Витрати на проведення страхових операцій

Витрати на проведення страхових операцій складають від 60 до 90 % їх загального розміру. За економічним змістом їх поділяють на три великі групи (рис. 13.5):

1) виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

2) витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

3) витрати на утримання страхової компанії.

Рис. 13.5.Склад витрат страховика на проведення страхових операцій

Найважливіша стаття витрат страховика, що виправдовує його існування, — виплати страхових відшкодувань (за умовами майнового страхування, страхування відповідальності та підприємницьких ризиків) і страхових сум (за умовами особистого страхування). Це ті витрати, які, відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються нетто-преміями страхових тарифів.

Друга і третя група витрат об'єднуються поняттям "витрати на ведення справи". Вони є основним елементом навантаження як складової частини страхового тарифу і мають свої специфічні особливості. Витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування в спеціальній економічній літературі й у страховій практиці поділяють на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні (рис. 13.6).

Рис. 13.6. Структура витрат страховика на обслуговування процесу страхування і перестрахування

Аквізиційні витрати — виробничі витрати страховика, пов'язані з залученням нових страхувальників І укладанням нових страхових договорів за посередництвом страхових агентів. Можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил і актуарних розрахунків з нових видів страхування, комісійну винагороду страховим посередникам, оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики, витрати на рекламу та ін.

Інкасаційні витрати— це витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обігу з надходження страхових платежів (страхових премій): на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання готівкових грошей, витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій, оплату банківських послуг.

Ліквідаційні витрати — це витрати, пов'язані з ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком: витрати на оплату праці особам, зайнятим ліквідацією збитку, судові витрати, поштово-телеграфні витрати, витрати на оплату банківських послуг, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, відрахування в резерв збитків та ін.

Разом із страховими виплатами зазначені витрати відрізняють витрати страховика від витрат інших суб'єктів господарювання.

Витрати на утримання страхової компанії — це ті самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який суб'єкт господарювання: заробітна плата персоналу компанії з нарахуваннями, плата за оренду приміщення, оплата комунальних послуг, послуг зв'язку, витрати на відрядження, утримання й обслуговування транспорту, амортизаційні відрахування та інші, які, відповідно до чинного законодавства, відносяться на собівартість страхової діяльності. Управлінські витрати можуть поділятись на загальні витрати управління і витрати з управління майном. Вони не пропорційні зібраним страховим платежам (рис. 13.7).

Страховики несуть витрати, пов'язані зі забезпеченням процесу інвестування і розміщення тимчасово вільних грошових коштів, тобто з управління своїми активами. Інші витрати, що пов'язані з управлінням активами, — це оплата послуг фінансово-кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів; витрати, пов'язані з одержанням доходів від інших (крім страхових та інвестиційних) господарських операцій.

Рис.13.7. Структура витрат на утримання страхової компанії

Окремо виділяють організаційні витрати, пов'язані зі заснуванням страхової компанії. Вони, по суті, є активами страховика, тобто його інвестиціями. Виділяють витрати на проведення страхування і перестрахування (основної діяльності) за своїм еквівалентним змістом поділяють на:

1) постійні та змінні;

2) залежні та незалежні;

Загальні та часткові.

Змінні витрати відносяться до окремих видів страхування (страхового поліса). Постійні витрати не можуть бути віднесені на окремий вид, а розподіляються на весь портфель укладених договорів страхування. Поняття постійних і змінних витрат використовують в актуарних розрахунках за договорами страхування зі строком дії більше одного року. У діяльності страховика змінні витрати займають основне місце, тоді як питома вага постійних витрат доволі незначна.

Витрати на ведення справи можуть бути пов'язані та не пов'язані зі зміною страхової суми. Деякі з них можуть мати одночасно характер залежних і незалежних.

У складі витрат страховика не виокремлюються специфічні витрати.

Відповідно до Закону України "Про страхування", витрати

страховика включають:

— виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

— відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

— відрахування у технічні резерви, інші, ніж резерв зароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства;

— витрати на проведення страхування;

— інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг.

Загальний обсяг витрат страховика впливає на фінансовий результат його діяльності
13.4. Прибуток страховика та його розподіл

Приріст резервів внесків має суворо цільове призначення, але в період зберігання на рахунках страхової організації може бути використаний як джерело інвестиційних операцій.

Прибуток від страхових операцій- це різниця між ціною наданих послуг і їх собівартістю. Прибуток в страхуванні формується за рахунок перерозподілу коштів страхування, створеного в інших галузях економіки.

Першим джерелом формування прибутку від страхових операцій є “прибуток в тарифах”, який при калькуляції навантаження закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни на страхову послугу (норматив прибутку). Частка прибутку в тарифі може бути виражена в відсотках або встановлена в твердій сумі.

Відношення річної суми прибутку до річної суми премій якого-небудь виду страхування або страхових операцій взагалі називається рентабельністю страхових операцій.

Порівняння прибутку з об'ємом страхових премій показує, який прибуток отримує страховик з кожної гривни страхових премій і пов'язує розмір прибутку як джерело формування страхового фонду.
Страховик також може мати прибуток від інвестиційної діяльності і інших нестрахових операцій.

Прибуток від розміщення і управління технічними резервами і власними коштами(інвестиційний прибуток) -це прибуток страхової організації від участі в господарській діяльності не страхового характеру.
Отримання цього прибутку надає страховикові нарощувати об'єми його активів, розширювати межі страхової відповідальності, знижувати тарифи по окремим видам страхування, розширювати страхове поле, зміцнювати матеріально-технічну базу і використовувати цей прибуток з метою розвитку страхової справи в інших напрямах.

Прибуток від страхової діяльності можна обчислити за формулою:

ПСД = (ЗП+КП+ВП+ПЦР+ПТР) – (ВС+ВЦР+ВТР+ВВС), (3)
де, ЗП – зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування;
КП – комісійні винагороди за перестрахування;
ВП – частки страхових виплат, сплачені перестрахувальниками;
ПЦР – повернені суми із централізованих страхових резервних фондів;
ПТР – повернені суми з технічних резервів, інших, ніж резерви незароблених премій;
ВС – виплати страхових сум та страхових відшкодувань;
ВЦР – відрахування в централізовані страхові резервні фонди;
ВТР – відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;
ВВС – витрати на ведення справи.

Відповідно до облікової політики прибуток страховика формується за рахунок прибутку від операційної, іншої звичайної (фінансової, інвестиційної) та надзвичайної діяльності. З урахуванням цих складових формується чистий прибуток страховика.