснюють кримінальне провадження, зобов'язані не втручатися у приватне життя його учасників.

Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особоюфункцій держави або органів місцевого самоврядування.

Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім'ї, яке здійснюється на засадах, визначених у СК: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (ч. 4 ст. 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією (ч. 5 ст. 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (ч. 4 ст. 7) та інше.

3. У кримінальному провадженні ця засада дістає вияв через такі положення:

o під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя;

o ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди;

o інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому КПК, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження;

o кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя, зобов'язаний запобігати розголошенню такої інформації. Посадовим особам органів досудового розслідування, прокуратури, суду слід утримуватися від фіксування у матеріалах кримінального провадження даних про приватне і сімейне життя особи, якщо ці дані не є належними до обставин, що є елементами предмету доказування (ст. 91 КПК), а також під час спілкування у побуті, з колегами по роботі від розголошення таких даних;

o у разі необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя особи слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини (ч. 2 ст. 27 КПК);

o дані про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження особи належать до конфіденційної інформації.

o особистою справою особи є вирішення питання про те, чи заявляти про кримінальне правопорушення, провадження за яким здійснюється у формі приватного обвинувачення (гл. 36 КПК). Запровадження у кримінальний процесуальний закон такого права у багатьох випадках сприяє нерозголошенню відомостей приватного характеру (наприклад, про зґвалтування без обтяжуючих обставин, примушування до вступу в статевий зв'язок);

o люди повідомляють інформацію про своє приватне життя священнослужителям, нотаріусам, адвокатам тощо. КПК встановлює заборону на допит цих осіб як свідків (ч. 2 ст. 65 КПК);

o на забезпечення таємниці приватного життя спрямовані правила, сформульовані у ст. 222 КПК, що забороняють розголошувати дані досудового розслідування - за невиконання цієї заборони встановлена кримінальна відповідальність (ст. 387 КК); дозволяють відкривати матеріали досудового розслідування обмеженому колу осіб - представникам сторін, потерпілому (ст. 290 КПК);

o учасники кримінального провадження не можуть розраховувати на захист у порядку цивільного чи господарського судочинства шляхом подання позовів про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового розслідування, висновках судових експертиз (п. 17 ППВС від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

4. Винятки із засади:

o збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди можна, але лише у випадках, передбачених КПК;

o обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду (ч. 4 ст. 301 ЦК). Стосовно гарантування права особи на приватне життя у кримінальному провадженні це означає, що обставини приватного життя його учасників можуть бути розголошені лише у тому разі, коли вони містять ознаки кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку) і встановлені вироком суду, що набрав чинності;

o дозволяється збирати, зберігати і поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини і лише у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 32 Конституції). Згідно зі ст. 7 Закону від 19 червня 2003 року "Про основи національної безпеки України" злочинна діяльність є однією із загроз національній безпеці. Оскільки кримінальний процесуальний закон регламентує суспільні відносини у сфері протидії злочинності, він передбачає виняткові випадки, коли дозволяється втручатися у приватне життя людей;

o обмеження засади невтручання у приватне життя встановлені положеннями КПК, які дозволяють збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди шляхом втручання у приватне спілкування під час негласних слідчих (розшукових) дій (гл. 21), які можуть бути проведені лише за ухвалою слідчого судді;

o знімання фізичної особи на фото -, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом (ч. 3 ст. 307 ЦК). У кримінальному провадженні таке знімання може мати місце у випадках, передбачених КПК (ст. 260 "Аудіо -, відеоконтроль особи" і ст. 270 "Аудіо -, відеоконтроль місця").

Поиск по сайту: