Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Науково-технічний прогрес і вдосконалення трудової політехнічної підготовки молодших школярів



 

Сьогодні в системі загальної середньої освіти України відбувається процес критичного переосмислення пройденого шляху, зламу ідеологічних стереотипів, пошуку нових перспективних напрямів розвитку. Магістральною лінією сучасної педагогіки стає комплексна розробка проблем формування особистості на основі демократизації навчально-виховного процесу. До найактуальніших завдань загальноосвітньої школи, що визначають стан підготовки молоді до життя в умовах переходу до ринкової економіки, слід віднести забезпечення якісно нового рівня політехнічної освіти.

Політехнічна освіта, як невід'ємний елемент загальної середньої освіти, пройшла тривалий розвиток. Значний вклад в розробку теоретичних і практичних питань політехнізму внесли П. П. Блонський, С. Є. Гайсинович, М. К. Гончаров, О. Г. Калашников, М. М. Пістрак, С. М. Шабалов [4, 5-6].

Виявленню підходів до визначення змісту політехнічної освіти присвячені роботи П. Р. Атутова [6], С Я. Батишева [9], Ю. К. Васильєва, В. І. Гусєва, Й.М. Гушулея [22], В. С. Лєдньова, В. М. Мадзігона [39], В. О. Полякова [49], М. М. Скаткіна, Д. О. Тхоржевського [65], Ю. С. Тюнникова, С. Г. Шаповаленка та багатьох інших. Місце і роль загальноосвітніх предметів в і політехнічній освіті вивчалося В. Г. Зубовим, політехнічний зміст галузей виробництва — К.А.Івановичем, А.А.Шибано-вим, екологічний аспект — І.Д.Звєрєвим, аналіз функцій робітника-індустріала — П. І. Ставським, умови поєднання навчання з продуктивною працею учнів — В.М.Мадзігоном та В.В.Сєріковим. Механізми й процеси формування політехнічних знань та вмінь досліджувались психологами І. П. Колошиною, Т. В. Кудрявцевим, Е.А.Міллеряном, В.В.Чебишевою, Е.О.Ферапоновою та іншими [16, 7-8].

Незважаючи на тривалу історію політехнізму, в педагогічній теорії й практиці це поняття й досі остаточно не одержало загальноприйнятого визначення і продовжує залишатись предметом дискусій. Така ситуація призводить до одночасного існування полярних концепцій, породжує суб'єктивність в оцінюванні змісту політехнічної освіти і в решті-решт шкідливо відбивається на стані шкільного навчання.

П.Р.Атутов висловив думку про те, що в умовах розвитку машинної індустрії необхідне політехнічне виховання, яке розкриває загальні наукові принципи всіх виробничих процесів і одночасно ознайомлює дітей та юних осіб з практичним застосуванням і володінням найпростішим інструментом всіх ремесел. Слід зазначити, що поряд з терміном «політехнічне виховання» вчений рівнозначно оперував виразом «політехнічне навчання» [6, 7-9].

В сучасних умовах найчастіше використовується поняття «політехнічна освіта», де під освітою мають на увазі сукупність систематизованих теоретичних знань та практичних вмінь учнів, а також певний рівень розвитку їх пізнавальних можливостей і переконань, які набуті внаслідок здійснення цілеспрямованого педагогічного процесу (навчання) та самовиховання.

Мету політехнічної освіти вчені вбачають у підготовці майбутніх робітників до переміни праці, особливо в умовах безробіття, а також у створенні умов (в сукупності з продуктивною працею, розумовим і фізичним вихованням) для їх гармонійного розвитку [28, 143]. Після обґрунтування дії закону переміни праці при соціалізмі (підвищення кваліфікації, освоєння нової техніки, суміщення професій), це трактування було прийняте і радянською педагогікою.

Необхідність широкої політехнічної освіти учнів сьогодні підкріплюється міркуваннями про те, що вміння орієнтуватись и світі техніки стало невід'ємною складовою частиною світогляду кожної сучасної людини, її освіченості в найширшому розумінні цього слова. Саме така позиція узгоджується з метою освітньої галузі «Технологія», яка полягає у створенні умов для формування технічно, технологічно освіченої особистості, підготовленої до життя і активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного суспільства [20, 42]. Реалізація цієї мети сприятиме формуванню в учнів технічного світогляду, їх технічної культури та кругозору.

Актуальні питання розвитку політехнічної освіти в сучасній школі висвітлено в працях нашого співвітчизника В. М. Мадзігона [39]. На думку вченого, головне завдання політехнічної освіти полягає в ознайомленні учнів з основними процесами виробництва — технологічними й організаційно-економічними. Це вимагає відповідної корекції програм з загальноосвітніх дисциплін, а також тісного поєднання навчання з продуктивною працею на основі всебічного використання сучасного ручного механізованого обладнання.

Аналіз наведених підходів до визначення місця політехнічної освіти у підготовці підростаючого покоління до життя дозволяє краще зрозуміти наші погляди на перспективи її розвитку в сучасних умовах. Під політехнічною освітою ми розуміємо теоретичне та практичне ознайомлення учнів з техніко-технологічними, організаційно-економічними основами, соціальними аспектами сучасного виробництва, що забезпечує гармонійний розвиток і профорієнтацію молоді, підготовку до виконання трудових функцій та їх можливої зміни. Досягнення означеної мети може бути забезпечене за рахунок реалізації певних завдань, які конкретизують шляхи здійснення політехнічної освіти.

До актуальних завдань політехнічної освіти належать:

1.Формування діалектичного підходу до явищ навколишнього світу, становлення морально-етичних і естетичних ідеалів, пов'язаних з трудовою діяльністю.

2.Засвоєння системи політехнічних знань і вмінь, необхідних для оволодіння професіями сучасного виробництва.

3.Професійна орієнтація учнів, необхідна для свідомого вибору ними професії що відповідає їх можливостям і потребам.

4.Розвиток розумових здібностей, здатності до перенесення використання набутих знань і вмінь у нових умовах діяльності [22 37].

Зміст цих визначень помітно відрізняється від того, який вкладався в них досі. В середині ХХ століття, як за відбором матеріалу, так і за характером, політехнічне навчання теж підпорядковувалось завданням формування робочих кадрів. Це проявлялось у наданні переваги техніко-технологічній підготовці учнів, яка здійснювалась переважно в процесі вивчення основ наук та трудового навчання, де домінувала немеханізована обробка матеріалів [3, 54]. Об'єктивною основою такого підходу було панування у більшості галузей народного господарства ручної праці, однотипність і недостатній рівень розвитку виробничих відносин, а також стан загальної середньої освіти.

Як було сказано про це С.М.Шабаловим, тепер найбільшу потребу школа, молодь і все населення країни відчуває у практичній трудовій підготовці. З її задоволення і треба починати поступове перетворення нашої школи в дійсно політехнічну школу. На сучасному етапі розвитку виробництва розмивається не тільки класовий, але і фаховий характер політехнічної освіти, вона в рівній мірі необхідна робітникам, інженерно-технічним працівникам, спеціалістам і управлінцям всіх галузей господарства.

Графічна мова створюється і розвивається суспільством, без графічної мови не було б науково-технічного прогресу — еволюційного розвитку суспільства [7]. В умовах сучасного виробництва кожен працівник повинен мати добре розвинені просторову уяву та мислення. У розвитку зазначених якостей школярів важливу роль відіграє графічна грамота. Тому на уроках трудового навчання графічній підготовці учнів приділяється значна увага.

Життя сьогодні ставить підвищені вимоги до практичної підготовки працівників різних галузей народного господарства. Під практикою розуміють «предметно-чуттєву діяльність людей, яка виражається в їх дії на природну і соціальну дійсність та в перетворенні цієї дійсності. Серед різноманітних форм практики центральне місце займає виробнича діяльність, яка лежить в основі всього суспільного життям визначає розвиток суспільства і особистості» [34, 38].

У розв'язанні цього завдання велика роль належить загальноосвітній школі, яка покликана забезпечити практичну спрямованість навчання, щоб докорінно поліпшити підготовку молоді до самостійного життя і праці. «З психологічної точки зору проблема зв'язку теорії і практики в

навчанні має багато аспектів, - стверджує О.М.Пишкало. – Перш за все, це питання про закономірності застосування знань на практиці... Недостатньо знати тільки одну теорію, необхідно оволодіти правилами аналізу умов і розв'язування різноманітних практичних, у т. ч. графічних задач, самостійно поправлятись у їх розв'язуванні, що формує вміння застосовувати теоретичні звання на практиці. Разом з тим в процесі використання і самі знання стають повнішими, точними і глибокими» [54, 77].

На необхідності посилення практичної спрямованості в навчанні математики особливо наголошувалось у роботах А.С.Макаренка: “Дуже важливе вміння вчителя правильно визначити ті «вузли» знання, від міцності яких залежить розвиток мислення, розумових здібностей, уміння користуватись знаннями” [40, 139]. Тому навчання математики в початкових класах необхідно пов'язувати з першими кроками у практичній підготовці учнів до оволодіння ними такими вміннями і навичками, які є необхідними в майбутньому людині будь-якої професії.

Теорія і практика застосування принципу зв'язку трудового навчання з життям порівняно широко і глибоко розроблена для старших класів школи, дещо менше — для середньої ланки і значно слабше — для молодших класів. На необхідність формування вмінь і навичок, які повинні знайти безпосереднє застосування в різних видах практичної діяльності учнів, вказується в роботах Я.А.Короля [31], О.Я.Савченко [56], А.М. Пишкало [54] та інших. Але в методиці навчання молодших школярів, в тому числі трудового навчання, ці загальні положення ще не розроблені, не були застосовані, а тому мало впливають на практику навчання.

Перед початковою школою, як першою ланкою в загальній системі

середньої освіти, ставляться такі завдання:

• формувати в учнів первісні уявлення про природу і суспільство;

• використовувати навчальний матеріал і весь процес навчання для

• збагачення свідомості, для розвитку цікавості до пізнання;

• формувати систему практичних умінь і навичок;

• розвивати просторові уявлення учнів;

• підготувати учнів до успішного навчання на наступному етапі школи [38, 203].

Теорія і практика в навчанні — дві нерозривно пов'язані сторони єдиного процесу пізнання. Успішність формування в учнів системи знань, умінь і навичок, а також розуміння їх життєвості і усвідомлення їх як засобу перетворення дійсності в кінцевому результаті визначається тим, наскільки правильно і послідовно реалізується принцип зв'язку теорії ї практики у всій системі навчання. В ході навчання учень повинен не тільки засвоїти основи наукових знань, а й оволодіти способами їхзастосування на практиці, набути широких умінь ефективного використання знань в практичній діяльності, в тому числі трудовій. Розв'язання цих завдань значною мірою пов'язано з правильною реалізацією принципу зв'язку навчання із життям узагалі і в трудовому навчанні зокрема.

Зараз склалось таке становище, при якому, з одного боку, визнається

необхідність посилення практичної спрямованості в навчанні молодших школярів. З другого боку (як показує практика), багато методистів і вчителів не знають, не вміють використовувати навчальний матеріал для реалізації принципу зв'язку навчання з життям. Процес формування практичних умінь і навичок у процесі трудового навчання є, в основному, випадковим, оскільки методика реалізації принципу зв'язку трудового навчання з життям недостатньо розроблена [21, 54].

Сама система знань навчальних предметів 1-4 класів дозволяє формувати первісні уявлення про світ, і все, що закладається учням цією системою навчальних предметів у початкових класах, визначає на багато років вперед успішність і рівень процесу формування особистості людини.

Молодші школярі не оволодівають законами природи, які можна безпосередньо застосовувати у процесі виробництва [59, 20]. Це завдання вирішується у старших класах загальноосвітньої школи, де вивчаються систематичні курси природничо-математичного циклу: фізика, хімія, біологія і т.д., учні засвоюють наукові основи сучасного виробництва. Отже, в розгорнутій формі принцип зв'язку навчання з життям може бути здійснений в старших класах середньої школи.

Проте з таким, яке стало традиційним, трактуванням вирішення цього питання повністю погодитись не можна. Уже на дошкільному етапі розвитку дитина безпосередньо сприймає з навколишнього середовища все те, що вона бачить, чує, відчуває, тобто пізнає реальний світ. У результаті цього вона мимовільно одержує первісні (нехай несистематичні) відомості про працю, природу, суспільство. Пізніше ці відомості систематизуються, використовуються і розвиваються у процесі засвоєння предметів початкових класів.

На сучасному етапі змінилась і роль початкової школи. У загальній системі навчання і виховання людини вона ставить своєю метою формувати в молодших школярів не тільки елементарні вміння і навички (читати, писати, розказувати, лічити та інше), але й розвивати важливі інтелектуальні вміння, забезпечувати загальний розвиток молодших школярів, їх всебічне виховання.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.