Розділ 6. КЛАСИФІКАЦІЯ ҐРУНТІВ

Класифікацією ґрунтів називають об'єднання грунтів у групи за по­ходженням (генезою), їх найважливішими властивостями та рівнем родючос­ті. Вона передбачає: встановлення і чітке формулювання її принципів; розро­блення системи підпорядкування таксономічних одиниць (тип, підтип і т.д.); складання класифікаційної схеми або систематичного опису грунтів; розроб­лення системи назв або номенклатури ґрунтів; встановлення ознак, за якими ґрунти кожного класифікаційного підрозділу можуть бути знайдені в природі (діагностика грунтів) і виділені на ґрунтових картах.

Принципи і методи класифікації ґрунтів тісно пов'язані з розвитком ґрунтознавства. 'Гак, перші класифікації ґрунтів базувались на літологічних особливостях верхніх горизонтів ґрунтів і тому не випадково називались аг­роекологічними.

Згодом, коли В.В.Докучаєв і М.М.Сибірцев визнали грунт як особливе природне органо-мінеральне тіло., яке в тісному зв'язку розвивається з на­вколишнім середовищем, було запропоновано декілька класифікацій грунтів, а саме: еколого—генетичну, факторно-генетичну, морфо—генетичну, еволю­ційно-генетичну та історико-генетичну.

Еколого-генетична класифікація грунтів базується на докучаєвсько-му вченні про генетичні типи ґрунтів. На перших порах за пропозицією В.В.Докучаєва ґрунти за способом залягання поділялись на нормальні, пере­хідні та ненормальні. В свою чергу нормальні ґрунти за способом походжен­ня поділялись на класи: сухопутно-рослинницькі, сухопутно-болотні та бо­лотні типові.

У 1895 році М.М.Сибірцев доповнив цю класифікацію, виділивши три відділи ґрунтів: А- ґрунти повні або зональні, В- інтразональні, або папівзо-нальні та С- неповні, або перехідні до гірських порід. • •

Кколого-генстична класифікація ґрунтів відображає реальні природні закономірності стосовно властивостей ґрунтів, типів ґрунтоутворення і зв'язків з навколишнім середовищем, широко використовується при боніту­ванні та кадастрі земельних ресурсів.

Морфо-гепетична класифікація грунтів була запропонована П.С.Косовичем (1903-1910) і базується на найважливіших властивостях грун­тів і аналізі умов грунтотворенпя. Згідно з цією класифікацією всі грунти по­діляються на два класи: генетично самостійні (елювіальні) і генетично підпо­рядковані (ілювіальні). В межах першого класу грунти групуються за типом грунтотворенпя: пустинні, пустинно-степові, стенові або чорноземні, підзо­листі, тундрові, латеритні. В другому класі виділяються такі групи грунтів: ґрунтового зволоження сухих степів, ґрунтового зволоження чорноземної

зони, болотних грунтів підзолистої зони, болотних ґрунтів вологих тропічних і субтропічних областей.

Класифікацію ІІС.Косовича підтримав П.Д.Глінка (1924), запропону­вавши п'ять тинів ґрунтоутворення: латеритний (червоноземний), підзолис­тий, степовий, солонцевий і болотний.

Еволюційно-генетична класифікація_розглядає розвиток грунтотвор-чого процесу в часі від початкової до кінцевої стадії. Прихильниками цієї класифікації були Б.Б.Полинов (1933) і В.А.Ковда (1933).

Історико-генепшчна класифікація фунтів була запропонована В.Р.Вільямсом (1914, 1936) і полягає в тому, що типи грунтів зв'язані у не-преривний ланцюг розвитку і повинні розглядатися як стадії єдиного істори­чного процесу впливу біологічних елементів природи на поверхневі мінера­льні горизонти суші. Ці погляди підтримані В.І.Вернадським і І. П. Гер асимовим.

Західно-європейська класифікація ґрунтів базується на раніше прийн­ятих аїрогеологічиих класифікаціях, які розроблялись з урахуванням власти­востей грунтотвірних порід і ділились на геолого-петрографічні, хімічні та фізичні. Авторами цих класифікацій були Фаллу (1857), Майєр (1857) Бенні-нгстон-Фордер (1863), Киоп(1871), Тейср і Шюблер (1870).

В західно-європейських класифікаціях грунтів спостерігається нама­гання творчо синтезувати грунтово-мінералогічний підхід до систематики і класифікації грунтів з принципами докучаєвського генетичного ґрунтознавс­тва. Прихильники такого підходу в класифікації ґрунтів були Рамаин (1918), Кубієна (1933), Обер (1956), Дюшафур(1962).

В американському ґрунтознавстві на початку XX ст. переважав емпіри­чний підхід до класифікації ґрунтів, заснований на досвіді місцевого насе­лення і обліку врожайності культур. У систему ґрунтів було введено поняття "ґрунтові серії" (зоіі зегіез), які встановлювались переважно за грануломет­ричним складом і деякими іншими властивостями ґрунтів. Наприклад, за пропозицією М.Уінті ґрунти називали так "Вашингтонський суглинок", "Чи-кагська глина", "Нью-Йоркський супісок" і т.д.

З розвитком ґрунтознавства в США положення з класифікацією грунтів щоразу ускладнювалось. Класик американського ґрунтознавства К.Ф.Марбут увів поняття "великих фунтових груп" (дгеат. зоіі), яке відповідало поняттю докучаєвського ґрунтового типу (підзол, чорнозем, бурозем і т.п.).

Наступні класифікації грунтів, які були запропоновані американськими вченими Келлогом (1936, 1939), Балдуіиом (1936), 'Горном і Смітом (1949) виходили із схеми Марбути, але ще більше підкреслювали географо-генстичний принцип.

На УП Конгресі ґрунтознавців у США у 1960 році було прийнято рі­шення розробити єдину класифікацію фунтів і на цій основі створити ґрун­тову карту світу в масштабі 1:5 000 000. На підставі 20-річної роботи розроб­лена класифікаційна система ФАО (організація сільського господарства і продовольства ООН), яка стала визнаною у світі.

Класифікаційна система ФАО, яка в 1998 році розроблена на прикладі ґрунтової карти України колективом вчених з інституту прикладного систем­ного аналізу (Австрія) і Міжнародним інформаційним центром з ґрунтознав­ства в Нідерландах, визначає діва рівні: головних(домінантних) ґрунтових груп і ґрунтових одиниць.

Згідно цієї класифікації на території України виділено 16 головних ґру­нтових груп і 170 ґрунтових одиниць.

Сучасна класифікація ґрунтів України створена на генетичних принци­пах. При її розробці вчені намагались з одного боку відобразити подібність і різницю фунтів, пов'язану з генезисом, природою і характером процесів пе­ретворення, переміщення і акумуляції речовин, а з другого- показати реально існуючі генетичні зв'язки між фунтами, що визначає безперервність ґрунто­вого процесу.

При розробці класифікації фунтів українські ґрунтознавці керувались методологічними підходами, рівнем нашого пізнання про ґрунт, їх генезисом і властивостями.

Українська класифікація включає такі таксономічні одиниці: клас, тип, підтип, рід, вид, різновидність.

Згідно з цією класифікацією ґрунти України розділено на два класи: зональний (біокліматогенний) і азональний (біолітогідрогениий), в перший клас об'єднані фунти за співвідношенням властивостей, обумовлених ґрун­тотворним процесом у зв'язку з біокліматичними чинниками, а в другий-ґрунти, формування властивостей яких пов'язане з специфікою хімічною і мінерального складу ґруитотвірних порід і характером водного режиму.

Тип ґрунту, як і в багатьох інших класифікаціях, взято за основу так­сономічну одиницю. В один тип об"єднано грунти, які утворилися в однако­вих умовах під однотипною рослинністю, на материнських породах з близь­ким мінералогічним складом і характеризується ідентичною будовою профілю, близьким рівнем родючості та подібними заходами щодо його по­ліпшення.

За цим принципом на Україні виділено в зональному класі 23 типи гру­нтів, а в азональному- 13 типів. Зокрема, зональний клас представляють такі основні типи фунтів: деревно-підзолисті, сірі лісові, опідзодені, буроземні, чорноземи, каштанові, техноземи, болотні та інші.

Підтипи грунтів розкривають зміст тину і включають ґрунти, в яких І поряд з типовими властивостями є такі, що не характерні для інших типів ґрунтів. Наприклад, підтипом сірих лісових фунтів є ясно-сірі, сірі вологі.

Рід ґрунту за визначенням Є.М.Іванова і М.ІІ.Розова виділяється всере­дині типу за комплексом генетичних властивостей ґрунтів, обумовлених осо­бливостями ґрунтотворної породи, складом ґрунтових вод. Нарівні роду вра­ховуються карбонатність, кислотність, оглеєність, глибина прояву солонцюватості, засоленість, наявність щільних прошарків, скелетиість, а та­кож стійкі ознаки і властивості, які набуті фунтами в результаті сільськогос­подарського виробництва: еродованість, намитість, реградованість, дсірадо-

ваність, мочаристість тощо. Наприклад, родом сірих лісових фунтів може бути глеюватість.

Вид грунту виділяється в межах роду і відрізняється :за ступенем роз­витку ґрунтотворного процесу, ступеня підзолистості, глибини і ступеня гу-мусованості, засолення тощо.

Наприклад, за товщиною гумусового профілю грунти поділяються на: не-повнорозвинуті - менше 25 см, короткопрофільні - 25-45 см, неглибокі - 45-65 см, середньоглибокі - 65-85 см, глибокі - 85—120 см і дуже глибокі - по­над 120 см.

За кількістю іумусу грунти поділяються на: слабогумусовані - гумусу менше 3 %, малогумусні - 3-6 % і середньогумусні - понад 6 %.

За ступенем еродованості прийнята така градація: слабоеродовані -змито або здуто до половини гумусового або гумусово-елювіального горизо­нту; середньосродовані - змито або здуто більше половини або весь гумусо­вий чи гумусово-елювіальний горизонт; сильноеродовані- змито або здуто гумусовий і верхній гумусово-елювіальний та елювіальний і частково ілюві­альний горизонт (в окремих випадках еродованіеть доходить до материнської породи).

За ступенем солонцюватості фунти поділяються па: слабоеолонцю-ваті - 1-3 % обмінного натрію від ємності вбирання; середньосолонцюваті -3—6 %; сильносолопцюваті - 6-10 %; дуже сильиосолопцюваті - понад 10 %.

За глибиною карбонати ості фунти поділяються на: модальні - кар­бонати залягають глибше орного шару, висококарбопаттп - в орному шарі і глибококарбонатні - в ірунтотворній породі.

Ступінь реградованості фунтів визначається глибиною залягання вторинних карбонатів у їх профілі: слабореірадовані- карбонати містяться в нижньому перехідному горизонті, середньореградовапі- воші охоплюють верхню частин)" перехідного горизонту, сильнореградовані - всю товщу ілю­віального і нижню частину елювіального горизонту.

Ступінь деградації фунтів визначають за вмістом втраченого мулу, а саме: слабодеірадовані - мулу зменшилось в орному шарі до 20 % проти ви­хідного вмісту, середньодефадовані - 20-40 % г сильнодеградовані - понад 40 %.

За товщиною торфового горизонту (шару) болотні ґрунти поділя­ються на: торфовисто-глейові - товщина органогенного (торфового) шар) до ЗО см, торфо-глейові - 30-50 см, торф неглибокий - 50-100см, торф серед -ньоглибокий - 100-120 см, глибокий - 200-400см і дуже глибокий - понад 400 см. За зольністю вони поділяються на мало- і середньозольпі - до 25 % золи, багатозольні - 20-50 % і мулувато-торфові - 50-80 %.

Різновидність ґрунту характеризується його гранулометричним скла­дом. Наприклад, виділяють такі різновидності фунтів: піщані, глинисто-ніщані, супіщані, суглинкові (легко-, середню- - і важкосуглинкові), глинисті (легко-, середню- і важкоглинисті).

Розряд ґрунту визначають породи, на яких утворюється цей ґрунт.

Питання для самоперевірки

/. Що розуміють під класифікацією ґрунтів?

2. Які існують класифікації ґрунтів?

3. В чому суть еколого-генетичної класифікації ґрунтів?

4. В чому суть морфо-геиетичної класифікації ґрунтів?

5. В чому суть еволюційно-генетичної класифікації ґрунтів?

6. В чому суть історико-генетичної класифікації фунтів?

7. На чому базується західно-європейська класифікації ґрунтів?

8. В чому суть класифікаційної системи ФАО?

9. На яких принципах базуєш ься українська класифікації ґрунтів?

10.Які таксономічні одиниці включає українська класифікації ґрунтів? І].Які існують класи ґрунтів?

12. Що представляють собою тип і підтип ґрунту?

13. За якими ознаками виділяють ряд ґрунту?

14. Що представляє собою вид ґрунту?

15.Які ознаки враховуються при виділенні виду ґрунту? 16. Чим характеризується різновидність ґрунту?

Поиск по сайту: