Хроматографія та її застосування в біології і медицині

Хроматографія - це фізико-хімічний метод розділення і аналізу сумішей газів, випарів, рідин або розчинених речовин за допомогою сорбційних процесів. Цей метод відкрив у 1903 p. M. Цвєт, який уперше застосував його для розді­лення рослинних пігментів. Хроматографія ґрунтується на різному розподілі компонентів суміші між двома фазами -рухомою та нерухомою.

Речовини, що складають нерухому фазу, називають сорбентами. Вони мо­жуть бути як у твердому, так і в рідкому стані, але зазвичай це тверді речовини. Як сорбенти використовують силіцій діоксид, силікагель, алюміній оксид тощо.

Рухома фаза - це потік рідини або газу, що фільтрується крізь шар сорбенту. Вона виконує функції розчинника і носія суміші речовин, які аналізують, і її називають сорбатом.

Хроматографія посідає одне з провідних місць серед великої кількості хіміч­них та фізико-хімічних методів розділення, аналізу, дослідження структури і властивостей індивідуальних хімічних сполук та їх складних сумішей і дуже широко представлена у Державній фармакопеї України.

Нині хроматографію широко використовують у наукових дослідженнях та у практиці лабораторій з контролю якості лікарських засобів, клінічних та хіміко-токсикологічних лабораторій.

Класифікація хроматографічних методів.Хроматографічні методи поділя­ють за різними ознаками, а отже, хроматографія буває таких типів:

• газова, газорідинна та рідинна (за природою середовища, в якому прово­диться розділення);

• молекулярна, гель-фільтраційна, йонообмінна, осадова, розподільна (за механізмом розділення);

• колонкова, паперова, тонкошарова, капілярна (за технікою виконання).
Коротко розглянемо хроматографічні методи аналізу, найпоширеніші в

біології та медицині.

Газова хроматографія. Для розділення, аналізу і дослідження речовин та їх сумішей, що не розкладаються у газуватому стані, найширшого застосування набула газова хроматографія.

У газовій хроматографії як рухому фазу (газ-носій) найчастіше використову­ють інертні гази (гелій, аргон, азот). Нерухомою фазою може бути нелетка ріди­на (гліцерол, поліетиленгліколь), яку наносять на твердий носій (скло, тефлон), що ним заповнюють колонку.

Під час проходження досліджуваної суміші через хроматографічну колонку її компоненти селективно утримуються нерухомою фазою, а потім виходять із колонки і реєструються детектором, сигнали якого автоматично записуються у вигляді хроматограми. Кожному компоненту суміші на хроматограмі відпові­дає окремий пік. Положення піка визначається величиною часу утримування (х_д), тобто часом від початку введення проби до виходу максимального піка.

Ідентифікацію компонентів суміші проводять зіставленням часу утримуван­ня відповідного компонента і еталону - речовини аналогічної структури. Збіг часу утримування еталону і досліджуваної речовини свідчить про їх ідентич­ність.

Визначення кількісного складу суміші полягає в тому, що інтенсивність піка кожного компонента пропорційна його вмісту в суміші.

Метод газохроматографічного аналізу дуже чутливий. Для його проведення достатньо кілька кубічних сантиметрів газу, мікролітрів рідини чи мікрограмів леткої речовини.

Газову хроматографію широко застосовують у медицині для визначення вмісту багатьох лікарських препаратів, продуктів їх метаболізму, рівня жир­них кислот, холестерину, стероїдів в організмі хворого тощо, у токсикологічній хімії, судовій медицині, криміналістиці та гігієні.

Рідинна хроматографія. У методі рідинної хроматографії рухомою фазою є рідина, нерухомою - твердий адсорбент. На відміну від газової, рідинна хрома­тографія може бути використана для аналізу речовин з молекулярною масою від кількох сотень до кількох мільйонів а. о. м., у тім числі складних макромо­лекул, нуклеїнових кислот, білків тощо.

Як розчинник застосовують легкі вуглеводні та їх похідні: гексан, бензен, толуен, метанол, етанол тощо. їх вибір визначається типом сорбенту, яким може бути силікагель, алюміній оксид, магній оксид, сахароза, полімери.

Залежно від характеру взаємодій, що відбуваються в шарі сорбенту, рідинну хроматографію поділяють на дві групи: молекулярну та хемосорбційну.

До першої групи відносять гель-фільтраційну (молекулярно-ситову), до дру­гої групи - афінну {біоспецифічну) хроматографію.

Гель-фільтраційна хроматографія ґрунтується на принципі розділення су­міші речовин за розмірами їхніх молекул. Процес відбувається завдяки тому, що в цеоліт (молекулярне сито) або пори гелю дифундують тільки ті речовини, розміри молекул яких не перевищують розміри nop адсорбенту. Унаслідок цьо­го молекули меншого розміру долають більший шлях і виходять з колонки піз­ніше, ніж більші молекули.

Останнім часом молекулярно-ситову хроматографію широко використову­ють для визначення молекулярної маси білків, виділення та очищення біополі-мерів (білків, пептидів, полісахаридів, нуклеїнових кислот) і навіть для розді­лення клітин, наприклад, лімфоцитів, еритроцитів тощо.

Паперова хроматографія (ПХ). У фармації й медицині широко застосову­ють паперову і тонкошарову хроматографії, які відрізняються від інших хро­матографічних методів простотою та зручністю виконання експерименту.

У ПХ як нерухому фазу використовують хроматографічний папір, або речо­вини, попередньо нанесені на його волокна.

Для отримання хроматограми розчини чистих речовин (свідків) і суміш, яку потрібно розділити, наносять на хроматографічний папір, нижній кінець якого занурюють у відповідну систему розчинників. Через деякий час суміш розділя­ється на зони окремих компонентів. Для виявлення зон хроматограму розгля­дають у світлі УФ-випромінювання за певної довжини хвилі й олівцем позна­чають контури плям.

Кількісне визначення полягає в тому, що пляму вирізають і після подріб­нення паперу екстрагують досліджувану речовину відповідним розчинником. Вміст речовини визначають будь-яким методом, придатним для визначення ма­лих кількостей (спектрофотометрія, полярографія тощо).

Тонкошарова хроматографія (ТШХ). У цьому методі роль носія виконує тонкий шар порошкоподібного сорбенту, нанесений на скляну або металеву пластинку. Як сорбенти застосовують силікагель, алюміній оксид, магній силі­кат тощо.

Аналіз цим методом загалом мало чим відрізняється від паперової хромато­графії. Разом з тим метод ТШХ має низку переваг: високу півидкість процесу хроматографування, можливість використання як нерухомої фази більшого асортименту сорбентів.

ПХ і ТШХ посідають одне з провідних місць серед методів розділення та ана­лізу органічних і біоорганічних сполук. За допомогою цих методів можна ви­значити речовини масою 10-20 мкг, розділення триває кілька хвилин, тому їх часто застосовують як експрес-методи

Поиск по сайту: