Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Показовий алгоритм функціональних обовязків бригади ЕМД та особливості виконання протоколу раптової зупинки кровообігу



Під час СЛМР проводиться безперервна компресія грудної клітки (фельдшер, водій,) асинхронно з вентиляцією. Фельдшер (медична сестра) забезпечує катетеризацію периферичної вени. Лікар при допомогозі медпрацівника проводить інтубацію трахеї та ШВЛ із середньою частотою 10 на 1 хв та дихальним об’ємом 400-600 мл (6-7 мл/кг) FiO2 1,0 або використовує альтернативні методи ШВЛ.

Час поміж перериванням натискання на грудну клітку та виконанням дефібриляції не повинен перевищити 5-7 секунд. Більш тривалі перерви компресіїзменшують шанси на виконання дефібриляції, яка здатна повернути спонтанний кровообіг;

Безпосередньо після дефібриляції, без повторної оцінки ритму чи перевірки пульсу, необхідно продовжити реанімаційні заходи, починаючи з натискання на грудну клітку. У випадку, якщо дефібриляція буде ефективною та відновить перфузійний ритм, дуже рідко можна визначити пульс безпосередньо після самої дефібриляції. Запізнення, спричинене оцінкою пульсу, в ситуації, коли перфузійний ритм не був відновлений, негативно вплине на міокард. Варто зазначити, що при відновленні перфузійний ритму компресія грудної клітки не збільшує ризику повернення ФШ. У випадку асистолії, яка з'явиться безпосередньо після дефібриляції, компресія грудної клітки на тлі асистолії може бути ефективною, оскільки сприятиме появі ФШ -прогностично благоприємнішого виду зупинки кровообігу в порівнянні з асистолією.

Перша доза адреналіну вводиться відразу після підтвердження ритму (ФШ/ШТ) безпосередньо після виконання третьої дефібриляції (послідовність: дефібриляція-ліки -СЛМР-оцінка ритму). Наступні дози адреналіну вводяться безпосередньо перед кожною другою дефібриляцією так довго, як довго утримуватиметься ФШ/ШТ. Адреналін повинен бути завчасно підготовлений фельдшером до введення для того, щоб часовий проміжок між перериванням компресій грудної клітини та виконанням дефібриляції був якнайкоротший. Цей препарат, введений безпосередньо після дефібриляції, буде розповсюджений в організмі завдяки реанімаційним заходам, які розпочнуться відразу після дефібриляції. Якщо ж адреналін завчасно не готовий, то його слід ввести після виконання дефібриляції. Не можна запізнюватися з дефібриляцією в очікуванні на введення адреналіну.

 

Поява асистолії на тлі виконання частини протоколу ритму до дефібриляції зобовязує бригаду, продовжуютчи СЛМР перейти до іншої частини протоколу- ритму не до дефібриляції.

Моніторування відновленого ритму після двохвилинного проведення СЛМР не є підставою до переривання натискань на грудну клітку з метою оцінки пульсу. Винятком - поява зовнішніх ознак ефективної реанімації, які будуть вказувати на відновлення спонтанного кровообігу. В такому випадку реанімаційні заходи припиняються і лікар бригади повертається до 8-10 секундного моніторингу дихання та кровообігу (ВС).

У випадку констатації на ЕКГ впорядкованого ритму, але із сумнівами, щодо наявності пульсу, СЛМР продовжують. Якщо ритм зміниться на асистолію або PEA, треба діяти згідно алгоритму для ритмів не до дефібриляції .

Коли існують будь-які сумніви що до того, чи ритм відповідає асистолії, а чи дрібнохвильовій фібриляції, рятівникам варто працювати за протоколом»ритм не до дефібриляції» а саме продовжувати компресію грудної клітки і проводити ШВЛ. Існує мала ймовірність того , щоб спроба сеансу дефібриляції при підозрі на низькоамплітудну ФШ , яку важко відрізнити від асистолії, відновила ритм з мінімально адекватною перфузією. Через це продовження доброякісної СЛМР здатне покращити амплітуду та частоту ФШ, тим самим підвищити шанс ефективної дефібриляції та повернення спонтанного кровообігу. Важливо перевірити положення та контакт електродів, коли спостерігається ФШ/ШТ, які є стійкими до сеансів дефібриляції.

 

Ритми не до дефібриляції (Безпульсова електрична активність та асистолія)‏

Електрична активність без пульсу (РЕА)–електрична активність серця, яка не супроводжується визначенням пульсу. У цих пацієнтів часто ще можуть мати місце механічні скорочення серцевого м’язу, але вони занадто слабкі, щоб зявилося пульсове скорочення чи АТ. На моніторі фіксується елетричний ритм але пульс не визначається. Ритм може бути синусовим, передсердним, атріовентрикулярним або шлуночковим. Клінічними проявами даного стану є чотири «Г» та чотири «Т».

Чотири «Г»:

1. Гіпоксія

2. Гіповолемія

3. Гіпо-гіперкаліємія,гіпокальціємія, ацидоз

4. Гіпотермія

 

 

Чотири «Т»:

1. Тугий (напружений) пневмоторакс

2. Тампонада серця

3. Токсичне передозування

4. Тромбоемболія (легенева або коронарна)

 

Гіпоксія. Лікар спочатку і впродовж усіх стадій реанімаційних заходів повинен здійснювати моніторний нагляд за адекватністю ШВЛ 100% киснем через наявні протектори дихальних шляхів, особливо після проведення інтубації трахеї, оцінючи при цьому забарвлення шкірних покровів, капілярне наповнення, сатурацію крові, капнографію і т. д.

Гіповолемія. Частіше цей стан єнаслідком масивної крововтрати, спричиненої травмами, кровотечею з травного тракту, розривом аневризми аорти. Потрібно відновлювати дефіцит ОЦК, за показами використовуючи різні комбінації та дози кристалоїдних, колоїдних та сольових розчинів на тлі застосування мануальної та медикаментозної гемостатичної терапії.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.