Диверсифікація як метод зниження ризику

Недопущення збитків (попередження ризику)

Це досить ефективний метод управління ризиком. Він передбачає здійснення підприємством певних заходів та дій, які спрямовані на недопущення виникнення ризикових подій, а отже, і збитків від них.

Недопущення виникнення ризикових подій може бути досягнуто за рахунок:

- підвищення обґрунтованості підготовки та реалізації управлінських рішень;

- пошуку та отримання додаткової інформації;

- розробки таких схем проведення діяльності (операцій), які обминають зони найбільших ризиків.

Мінімізація збитків

Цей метод управління ризиком передбачає впровадження заходів, що спрямовані на мінімізацію збитків у разі виникнення ризикових подій.

Найбільш розповсюджені засоби реалізації методу мінімізації збитків:

- диверсифікація діяльності підприємства;

- використання портфельних стратегій;

- лімітування обсягів найбільш ризикованих операцій та проектів;

- розробка та реалізація на підприємстві систем заходів щодо локалізації наслідків ризикової події.

Диверсифікація як спосіб мінімізації збитків підприємства передбачає розподіл коштів та майна підприємства між різними об'єктами їх використання, безпосередньо не пов'язаних між собою. Виникнення ризикової події в цьому разі не буде мати катастрофічних наслідків, оскільки зона збитків охопить лише певну частину капіталу (коштів) підприємства, не завдаючи шкоди іншому капіталу (майну).

Ідея використання диверсифікації у процесі управління ризиком походить від розповсюдженого життєвого принципу - "не слід класти усі яйця в одну корзину".

Можливості використання диверсифікації у процесі управління підприємницькими ризиками досить великі. Основними напрямками диверсифікації є продуктова диверсифікація (яка обумовлює широту асортименту товарів, що реалізуються підприємством), регіональна диверсифікація (яка визначає місцезнаходження структурних підрозділів підприємства, ступінь розвиненості його торговельної мережі), диверсифікація напрямків діяльності (а отже, можливих джерел отримання доходів), інвестиційна диверсифікація (яка визначає напрямки розвитку підприємства в майбутньому) тощо.

Чим більш диверсифікованою є діяльність підприємства, тим нижчий ступінь ризику, притаманний його діяльності.

Використання портфельних стратегій у процесі управління ризиком передбачає встановлення та підтримання певної структури капіталу та майна підприємства по окремих напрямках його використання з метою досягнення певних цілей (як правило, максимізації прибутку або мінімізації витрат) та мінімізації ризику.

Основні інструменти управління ризиком наразі визначені такі:

- товарний портфель підприємства, який визначає сукупність комерційних угод, що реалізуються підприємством, а отже, обумовлює загальний асортиментний ризик підприємства;

- інвестиційний портфель підприємства, який визначає сукупність інвестиційних проектів, що доцільні для реалізації, а отже, і рівень інвестиційного ризику;

- валютний портфель підприємства, тобто перелік та обсяги валют, які знаходяться в розпорядженні підприємства та обслуговують його платіжні потреби;

- портфель цінних паперів, що купуються підприємством та інші. Лімітування, як спосіб мінімізації збитків підприємства, передбачає встановлення лімітів (максимально допустимих обсягів) проведення найбільш ризикових операцій.

Система лімітів може охоплювати:

- обсяги реалізації товарів, попит на які є нестабільним або знаходиться у процесі формування;

- обсяги закупівлі товарів на умовах попередньої оплати;

- обсяги збуту товарів на умовах відстрочки платежу;

- обсяги залучення позикових коштів, у тому числі від одного кредитора;

- обсяги інвестування одного проекту тощо.

Концепція управління ризиком включає в себе наступні основні позиції:

- Виявлення наслідків діяльності суб'єктів ринку в умовах ризику;

- Вміння реагувати на можливі негативні наслідки цієї діяльності;

- Розробка і вжиття заходів за допомогою яких можливо нейтралізувати або компенсувати імовірні негативні наслідки здійснюваних дій.

Принципи розробки стратегії управління ризиком:

1. Принципи системності - передбачає необхідність комплексного підходу до вивчення, оцінки та впровадження заходів по контролю за ризиком, усвідомлення взаємопов'язаності та взаємообумовленості ризиків, з якими стикається торговельне підприємство у своїй діяльності; врахування фактору ризику при розробці інших функціональних стратегій управління підприємством.

2. Принципи обґрунтованості - передбачає необхідність обґрунтування заходів щодо управління ризиком, врахування необхідності поєднання суб'єктивної оцінки та інтуїції ризик-менеджера з об'єктивною інформацією, що необхідна для вивчення та оцінки ризику.

3. Принципи економічності - передбачає оцінку кошторису витрат на управління ризиком та його порівняння з можливими втратами підприємства у випадку ризикових подій

4. Принципи послідовності - обумовлює необхідність дотримання при розробці та реалізації стратегії управління ризиком певної послідовності (програми) дій для найбільш ефективного її проведення.

5. Принципи гнучкості стратегії управління ризиком - передбачає можливість та необхідність постійного оперативного коригування розробленої стратегії і тактики ризик-менеджменту, в зв'язку з постійною зміною факторів, що обумовлюють ризики діяльності підприємства.

Вдосконалення процесу управління ризиком часто доцільно розпочати із реорганізації організаційної структури управління (оскільки існуючі можуть не відповідати концепції управління ризиком), інформаційних потоків та схем взаємовідносин між працівниками.

Наразі існують передумови для створення нової структури управлінських кадрів - менеджерів у ризику (чи експертів з ризику). Це обумовлено тим, що ризик може бути зменшений, якщо налагоджена відповідно умовам робота в сфері управління. Правильне поєднання можливостей конкретного підприємства з об'єктивно виникаючими потрібними ризику передбачає максимізацію ефективності управління в цілому.

Реорганізація організаційної структури управління не потребує значних фінансових витрат, що особливо важливо в сучасних умовах, коли підприємства часто знаходяться в скрутному фінансовому становищі.

Нова (реорганізована) організаційна структура управління підприємством дає змогу вирішувати наступні проблеми:

- своєчасно готувати інформацію, потрібну для прийняття обґрунтованих управлінських рішень;

- розробляти і обґрунтовувати ефективні стратегічні, тактичні і оперативні плани діяльності підприємства та його структурних підрозділів;

- забезпечувати швидке виконання всіх необхідних економічних розрахунків з метою підвищення їх актуальності і спроможності реагувати на зміну умов функціонування підприємства;

- здійснювати швидкий обмін інформацією між структурними підрозділами підприємства;

- забезпечувати швидке, комплексне реагування на хід виконання планових завдань.

Ефективність системи управління ризиком багато в чому залежить від ступеню єдності колективу в виробленні та прийняття управлінського рішення та того наскільки повно та своєчасно враховується індивідуально сприйняття ризикованих програм, психологічна підготовка до них.

При цьому виникає парадоксальна ситуація: чим менше ступінь залучення людини в події, та чим менше вона знає про наслідки своїх рішень, тим більше схильність приймати рішення з ризиком негативних результатів. Але при цьому, якщо управлінське рішення приймається колегіально, то в ньому підвищується рівень ризику у порівнянні з середнім рівнем ризику, що допускає індивід.

Тому дуже гостро стоїть питання підвищення відповідальності за ризик.

Управління ризиком повинно поєднуватись з розробкою спеціальних заходів, що дозволяють перекласти відповідальність за ризик конкретних керівників та спеціалістів.

Необґрунтований ризик переважає в тих випадках, коли закінчується відповідальність за прийняті рішення. Якщо неможливе стягнення за заподіяні збитки від ризикованого рішення, то, на наш погляд, неможливо вести мову про правомірність та допустимість ризику в управлінні.

Рекомендується переглянути посадові інструкції управлінського персоналу, внести до них доповнення, зокрема, до розділу "відповідальність". У ньому потрібно передбачити відповідальність за негативні, для підприємства, наслідки, що спричинені рішеннями з необґрунтовано високим рівнем ризику.

Для підвищення ефективності управління в умовах ризику, використання системою управління, повсякденній діяльності, програмних засобів обумовлено наступними їх характеристиками:

1) програми мають достатній ступінь універсальності;

2) забезпечуються необхідний рівень ефективності, тобто розрахунки з високим ступенем складності займають відносно невеликий відрізок часу;

3) способи зберігання та обробки даних забезпечують достатню потужність, тобто є можливість навіть на малопотужному комп'ютері вирішувати завдання відносно великого розміру.

На етапі, коли система управління стикається з ризиком, з високим ступенем ефективності, може бути використана "система штучного інтелекту" (СШІ). Ця управлінсько-інформаційна система спрямована на підтримку прийняття оптимального управлінського рішення в умовах ризику. СШІ знайшла широке застосування в країнах з розвинутою економікою, але вкрай не ефективно використовується в нашій державі.

Джерелом формування бази даних є основні організаційно-економічні та фінансові показники діяльності торговельного підприємства. База знань описує безліч відповідних умов та альтернативних виводів, що можуть бути застосовані як під час оцінки стану об'єкта управління (наприклад, ризикозахищеність торговельного підприємства), так і для оцінки ризику, його припустимості при виборі альтернативних управлінських рішень.

Основою бази знань виступає концептуальна модель оцінки ризику підприємства, при здійснені його діяльності. Опис функції корисності конкретного об'єкту управління, методик розрахунку коефіцієнта ризику і вибору критерію ефективності визначають механізм виводів СМІ. Відбувається звуження великої кількості управлінських рішень до раціонального мінімуму. Вирішення оптимізаційної задачі сприяє вибору найбільш ефективної стратегії, що задовольніть вимоги як суб'єкта, так і об'єкта управління щодо досягнення стратегічних цілей.

Заходи щодо мінімізації ризику:

- скорочення переліку форс-мажорних обставин в контрактах з контрагентами. В сучасній практиці комерційних угод цей перелік необґрунтовано розширюється (проти загально прийнятого в міжнародній комерційній практиці), що дозволяє партерам торговельного підприємства уникати відповідальності за невиконання своїх зобов'язань..

- підвищення рівня ліквідності активів та забезпечення його необхідного рівня (підвищення рівня обігових активів в їх загальній масі, підвищення рівня високо обігових товарних запасів в загальній масі товарних запасів) дозволить уникнути ризику банкрутства, шляхом мінімізації ризику неплатоспроможності.

Вимоги до системи нормативів, по господарським операціям, що постійно виходять за межі припустимого ризику:

- мінімальний обсяг комерційних угод по закупівлі товарів, з одним контрагентом;

- мінімальний розмір сукупних запасів товарів на підприємстві (запасів поточного поповнення, сезонного зберігання, цільового призначення);

- мінімальний розмір споживчого кредиту, на одного покупця;

- максимальний розмір обігових активів у високоліквідній формі (з виділенням частки у вигляді готових засобів платежу).

Розглянемо детальніше основні шляхи зниження ризику в антикризовому управлінні фірмою.

Диверсифікація як метод зниження ризику.

Один із способів поділу активів фірми з наступним об'єднанням ризиків - це диверсифікація. Диверсифікація підприємницької діяльності полягає в розподілі зусиль і капіталовкладень між різноманітними видами діяльності, безпосередньо не зв'язаними один з одним. У такому випадку, якщо в результаті непередбачених подій один вид діяльності стане збитковим, інший вид усе ж буде приносити прибуток. Підприємство це врятує від банкрутства і дозволить продовжити функціонувати.

Напрямки диверсифікації ризику:

- диверсифікація видів господарської діяльності. Вона передбачає використання альтернативних можливостей отримання доходів від різноманітних господарських операцій. диверсифікація постачальників товарів. Вона передбачає забезпечення різномаїття комерційних партнерів на постачання основних груп товарів;

- диверсифікація асортименту випускаємої продукції (послуг) та реалізуємих товарів. Вона передбачає включення в асортимент підприємства товарів з протилежною направленістю попиту в рамках окремих товарних груп, що дозволить мінімізувати економічний ризик в період несприятливої кон'юнктури окремого товарного ризику.

Треба розрізняти концентричну і горизонтальну диверсифікацію.

Концентрична диверсифікація - це поповнення асортименту виробами, схожими на товари, що вже випустило підприємством.

Горизонтальна диверсифікація являє собою поповнення асортименту виробами, несхожими на товари підприємства, але цікавими для існуючих споживачів.

Метод диверсифікації дозволяє знижувати виробничі, комерційні й інвестиційні ризики. Інвестиційні ризики знижуються шляхом створення інвестиційного портфеля фірми. Звичайно в стандартний інвестиційний портфель входять цінні папери, що мають альтернативні цілі:

- одержання відсотків на вкладений капітал

- збереження капіталу від інфляції;

- забезпечення приросту капіталу за рахунок росту курсової вартості придбаних акцій.

До першої групи входять низьколіквідні і високоризиковані цінні папери, здатні принести високі відсотки при вдалому збігу обставин.

До другої групи - цінні папери, що мають більшу ліквідність, випущені великими компаніями або державою, із невеликими ризиками і заздалегідь очікуваними невеликими, але стабільними процентними виплатами.

До третьої групи - цінні папери, що мають дуже високу ліквідність; у даному випадку інвестор сподівається на шанси заробити на перепродажах.

При формуванні інвестиційного портфеля в такий спосіб відбувається "усереднення" інвестиційного ризику шляхом диверсифікації.

На практиці диверсифікація може не тільки зменшити, але і збільшити ризик. Збільшення ризику відбувається у випадку, біли підприємець вкладає кошти в область діяльності, в якій його знання й управлінські здатності обмежені. У цьому випадку необхідно утримуватися від спокуси підтримувати невдалий бізнес за рахунок прибутків, одержуваних в інших областях діяльності, тому що подібна практика може призвести до того, що весь прибуток буде витрачено на збиткову галузь.

Однак не кожний ризик можна зменшити за допомогою диверсифікації. Ризики, які не можна зменшити методом диверсифікації такі:

- ризик, зв'язаний з очікуванням кризи або підйому економіки в цілому;

- ризик, зв'язаний із рухом банківського відсотка;

- політичний ризик тощо.

Поиск по сайту: