Розділ 2. ПЕРЕДУМОВИ І РОЗВИТОК КАРТУВАННЯ ҐРУНТІВ В УКРАЇНІ

Картування грунтів як природного ресурсу розпочинається із примі­тивних картографічних зображені?, які виникли ще до появи писемності та закріплювали уявлення людей про навколишню місцевість.

У стародавні часи українські землі відображалися на давньогрецьких і давньоримських картах. Переважно це були дрібномасштабні досить схе­матичні карти, які представляли собою картографічні уявлення про наш край.

Перші географічні відомості про Україну належать стародавнім грекам. Так, Геродот (бл. 484-бл.425 рр. до и.е.) вважав, що Ойкумена (Україна) ото­чена населеним суходолом і поділяється на три широтних пояси: північний, помірний і південний. Він описав природні умови півдня України і життя скіфів, які заселяли що територію. Природні умови Скіфії і скіфів описував також Гіппократ (460-370 рр. до н.е.). Описи півдня України наводять у своїх працях видатні античні географи Стратон (сб рр. до н.е.-20 рр. до н.е.), Пто-ломей (90- бл.160 рр.), римський натураліст Пліній Старший (23-79 рр.). Україна згадується в описах візантійських та арабських мандрівників у X ст.

Важливі відомості географічного зміст)' містяться в літописах Київської Русі, зокрема в „Повісті минулих літ". Тут називаються географічні об'єкти України, описуються природні умови.

У Київському літопису 1187 р. вперше згадується і назва України на означення Переяславської, Київської та Чернігівської земель

Згодом, у ранньому середньовіччі 'територія України знайшла своє відображення на примітивних, так званих монастирських картах „Марра Мшкіі", в атласах і каргах арабських географів.

У другій половині XV ст. картування українських земель відзначається появою і поширенням у європейській картографії гюртолемівських карт і ви­ходом гравіювання та друку. Тоді територія України відображалась у чис­ленних виданнях „Географії" Клавдія Птоломея на картах Європи та її час­тин.

Починаючи з XVI ст. Європейські карти, на яких зображались українські землі стали удосконалюватись. Вони були вже більш досконалими і точними, мали більїлий масштаб тощо. Проте, недоліком тодішнього картування було те, що карій на територію України укладались чужоземними картографами, як правило, польськими і литовськими. Так, у 1613 р. була створена чотирьох аркушева карта Великого князівства Литовського Миколаєм-Христофором Радивілом.

У середині ХУП ст. значна частина території України входила до складу Польського королівства, через що перші карти українських земель були складені польськими картографами. Вони були набагато детальнішими і точнішими від попередніх. У тдьому велику роль відіграла військова картографія, вершиною якої були карти українських земель, створені фран­цузьким інженером і військовим картографом Ірйомом де Боплаиом, який служив у польського короля.

Найвідомішою каргою Г. Богшана на той час була Спеціальна карта України масштабу близько 1:450 000, яка укладена на восьми аркушах.

З середини ХУП ст. польська картографія пережила занепад і карти про українські землі видавались рідко. Натомість велике значення мало видання у 1772 р. атласу Польщі та Литви Ріпці Дзанноні.

На зламі ХУП-ХУШ ст. за Петра 1 розпочався інтенсивний розвиток перших навігаційних карт Азовського і Чорного морів та гідрографічних карт судноплавних рік. На основі визначення астрономічних координат прово­дяться напівінструментальні зйомки у межах полків. В той час українські землі були відображені на окремих картах „Атласа російського" (1745), який був складений на основі першої державної зйомки Росії в 1715-1744 рр.

В 1793-1794 рр. Україну досліджували експедиції академіків П. Палласа та Гюльденштедта, які вивчали ґрунти, рослинність, тваринний світ.

Наприкінці XVIII- на початку ХІХст. картографування території України було тісно пов'язане із започаткуванням топографічних зйомок на основі побудови тріангуляційної мережі. До цієї роботи на території України були залучені австрійські (з 1772 р.) і російські (з 1825 р.) топографи.

