Жебракуючий поет або «Поет в злиднях»

Технічний паспорт

Вступ:

Мистецтво - це перш за все пошук краси і гармонії. Але тут-то і з'являється якийсь парадокс. Є три погляди на красу - це пошук краси в красивому, в негарному і краси у всьому. Кожна людина сама вибирає для себе вектор пошуку. Що їм рухає? Іноді особливості психології, а іноді навколишня дійсність. Я ж вважаю, що до чого в житті прагнеш - то і знаходиш. Адже людина не просто малює картини, він створює образи, світи, які починають жити своїм життям і з часом починають впливати на життя автора.

· Автор: «Вільям Хогарт»

Я вивчав та досліджував відомого у 17с. гравера Вільяма Хогарта, який зумів подобали на сам перед свій страх та різні незгоди у той час, він вдосконалював себе з кождним днем. Це та людина яка написала багато серій картин, саме про них я і буду сьогодні розказувати, це «Жебракуючий поет». Мені сподобалось досліджувати його манери як в той час опитного гравера та художника, це все відбувалось у добу англійського рококо та просвітництва.

Міністрерство освіти і науки України

Національний Лісотехнічний Університет України

Кафедра соціології та культурології

Творчо-пошукова робота

На тему: Вільям Хогарт «Графіка»

Виконав:

Ст. групи Д – 11/3

Долінський М.М

Викладач:

Шлемкевич С. Л

Львів 2015

Основна частина:

Ранні роки:

Батько майбутнього художника, Річард Хогарт, був сільським вчителем латини, вихідцем з Вестморленду, а його мати носила ім'я Анни Гіббонс. Через нестатки сім'я переїхала до Лондона, де Річард працював типографським коректором. Тут і народився Вільям Хогарт. Він був першою дитиною подружжя.

Вільям ще з раннього дитинства виявив неабиякий хист до малювання, був вельми спостережливий і мав чудову пам'ять на деталі. У початковій школі навчався неохоче, здебільшого гаючи час за малюванням. У дитинстві Вільям був вимушений продавати приготовані матір'ю народні засоби лікування, оскільки батькова ідея заснування кав'ярні, де відвідувачі мали спілкуватися виключно латиною, зазнала повного краху, а сам батько на п'ять років потрапив до сумнозвісної лондонської боргової в'язниці«Флітська тюрма».^[1] Тож звернутися до навчання Хогарт зміг значно пізніше за однолітків.

Освіта й рання творчість

Року Хогарт, не закінчивши початкової школи, став учнем гравера на сріблі Елліса Ґембла, де здобув навички гравіювання, роботи з металом та познайомився зі стилем рококо. 1718 року помер батько Вільяма й він, як старший, був змушений утримувати свою матір та двох сестер, беручись за дрібні замовлення. Він виготовляв комерційні візитівки, невеликі герби та інші дрібні вироби. Така робота не приносила Хогартові задоволення, він був про неї невисокої думки, оскільки відчував потяг до справжнього мистецтва. Насамперед його цікавила графіка. Тож невдовзі Вільям почав брати уроки живопису в одній з лондонських приватних художніх академій, що її заснували Луїс Черон та Джон Вандербанк. Він також багато займавсясамоосвітою.

Року Хогарт відкриває власну невеличку майстерню гравера. Його першими самостійними роботами були графічні сатири про крах акцій фірми Південних морів (The South Sea Scheme, бл. 1721), сатири на маскаради та оперні вистави (Masquerades and Operas, 1724) та на театральне життя Лондона (A Just View of the British Stage, 1724).

Жебракуючий поет або «Поет в злиднях»

Опис твору:

В маленькій мансардній кімнаті десь під дахом товчуться головні персонажі картини. Нудний перебіг доби перервав несподіваний візит торговки молоком. Розгнівана фермерша тиче в обличчя мешканцям дощечку з записами їх боргів і вимагає негайної сплати у неквапливих хазяїв. Несподіване втручання розгніваної фермерши дозволяє і глядачам втрутитися в приватне житло і розпізнати ситуацію. А ситуація кепська. Перед глядачем постає молода родина малообдарованого писаки, що ледь животіє. Про скрутний матеріальний стан родини красномовно розповідають всі речі в кімнаті — порожня шафа з відчиненими дверцями, обмаль меблів, голодна дитина, що верещить в ліжку за постаттю поета. В бідному помешканні нема навіть зайвого стільця, тому поет сидить біля єдиного вікна кімнати на самому ліжку, в якому лежить голодне немовля.На бідність родини вказують і праця дружини, що вкотре ремонтує старий одяг, і голодний пес, що не дочекався їжі і, скориставшись нагодою, поцупив залишки їжі з тарілі володарів. Красномовні деталі розкривають попередні події і натякають на безпорадне майбутнє. Поет ще утримує коштовну перуку на голові, придбану в короткий період матеріальних статків. Він марно розрахував, що спіймав щасливу фортуну і витратив кошти навіть на придбання дворянської шпаги. Це зроблено навмисно, аби зовнішньо доводити оточенню враження шляхетності і досягнутого добробуту. Але добробуту нема, майбутнє — невтішне, а шпага покинута як марна річ, що нічим не поліпшує загрозливого стану поета в злиднях. Все може скінчитись виселенням родини за борги і справжнім жебракуванням на вулиці нових безхатьків. Красномовні деталі підкреслено красномовно розповідають про загрозливий стан родини в гравюрі, яка створена в дзеркальному повороті, звичному для Хогарта-гравера

Серія «Історія повії»

«Історія повії» розпочата художником з третьої картини, під час зображення повії в її закутку на вулиці Друрі-Лейн. Відомо, тоді художник і вирішив створити серію, в котрій напланував подати початок самої історії, розвиток її подій і трагічний кінець (у віці 23 роки дівчина-повія померла від венеричної хвороби).

Хогарт добре знав про злидні, адже походив з небагатої родини городян. Кепсько доводилось йому і в молоді роки, коли помер батько (невдаха-автор, невдаха-літератор, що створював нові підручники). Хогарт мужніє, береться за різні сюжети і, як справжній митець доби рококо, лякається страшної правди реальності. Тому власну творчість ретельно контролює, використовує самоцензуру, в картинах залишає кумедність чи анекдотичність ситуацій, притаманних тогочасному театрові. Молодий Хогарт в картинах ще старанно не помчав цейбенкет серед чуми — зі штучно прихованими проблемами суспільства приватних власників, зтуберкульозом, сифілісом, щоденним насиллям і бідністю, смертю. Але він таки зазирнув в безодню суспільних проблем і звернувся до серій «Історія повії», «Історія марнотрата», де дав власну, буржуазно обмежену інтерпретацію побачених негараздів. Проблема цих негараздів слабко відбилась і в трагікомічній картині «Жебракуючий поет».

Список літератури:

1.Я брав історичні моменти з сайту https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%8F%D0%BC_%D0%A5%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D1%80%D1%82.

Поиск по сайту: