Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Медикаменти, що застосовуються під час СЛМР



У ефективному виконанні реанімаційних заходів важливу роль відіграють лікарські середники. Сучасні дослідження у різних випадках та часових рамках раптової зупинки кровообігу підтверджують необхідність застосування достатньо обмеженої кількості медикаментів, які наділені швидким та безпосереднім впливом на функції життєвоважливих органів і систем. На сьогоднішній день до них відносяться: кисень, адреналін, аміодарон, лідокаїн, гідрокарбонат натрію, інфузійні середники і ін.

Кисень.Забезпечення адекватної оксигенації на тлі штучної вентиляції легень в її різних варіантах має велике значення, в першу чергу для запобігання вторинному ураженню мозку та інших важливих органів внаслідок гіпоксії. Відновлення серцевого ритму не можливе без належної кількості кисню, який здатен підтримувати перфузію, через що під час СЛМР потрібне значне підвищення концентрації (без зворотнього дихання) дозволяє отримувати у вдихуваній суміші концентрацію кисню до 85% при швидкості струменю 10-15 літрів. Якщо потерпілого заінтубовано, бригада ЕМД може застосовувати кисень у максимальній концентрації, вентилюючи за допомогою мішка Амбу. Водночас, у пацієнтів з хронічною обструктивною хворобою легень високі концентрації кисню знижуватимуть дихальну стимуляцію. Впродож різних стадій СЛМР необхідно постійно моніторувати сатурацію крові, щоби в залежності від отриманих результатів модифікувати дозу подачі кисню.

Адреналін. Адреналін є найбільш ефективним препаратом- симпатоміметиком зі здатністю діяти як на α, так і на β адренергічні рецептори для відновлення серцевої діяльності. В дозах, що використовуютьсяч під час СЛМР, адреналін стимулює рецептори α 1 і α 2, спричиняючи звуження судинного русла периферичного кровообігу. Це призводить до збільшення периферичного системного опору під час реанімації, завдяки чому підвищується тиск мозкової та вінцевої перфузії (централізація кровообігу). Поліморфізм дії адреналіну дозволяє підсилювати всі функції міокарда: скоротливість, провідність, збудливість та автоматизм. Окрім того, адреналін переводить дрібнохвильову фібриляцію шлуночків у крупнохвильову, яке лгше знімається дефібриляцією.

Вплив адреналіну при працюючому серці на β1 рецептори полягає у прискоренні частоти та сили його скорочень. Це потенційно шкідлива дія адреналіну, адже при цьому збільшується потреба міокарда в кисні, що може посилити його ішемію. Середньотерапевтична доза адреналіну складає 1 мг (1 ампула-1 мл) в 10 мл 0,9 % розчину натрію хлориду. Бригада ЕМД застосовує адреналін під час СЛМР в часових рамках, адаптованих до виду зупинки кровообігу.

Аміодарон (кордарон). Цей препарат займає особливе місце серед групи антиаритмічних засобів завдяки відсутності в ньому відємного ефекту на міокард. Він стабілізує мембрани, подовжує тривалість функціонального потенціалу під час рефракції кардіоміоцитів передсердь та шлуночків, сповільнює передсердно-шлуночкову провідність. Показами до його застосування на етапі реанімації є ФШ та ШТ. Аміодарон вводиться із розрахунку 5- 10 мг/кг маси тіла(1-2 ампули 5% розчину) на розчині глюкози внутрівенно повільно впродовж 2-3 хвилин після дефібриляції №3, в подальшому згідно протоколу у половинчатій дозі.

Лідокаїн. Також є антиаритмічним препаратом, блокатором натрієвих каналів, що здатен пригнічувати шлуночкову екстрасистолію. Лідокаїн знижує автоматизм шлуночкових центрів, не впливаючи при цьому на проведення імпульсів в атріовентрикулярному вузлі. Враховуючи високий поріг побічних дій лідокаїну, депресивну (хоча й тимчасову) дію на міокард, малу ефективність у лікуванню аритмій, повязаних із нормальною поляризацією клітин, на етапі реанімаційних заходів його частіше використовують тоді, коли немає аміодарону. Початкова доза медикамента- 100 мг (1-1,5 мг/кг маси тіла) у випадку реєстрації ФШ/ШТ. При необхідності під час виконання протоколу « ритм до дефібриляції» можна додатково ввести 50 мг 2% розчину лідокаїну.

Не рекомендується вводити розчин лідокаїну, якщо перед цим уже був введений аміодарон і навпаки (синергісти в окремому введенні, вони є абсолютними антагоністими в їх суміші).

Натрію гідрокарбонат. На сьогоднішній день застосування цього препарату суттєво обмежене. Так, згідно останніх рекомендацій Європейської ради реанімації не рекомендується його рутинне примінення під час зупинки кровообігу і СЛМР ( особливо на догоспітальному етапі), або після відновлення спонтанного кровообігуНатрію гідрокарбонат призводить довивільнення двоокису вуглецю, який швидко дифундує до клітин, сприяючи таким чином посиленню внутрішньоклітинного ацидозу та володіє вираженою інотропною дією на уражений ішемією серцевий мяз. Введений препарат становить потужне, осмотично активне навантаження натрієм на недостатній кровообіг та на мозок. Це викликає зміщення вліво кривої дисоціації гемоглобіну, що додатково утруднює вивільнення кисню тканинами.

Як правило, реанімаційні бригади використовують натрію гідрокарбонат при тривалій зупинці кровообігу (понад 20-30 хвилин) із підтвердженим декомпенсованим метаболічним ацидозом, при зупинці кровообігу на тлі гіперкаліємії та отруєнні трициклічними антидепресантами тільки внутрівенно у дозі 50 ммоль (100мл 4,2%, розчину. Можливе повторне введення середника через 10 хвилин.

Сульфат магнію. Магній- важливий компонент багатьох ферментних систем, зокрема, повязаних із генерацією АТФ у мязах. Він відіграє важливу роль у процесах нервово-хімічної трансмісії, зменшуючи вивільнення ацетилхоліну та знижуючи вразливість нервово-мязового зєднання. Дефіцит магнію часто співіснує з іншими електролітними розладами: гіпокаліємією, гіпофосфатемією, гіпонатріємією та гіпокальціємією. Показами до введення сульфату магнію (4 мл 50№ розчину= 8 ммоль) є ФШ/ШТ з гіпомагніємією, які резистентні до дефібриляції. За показами, дозу можна повторити через 10-15 хвилин.

Хлористий кальцій. Покази до застосування цього препарату достатньо мінімізовані. Його призначення обгрунтоване лише у разі гіперкаліємії, гіпокальціємії та передозуванні антагоністами кальцію. Негативний ефект препарату спостерігається через здатність посилювати післяреанімаційну ішемію головного мозку та міокарда. При зупинці кровообігу 10% хлористий кальцій вводять внутрішньовенно швидко в середній терапевтичній дозі 10 мл з можливістю її повторення.

Інфузійна терапія. Однією з потенційно-зворотніх причин зупинки кровообігу є гіповолемія, яка вимагає перед бригадою ЕМД забезпечення своєчасної та кваліфікованої інфузійної терапії. Доведена відсутність ефекту від застосування колоїдів, як стартових інфузійних середників, та відповідно, ефективність від переливання фізрозчину, розчину Рінгера ( колоїди при цьому можуть вводитися дещо пізніше). Варто також уникати активного застосування розчинів глюкози, яка має здатність переміщуватися в позасудинне русло, спричиняючи гіперглікемію, що може в подальшому збільшити частоту неврологічних ускладнень. Водночас, при відсутності гіповолемії немає необхідності у надмірному введенні рідин, які в основному застосовуються для швидкого потрапляння препаратів, введених через периферичні судини до системи кровообігу.

Тромболітична терапія. Зупинка кровообігу у дорослих частіше настає внаслідок гострої ішемії міокарду, зумовленої наявністю тромбу у коронарних судинах. Існує достатньо публікацій про застосування тромболітичних препаратів на догоспітальному етапі з позитивнии кінцевим результатом, а саме під час зупинки кровообігу, особливо якщо вона була спричинена тромбоемболією легеневої артерії. Також описані випадки успішного використання тромболізису на тлі раптової зупинки кровообігу в перебігу гострої ТЕЛА в поєднанні з позитивними неврологічними результатами навіть після 60 хвилинних реанімаційних заходів. В той же час у працівників ЕМД, при виявленні хворого з таким діагнозом спрацьовує алгоритм дій за хибною і дещо застарілою доктриною « евакуація в стаціонар за будь яку ціну» за принципом Частіше це пов’язане безпосередньо з недостатнім рівнем професійної підготовки бригад ШМД, неналежним матеріально-технічним забезпеченням, а також юридичною складовою.

У випадках введення тромболітичних препаратів СЛМР необхідно продовжувати щонайменше 60-90 хвилин і до її завершення. В сучасній тромболітичній терапії є декілька препаратів, що в силу своїх фармакологічних властивостей набули пріоритетного застосування. До них, в першу чергу, відносяться тенектеплаза та альтеплаза. Тенектеплаза вводиться у дозі 500-600 ur/кг внутрішньовенно впродовж 10 секунд; альтеплаза-10 мг впродовж 1-2 хв, потім ( частіше стаціонарний варіант) внутрішньовенна інфузія в дозі 90 мг впродовж 2 годин.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.