На той час топоірафічие картографування здійснювалось передусім для військових потреб і тому в основному виконувались військово-топогра­фічними службами Австро-Угорської та Російської імперій.

Велике значення для виконання картографічних робіт мало створення та діяльність Корпусу військових топографів у Росії і Військово-геодезичного інституту в Австрії.

Значний внесок у розвиток картування фунтів і ґрунтового покриву зроблено В.В. Докучасвим, Його праця „Вчення про закони природи" і фу­нтові карти Європейської рівнини дали змогу виявити закономірності гене­зису і географії грунтів, розробити першу схему ґрунтових зон північної півкулі (арктична, лісова, чорноземних степів, ареальна, латеритна). Для бі­льшої частини України В,В. Докучасвим складена ґрунтова карта з вико­ристанням нових методів досліджень, в основі яких лежить порівняльно-географічний аналіз.

У вивченні природних умов України, зокрема її рельєфу і геологічної бу­дови, клімату, ґрунтів і рослинності, значну роль відіграли дослідження та­ких відомих природознавців, як П.І. Броунов, В.В. Докучаев, О.П.Кар-пінський, О.І. Воєйков, А.М.Краснов, Г. І.Танфільєв та ін.

З розвитком і диференціацією географічних, природничих і соціально-економічних наук в Україні започатковується тематичне картографування

(геологічне, кліматичне, демографічне, етнографічне, промислове, сільсько­господарське, транспорту тощо). Тематичне картографування українських земель здійснювали державні відомства та наукові установи Росії та Австро-Угорщини за участю українських, російських, польських, австрійських вче­них і спеціалістів.

У 1918р. в Києві було засновано Академію наук України, вчені якої досліджували природні умови і ресурси, господарство і населення України. Засновником і першим президентом Академії наук України був академік В.Верпадський (1863-1945), який розвинув вчення про біосферу, про роль живої речовини в житті Землі. Його праці відіїрали велику роль у розвитку геохімії, охорони природи, ландшафтознавства, палеогеографії. Він очолював комісію з вивчення природних багатств України. Одним із засновників Академії наук України був також географ і геолог Р.Тутковський - професор Київського університету. Він розробив першу схем}' природно-геоірафічного районування України, видав підручник „Загальне землезнавство".

Одним із засновників фізичної гнеографії в Україні був академік С.Рудницький (1877-1937). Йому належать наукові праці з геоморфології, історичної і соціально-економічної географії, картографії, краєзнавства, за­гального землезнавства, фізичної географії України. С.Рудницький був рад­ником в уряді Західноукраїнської Народної Республіки з економіко-геогра-фічних та політико-географічних питань. У 1927 р. він заснував Український науково-дослідний інститут географії і картографії у м. Харкові, провів експедиційні дослідження на території Наддніпрянщини, Донецької височи­ни, Волині. На жаль, у 1933 р. вчений був заарештований і бездоказово за­суджений, а в 1937 р. розстріляний. Реабілітували видатного українського географа лише у 1965 р.

Буквально за два роки (1918-1919) для картографічного забезпечення держави було створено Головну' геодезичну- управу у складі Військового Міністерства України, яка перевидала низку карт, що раніше були укладені Військово-топографічними службами Росії (найвідоміша десятиверстна Спеціальна карта України є стереотипним виданням відповідних аркушів Спеціальної десятиверстої карти Європейської Росії І.П. Стрельбицького).

У той час розпочались укладання топографічних карт України в масштабі 1:1 000 000, назріла проблема оновлення застарілих триверстих військово-топографічних карт, планувалось створення Корпусу українських геодезистів як загальнодержавного картографічного органу. Проте, істо­ричний розвиток тодішніх подій в Україні не дозволили реалізувати ці заду­ми.

Українські національно визвольні змагання в 1917-1920 рр. змінили політичну карту території України. На центральних українських землях у трудні 1919 р, остаточно встановилась Українська РСР, Галичина, Холм-щипа, Підляшшя, Волинь з 1919 р. опинилась під Польщею. Територія Буко­вини з листопада 1918 р. відійшла до Румунії, а Закарпаття в 1919 р. -до Ч.е-хословаччини.

У 1920 р. вийшла карта сільськогосподарського районування Криму і перший регіональний тематичний атлас „Статистико-економічний атлас Криму", а в 1927 р. - схематичний "Кліматичний атлас України".

До середини 30-х років топографічне картографування в СРСР про­водилось в старих верстових масштабних рядах. Проте пізніше поступово вводяться метричні ряди масштабів топокарт, які остаточно були затверджені в 1964 р. (1:10 000, 1:25 000,1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:1 000 000) . У 1928 р. було прийнято рішення про введення в СРСР єдиної системи прямо­кутних координат Гаусса-Кюгсра. Західноукраїнські землі спочатку були покриті польськими топографічними картами масштабу 1:1 000 000, створе­ними на основі австрійських, німецьких і російських карт. Також, як тимчасові, були створені карти масштабів 1:300 000 і 1:750 000. З 1931 р. по­чалось укладання нового типу карти масштабу 1:100 000, якою була покрита вся територія Західної України. У цей час удосконалюються мегоди топографічної зйомки, значне поширення одержує аерофотознімання, яке по­чало використовуватися ще в роки першої світової війни.

До початку другої світової війни значного розвитку набуло українське картування завдяки плідної діяльності Степана Рудницького. Адже, саме він тоді розробив методологічні основи української картоірафії, обгрунтував ме­тодику створення геоірафічних карт, розробив основи транскрипції географічних карт українською мовою.

Розвиток картографії грунтів за генетичними принципами знайшли своє відображення в дослідженнях Г.М. Висоцького, Г.І. Таяфільєва, П.А. Тутковського, О. І. Набоких, Б.Б. Полинова, М.Л. Флерова, в результаті яких були складені карти окремих районів України.

У 1928 році була складена ґрунтова карта України в масштабі 1:000 000, а в 1935 році за редакцією О.М. Грінченка, Г.СГриня , М.К. Круп-ського вийшла в світ нова оглядова карта грунтів України.

Великий внесок у розвиток картування грунтів зробив Г.Г. Махів, яким у монографії „Ґрунти України" на карті грунтів виділено ґрунтові зони, провінції та райони України.

Великою подією в українській картографії було видання у 1937 р. „Ат­ласу України й сумежних країв" за редакцією професора Володимира Кубійовича, який давав комплексну характеристику України в її етнічних межах, незважаючи на перебування тоді українських земель у складі сусідніх держав.

Післявоєнний період характеризувався подальшим розвитком тоиоірафічного і тематичного картографування . Удосконалюються мегоди і технології створення топографічних карт. Топографічне картографування здійснювалось централізовано Головним управлінням геодезії та картографії за єдиними інструкціями. Математичною основою топографічних карт стала система координат 1942 року на основі референц-еліпсоїдів Ф. Красовського. Для висот булла прийнята Балтійська система висот 1946 року. Послідовно територія України була забезпечена топографічними картами масштабів 1:1

000 000, 1:500 000, 1:200 000, 1:100 000, 1:50 000, 1:15 000, 1:10 000, а міста -топографічними планами масштабів 1:10 000, 1:5 000 і 1:2 000.

Па ниві тематичного картографування значні роботи були виконані у рамках загальносоюзних програм по створенню геологічних, сільсько­господарських і ґрунтових карт.

На основі узагальнення результатів ґрунтових обстежень, які прово­дились в Україні в 1951 році була складена реерубліканська ґрунтова карта і видана монографія "Ґіочвьі УССР,, (Н.Б.Вернандер, М.М.Годлін, Г.М.Самбур, С.А.Скорина).

З кінця 50-х років видано цілий ряд тематичних науково-довідкових карг і атласів. Гак, в 1961 р. було завершено складання ґрунтових карг сільсько­господарських підприємств в масштабі 1:10 000, районів (1:25 000 і 1:50 000) областей (1:200 000) , а в 1967 р. видано ґрунтову карту УРСР масштабу 1:500 000., у 1973р. таку- ж карту масштабу 1:750 000 та в 1979 р. „Атлас грунтів Української РСР". Вершиною розвитку української картографії та географії був вихід у 1978 році „Атласу природних умов і природних ресурсів Української РСР".

Розроблення „Атласу природних умов і природних ресурсів Української РСР" сприяло формуванню української наукової картографічної школи. Ос­новними напрямами досліджень стали проблеми систематичного ком­плексного картографування сільськогосподарського і агропромислових комплексів, промислового і виробничо-територіальних комплексів, прир­одоохоронного і раціонального природокористування, медико-гсографічне та екологічне картографування.

Суттєвий вплив на розвиток картографії до кінця 80-хроків мали надмірна засекреченість картографічних інформацій та централізованість ви­конання картоскладальних і карто видавничих робіт. Створення карт на спо­творених геодезичних основах обмежувало їх споживчі якості, а засекреченість топографічних карт зменшувало коло користувань. У другій половині 80-х років відбулися певні зрушення у розсекреченні карто­графічної інформації.

1 листопада 1991 року Постановою Кабінету Міністрів України №306 було створено Головне управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України, на яке покладено завдання по забезпеченню України топографо-геодезичними матеріалами, картографічною продукцією та створенню основи Державного кадастру.

У перші роки незалежності нашої держави виконувались значні обсяги робіт з видання і перевидання топографічних карт, але з другої половини 90-х років у зв'язку із значним зменшенням бюджетного фінансування видання та оновлення топокарт дуже скоротилось. Старіння картографічної інформації та топографічних картах стало найважливішою проблемою націо­нальної картографо-геодезичиої служби.

Сучасний стан розвитку картування грунтів характеризується інтенсивним впровадженням ПС-технологій, цифрових методів створення карт.

Масове впровадження технологій комп'ютерного складання карт і ГІС-картування дозволило зробити кардинальні зрушення у забезпеченні широ­ких верств населення картографічною продукцією масового споживання. Розпочато випуск електронних карт і атласів.

Виданням карг в Україні нині займається багато організацій. Провідне місце належить державному науково-виробничому підприємству „Картог­рафія", тематика видань якого охоплює практично всі види картографічної продукції, у т.ч. глобуси та рельєфні карти. Київська військово-карто­графічна фабрика спеціалізується передусім на виданні топографічних карт областей масштабу 1:200 000, а також топографічних карт масштабу 1:100 000 відкритого користування. Видавцями карт є державні підприємства „Аерогеодезія", „Східгеоінформ" та ін. Вже має свою історію приватне картографічне видавництво „Мапа", яке готує картографічні твори різного призначення. Утверджує себе на ринку ЗАТ „Інститут передових технологій". Багато організацій видають рекламну продукцію з елементами картографічного зображення.

У найближчі роки основною роботою українських картоірафів має стати розроблення та видання Національного атласу, концепцію якого розробив Інститут геоірафії ПАН України.

Питання для самоперевірки

1. Які історичні передумови картування ґрунтів?

2. Які карти українських земель виконувались у стародавні часи?

3. З чим пов 'язане започаткування тематичного картографування?

4. За чиєю ініціативою у XIX ст. була запроваджена українська національна картографія?

5. Завдяки кому значного розвитку набуло українське картування ґрунтів перед другою світовою війною?

6. Чим характеризується післявоєнний період в українському картуванні ґрунтів?

7. Які досягнення, в українському картуванні ґрунтів відбулися при набуті нашої державної незалежності?

Поиск по сайту: