Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Технологія гарячого батику

Для розпису способом гарячий батик варто запастися більше складними пристосуваннями й інструментами. Перш за все, це металева кружка з подвійним дном, в якому міститься звичайна електролампочка. Цей кухоль служить для розігрівання резерву (звідси і назва «гарячий батик»). Для нанесення резерву необхідний набір різних інструментів. Це так звані ножі і каталки, мідні лійки з отворами різних діаметрів. Вирви, так само як і ножі і каталки, повинні вдягатися на дерев'яні ручки.

 

 

Гарячий батик

У гарячому батику розрізняють наступні основні способи роботи:

1. Простий батик (в одне перекриття).

2. Складний батик (у два і більше перекриттів).

3. Роботу від плями.

Простий батик.

Малюнок за шаблоном наносять на тканину за допомогою пензлів, штампів, ножів, лійок або каталок розігрітим резервом. Виходить контурний малюнок, геометричний або рослинний орнамент.
Ножі й каталки попередньо обтягують тонким трикотажем, надійно закріплюють на них. Перед роботою вони (так само як і воронки) опускаються на кілька хвилин в резервує, що розігрівається складу (до повного прогрівання металу). Як тільки інструмент охолоне, його знову потрібно в такий же спосіб розігріти, інакше резерв може застигнути ще на інструменті і не буде просочувати тканину.Коли резерв, нанесений на тканину, застигне, вона рівномірно перекривається фарбою за допомогою ватного або губчатого тампона поверх нанесеного малюнка (на відміну від розпису холодним батиком, де кожна форма орнаменту заливається окремо). Після видалення резерву на тканині утворюється світлий візерунок на більш темному тлі. Розпис гарячим батиком в одне перекриття можна поєднувати з вливанням фарби одного або декількох кольорів в окремі обмежені резервом елементи орнаменту. Таке заливання виробляється до перекриття всієї площини тканини фоновою фарбою, після висихання залитих фарбою ділянок їх покривають резервує, і тільки потім роблять перекриття тла й облямівки. В даному випадку одноколірний малюнок, який зазвичай виходить при способі розпису простим батиком, доповнюється іншими квітами.
Розпис способом складного батика складається з декількох етапів, з яких кожен ніби повторює розпис способом простого батика: після першого перекриття тла і його висихання знову наносять малюнок резервує, і знову перекривають всю поверхню натягнутої на раму тканини. Такі перекриття можна повторювати до чотирьох разів. Перекриття йдуть послідовно від світлого тону до темному.Перед кожним новим перекриттям фарбою необхідно перевіряти якість покриття резервує, і піклуватися про те, щоб весь візерунок відповідно до шаблона був переведений на тканину.
Розпис від плями - найбільш складна і цікава робота з оформлення тканини. Цим способом зазвичай виконуються вироби, прикрашені рослинним орнаментом.Принцип роботи той же, що і в складному батику, але замість суцільних послідовних перекриттів усієї тканини тут на полотно відповідно до ескізу наносять розпливчасті плями різних кольорів. По кожному з цих плям йде відповідна ескізу первісне промальовування орнаменту складом, що резервує, далі ці ж плями або сусідні з ними ділянки фону перекривають іншим кольором, і знову йде подальша домальовування орнаменту. Цю процедуру можна повторювати не більше трьох разів. Перед останнім перекриттям остаточно прорисовують орнамент і на закінчення все полотно перекривають небудь темним кольором. Як правило, такого роду малюнки завжди мають темне тло, так як необхідно, щоб він перекрив фарбу, розпливлася за межі малюнка. Відбувається як би робота складним батиком на окремих ділянках декоруємої тканини. Це дає можливість при невеликій кількості перекриттів домогтися найтонших переходів квітів і їх відтінків. При розпису необхідно стежити, щоб кожен шар фарби, що накладається на тканину, повністю просихав, а резервує, застигав. Після того як робота повністю закінчена, тканину знімають із рами, розтягують по діагоналі, з тим щоб резервує, потріскав і обсипався з тканини. Для додаткового видалення резерву тканина можна пом'яти й сильно струснути. Після цього потрібно на стіл укласти два-три шари газет, зверху покласти лист обгорткового паперу, потім розмальовану тканину, поверх неї знову покласти обгортковий папір, газети і пропрасувати гарячою праскою. Під праскою склад, що резервує розплавиться і вбереться в папір. Прогладжування варто повторити два-три рази, щоразу змінюючи папір. Остаточне видалення жирових плям, що залишилися після пропрасовування, проводиться шляхом промивання в бензині (можна протерти виріб, знову натягнуте на раму, ватяним тампоном, змоченим бензином).
Крім описаних вище способів оформлення тканини з застосуванням гарячого складу, що резервує, існує дуже ефектний прийом обробки закінченого малюнка. Це гак званий ефект кракле. Після того як нанесений основний малюнок (але не більше ніж в два перекриття), тканина, натягнута на раму, за допомогою широкої кисті-флейтца-суцільно покривається розігрітим резервує. Коли він застигне, тканину знімають із рами, обережно мнуть і струшують, щоб на шарі резерву з'явилися часті тріщини, потім тканину знову натягують на раму і губчастим або ватяним тампоном перекривають більше темною фарбою. Фарба, проникаючи в тріщини, залишає на тканині тонку темну сітку, крізь яку просвічує раніше нанесений малюнок. Зняття резервує виробляється раніше описаним способом.

 

 

18. Вільний розпис.

 

Техніка вільного розпису одержала значне поширення, тому що вона виявляє

своєрідність почерку кожного художника й індивідуальну неповторність

добутків, властиву ручній праці.

 

Вільний розпис по тканинах з натурального шовку й синтетичних волокон

виробляється в основному аніліновими барвниками (іноді з різними

згустками), а також олійними фарбами зі спеціальними розчинниками.

Особливо цікаві результати виходять від сполучення вільного розпису з

контурним наведенням й обробкою складом, що резервує.

 

Вільний розпис із застосуванням сольового розчину. Сутність цього

способу полягає в наступному: натягнуту на раму тканина залежно від

характеру малюнка або просочують водяним розчином повареної солі й після

висихання розписують, або розпис ведуть фарбами з основних барвників, у

які уведений розчин повареної солі. Все це обмежує розтікаємість фарби

по тканині, дає можливість виконувати малюнки вільними мазками, варіюючи

форму й ступінь насиченості кольорами.

 

Розпис роблять за допомогою ватяних тампонів і кистей різної величини,

більш-менш насичених фарбою, завдяки чому можна виконувати соковитими,

насиченими кольорами або напівтонові мазки різного характеру. Для кожних

кольорів необхідно мати окремий тампон, форма й величина якого повинна

відповідати виконуваному малюнку. Якщо малюнок вимагає дрібних розробок,

тампон роблять із тонким загостреним кінцем; для малюнка з великими

округлими формами застосовують тампон великого розміру й кругліше. Щоб

тампон не губив форму й не куйовдився, його можна обтягти тонким

шовковим або капроновим трикотажем. Щоб фарба з тампона не капала, його

віджимають (залежно від необхідної насиченості кольорів).

 

Вільний розпис фарбами із введенням у них сольового розчину можна

сполучати зі звичайним розписом холодним батиком. Для цього деякі

частини малюнка виконують вільним розписом з доробкою графічним

малюнком, а фонові перекриття роблять на ділянках, обмежених складом, що

резервує. При розписі тканини, попередньо просоченої сольовим розчином,

заливання ділянок тла якими-небудь кольорами виключається, тому що в

цьому випадку фарба не може рівно розтікатися по поверхні тканини.

 

Сольовий розчин (для просочення тканини або для введення у фарбу)

приготовляється в різних концентраціях залежно від матеріалу, на якому

буде вироблятися розпис:

 

Для крепдешину 20%

 

Для креп-жоржету 10-15%

 

Пропонований спосіб розпису із введенням сольового розчину у фарбу

рекомендується тільки для групи основних барвників. Іншими видами

барвників для вільного розпису цим способом можна користуватися, тільки

попередньо просочивши матеріал сольовим розчином.

просочивши матеріал сольовим розчином.

 

Вільний розпис фарбами із згустком зі складу, що резервує. Розпис

тканини аніліновими барвниками прийомами сухого мазка найчастіше не дає

потрібний колірної насиченості, тому був розроблений новий спосіб

розпису із застосуванням складу, що резервує, приготовленого на основі

гумового клею.

Рецепт готування фарби наступний:

 

Основний барвник (у порошку) 15 - 20 м Денатурат або оцтова кислота

40 - 50 м склад, Що Резервує, 450 - 500 м Бензин

400-500 м Барвник розчиняють у спирті або оцтовій кислоті,

отриманий розчин проціджують через складену у два-три шаруючи марлю,

потім змішують зі складом, що резервує, приготовленим для розпису

способом холодний батик. Енергійно помішуючи цю суміш, доводять її до

кипіння на водяній лазні, щоб одержати однорідну масу з досить

інтенсивним фарбуванням. Коли потрібні півтони, збільшують кількість

складу, що резервує, при готуванні фарби. Якщо ж потрібне ущільнення

фарби, тобто досягнення меншої прозорості, до складу додають невелика

кількість цинкового масляного білила.

 

Приготовлена фарба в закритому посуді може зберігатися тривалий час.

Перед уживанням фарбу розбавляють бензином до потрібної консистенції.

Під час роботи бензин випаровується, тому час від часу в міру потреби

його додають у фарбу.

 

Фарби різного тону, приготовлені з однієї групи барвників, добре між

собою змішуються, підкоряючись законам змішання квітів, і дають широку

гаму різноманітних відтінків.

 

Розпис такими фарбами роблять щетинними кистями різних номерів або

тампонами-штампами. Фарбу набирають на кисть, віджимають злегка об край

посудини й легенею ковзним рухом наносять на тканину.

 

Бажано, щоб на тканині залишався кистьовий мазок із просвітами,

характерними для роботи «сухою кистю». Він повинен лягати на тканину

рівномірно від початку мазка до моменту відриву кисті від тканини. Треба

прагнути до того, щоб кожен мазок, кожна лінія були пружними й пластично

виражали форму малюнка.

 

Приготовлена вище зазначеним способом фарба може бути використана і як

резервуючого склад, яким можна виконувати графічні розробки малюнка за

допомогою скляної трубочки. Оскільки фарба приготовлена на основі

складу, що резервує, тло виробу можна заливати фарбами за допомогою

тампонів і фонова фарба не буде заходити на малюнок, а вільно підійде до

кожної форми, не порушуючи її контурів.

 

Вільний розпис фарбами із згустком. За останнім часом одержала широке

поширення розпис фарбами з різних груп барвників із застосуванням

згустки із траганта, крохмалю або сальвитози. Як й у випадку

застосування в якості згустки складу, що резервує, ці згустки дають

можливість працювати фарбами по тканині без застосування складу, що

резервує, для обмеження колірної плями.

 

Застосування для розпису щетинних кистей, ватяних і губчатих тампонів,

накладення кольорів на кольори дозволяють використати найрізноманітніші

прийоми оформлення тканин. Прозора фактура малюнка дуже підходить для

оформлення легких тканин, особливо капрону. При цьому способі

оформлення, що відрізняється широкими колористичними можливостями,

надзвичайно збагачується тканина й разом з тим зберігаються природні

якості волокна - його блиск, пружність і т.п.

 

Яркість й насиченість фарби можна регулювати кількістю уведеної в неї

згустки. Якщо фарба виявиться занадто густий і погано буде сходити з

кисті, її можна розбавити кип'яченою водою, при цьому її потрібно добре

розмішати.

 

З'єднуючи розпис рідкими, що злегка розтікаються фарбами з розписом

більше густими, можна досягти цікавих художніх ефектів у розробці

квіткового орнаменту, у покритті фонових площин й облямівки.

 

 

16.Ручна вибійка

Сучасна текстильна промисловість випускає великий асортимент різних вибійкових тканин і текстильних виробів для опорядження сучасного житла та пошиття одягу. Характер рисунка тканин найрізноманітніший - від дрібного у вигляді штампиків (горошок, смужечки, дрібні квіточки) до великих букетів квітів, пейзажних мотивів і навіть каймових композицій. Досконалий багатоколірний друк цих тканин з тонкою прориловкою деталей виконується на сучасних промислових підприємствах. А як виготовляли вибійкові тканини в минулому і чи можна їх виконати в техніці вибійки в домашніх умовах? Що для цього потрібно?

Вибійка, або декоративна техніка друку на тканині,- це прекрасна сторінка багатого народного мистецтва. Масового поширення вибійка набула на початку XIX ст. на Київщині і в західних областях України. Архівні дані свідчать, що тогочасні майстри досконало володіли технікою вибійки, працюючи у примітивних майстернях з дуже простими знаряддями виробництва: стіл, вибивні дошки і олійні фарби.

Для вибійки використовували в основному тканини домашнього виготовлення з льону та конопель, рідше - з бавовняних і шовкових тканин. Якість підготовленого полотна, орнаментація вибивних дощок і колір - основні фактори у створенні художнього твору. Полотно для вибійок повинно бути гладеньким, без зайвих потовщень. Тому майстри готували його спеціально: поливали водою, розтягували, щоб не було перекосів, бо все це мало велике значення для чіткості рисунка орнаменту. Нині промисловість випускає полотно гладенької структури, тому можна досягти високої якості вибійки. У народній вибійці, щоб досягти гладень кої структури, застосовували клейову проклейку, яка утворювала еластичну поверхню, і рисунок вибивався чітко. Вибійку виконували вибивними дошками з деревини груші або липи. Спочатку намічали контури рисунка олівцем, а потім різали дошку спеціальними різцями, які виготовляли самі майстри. Українські майстри-різьбярі славились майстерністю виконання вибивних дощок з чітким контуром орнаментальних мотивів і досконалою побутовою композицією.

Мотиви орнаментів української вибійки можна поділити на три групи. Перша - мотиви орнаментації на дошках прямокутної форми, на яких розміщувався один великий або кілька невеликих рисунків. Цими дошками працювали у кілька прийомів: спочатку вибивали одну частину рисунка, потім - другу і т. д. При цьому можливі були варіанти композиції рисунка з одних і тих самих елементів (у смуги, розкидані елементи по площині тканини). Друга - мотиви орнаментації на дошках, які точно відповідали ширині полотна, тобто вся площина полотна була орнаментована. За допомогою таких дощок за один прийом виконували вибійку відповідного призначення. Створювались немовби купонні тканини. Третя - орнаментальні мотиви на квадратних дошках для вибійки на хустках.

Вибивні дошки для всіх груп мотивів орнаментів могли мати односторонній мотив рисунка (квадрати, квіточки, штампики, смужечки) і двосторонній орнамент (мотиви рисунка - гілки квітів), орнамент лівого і правого повороту різних композиційних вирішень. Вибійки правого і лівого повороту утворювали композицію кайми, кутів скатертини, хустки.

Для вибійки в основному застосовували натуральні барвники. Так, фарби чорного кольору виготовляли із сажі хвойної деревини, синього - із суміші настою індиго і свинцевого білила, коричневого - із суміші вохри і свинцю. Фарби розтирали на льняній олії, яку варили у глиняних горщиках на відкритому вогні. У фарбу опускали курячу пір'їну. Якщо вона не займалась, це означало, що у фарбі багато олії і її треба ще варити. Фарбу вважали готовою, якщо пір'їна займалася. Не випарена фарба залишала на полотні жирні плями (ореол) навколо орнаментального рисунка. Коли ж фарба приготовлена добре, тоді й вибійка чиста.

Отже, треба пам'ятати, що якість вибійки залежить від якості полотна, вибивних дощок та фарб.

Найпоширенішою була техніка вибійки, при якій на орнаментовану рельєфним різьбленим орнаментом дошку накладали тонкий шар фарби і ретельно її розтирали по всій площині. Потім на дошку накладали вологе полотно і зверху валиком прокочували з одного кінця до другого і назад. Після нанесення орнаменту на полотно, його знімали з дошки і підвішували на дерев'яну жердку для просушування. Кількість вирізьблених дощок залежала від кольорової гами орнаменту: для кожного кольору окрема дошка. Спочатку вибивали на полотні один колір, просушували, а потім по черзі інші кольори, просушуючи після кожного.

У техніці вибійки, використовуючи чорний або темно-синій колір по сірому полотні, виконували тканини "мальованки", з яких шили спідниці. Нескладні орнаментальні мотиви цих тканин побудовані в строгому ритмічному порядку. Вертикальні смуги невибагливих мотивів - штампиків, частіше одного кольору (чорного або синього) по сірому або відбіленому полотні створювали строгу ритміку незвичайно вишуканого декоративного звучання. У здавалось би простому вирішенні цих тканин виражалася та особливість класичної простоти, яка характерна саме для народного мистецтва. Ці мотиви можна використати і в сучасній ручній вибійці.

І народна, і сучасна вибійки за мотивами орнаментації поділяються на геометричні та рослинні.

Найбільшого поширення набули мотиви різних кружечків, гороху, квадратиків, які можна густо чи рідко розміщувати по фону. У народній вибійці дуже популярним був мотив "зірочок", які вибивали по тканині урозбрід, або по вертикалі у поєднанні з вертикальною кольоровою смугою. У цих вибійках різко контрастні кольори (білий або сірий і чорний або синій орнамент) об'єднувались введенням дрібніших елементів, які справляли враження іскристості і своєрідної динамічності. Крупніші мотиви створювали конкретний художній образ тканини. В основі композиції рисунка народних тканин лежить характер розміщення орнаментальних мотивів.

Часто застосовували композиції у вигляді смуг або розкиданих по площині окремих квітів чи букетів. Композиції в смуги створювали, поєднуючи між собою гладенькі, витончені смуги і розміщуючи між ними невеликі орнаментальні мотиви - кружечки, квадрати, ромбики, скомпоновані в смуги. Варіантність таких композицій створює різноманітні орнаментальні мотиви, ритм яких залежить від ширини смуг, розмірів мотивів, характеру їх трактування, введення додаткових елементів. Різноманітність композицій у смуги доповнювалась чіткою симетрією паралельних смуг вертикального напряму двох видів - окремих орнаментальних мотивів і прямих або хвилеподібних ліній.

У побуті народів України і Росії були поширені вибійки, рисунок яких розміщувався по сітці .(квадратній або діагональній), тобто елемент рисунка вписувався у прямокутник чи ромб. У такій вибійці використовували мотиви квітки або букета. Існують різні варіанти нахилу сіток у розміщення орнаментальних мотивів у межах кожного ромба чи в точці перетину ліній. Ритм композиції від цього не змінюється.

У народній вибійці широко використовували мотиви рослинного орнаменту. Так, мотиви букетів складалися з великих і дрібних квіток, гілочок, листя. Інколи стеблини переходили немов би у великі хвилеподібні гілки, на яких з одного або двох боків було розміщено різні квіти, листя тощо. Такі гілки здебільшого створювали своєрідні композиції у смуги із складним ритмом. Застосовували і складні рослинні мотиви, які немов утворювали на площині розводи, у центрі яких - геометризована квітка. У народних вибійках із стилізованим рослинним орнаментом застосовували дуже складні композиції, в яких великі площини фону тканини не зафарбовані, а мотиви орнаменту ніби легко розкладені, що створює красивий ритм мотивів квіткового орнаменту і фону. Цю особливість необхідно враховувати у створенні і виконанні сучасної ручної вибійки. Особливою красою відзначалися вибійкові хустки з домотканого полотна. Орнаментація цих хусток мала складну композицію. У кожному виробі немовби поєднувались . дві композиції - центрична, або сітчаста, і каймова. Так, у центральній частині площини розміщували в шаховому порядку дрібні квіточки, букетики та інші мотиви, а на широкій каймі - великі квіти. Інколи композицію середини хустки будували за схемою променів. Для такої схеми характерна легкість, гармонійність орнаментального поля і кайми, вдале співвідношення крупних і дрібних мотивів. Контур квіток окреслено м'яко і декоративно, з урахуванням орнаментальних мотивів. По краю хустки часто нав'язували кольорову бахрому з шерсті або шовку, яка об'єднувала і доповнювала орнаментацію.

Колористичне вирішення української вибійки базується переважно на поєднанні одноколірних орнаментальних мотивів (чорного, синього, коричневого) з білим або сірим на відбіленому полотні.

Українські майстри досконало володіли так званим резервним способом вибійки, при якому орнамент на тканину наносили з вибивної дошки не фарбою, а розчином вапна. Після цього тканину фарбували звичайним холодним способом, зануривши на кілька годин у бочку з розчином барвника. Фон тканини забарвлювався, а орнамент, вкритий густим шаром вапна, не забарвлювався. Потім тканину вимочували ("відквашували") в розчинах, знімали шар вапна, сушили і прасували. У такий спосіб виробляли вибійку із забарвленим фоном. Такі вибійки в народі називали "димками". Найчастіше вибійки фарбували в синій колір настоєм індиго. Дуже ефектні "димки", в яких поєднуються два кольори - синій фон і білий орнамент. Інколи для вибійки застосовували дві різні техніки в одній тканині. Це збагачувало орнаментальні і колористичні мотиви декорування тканин.

Усі засоби технічного і художнього вирішення вибійки можна застосовувати в сучасних домашніх умовах. Для цього насамперед потрібно добре випрати бавовняне чи льняне полотно. Далі готують барвники, видаливши зайвий жир з олійних фарб. Вирізають орнаментальні мотиви на дошках, обережно вибравши фонову частину (орнаментальна частина виступає). Для дощок використовують добре просушену деревину. Вибійку виконують на столі, на який для пружності набивають шар товстого сукна. Це поліпшує якість вибійки - рівномірно віддруковується фарба на тканині. Тканину закріплюють на площині стола. Потім намічають олівцем схему орнаментальних мотивів і по цій схемі накладають дошку з барвником, міцно притискуючи. Для нанесення орнаментальних мотивів застосовують одну дошку з елементом, а для більш ускладнених композицій - дві-три дошки з різними елементами.

Якщо виникають ускладнення з виготовленням дерев'яних дощечок (відсутність деревини, невміння користуватись різцем), можна вибійку виконати за трафаретом. Для цього на цупкий промасляний папір наносять рисунок і розчленовують його на окремі частини, які потім вирізають на окремих аркушах тонкого картону. Роблять це так, щоб, наклавши всі аркуші картону один на один, одержати площину всього рисунка. Усі аркуші картону послідовно пронумеровують. Потім по порядку через вирізані площини кожного аркуша картону наносять фарбу і розтирають її круглим пензлем із щетини. Роблять це не поспішаючи, у так званій техніці "сухим пензлем". Після нанесення барвника тканину сушать, потім для підвищення еластичності перуть. Останнім насом для ручної вибійки використовують друкарські фарби. У цьому випадку вибійка м'якша, еластична.

У техніці ручної вибійки можна виконати різноманітні вироби для прикрашання інтер'єра і декорування одягу. Ці вироби насамперед цікаві своєю індивідуальністю. Виконання виробів у техніці вибійки для ансамблів одягу і для прикрашання житла має дуже багато спільного.

 

16. Писанкарство— розписування яєць — вид декоративно-прикладного мистецтва,поширений у слов'ян та інших народів. Розпис писанок мав стародавні язичницькі коріння, характеризується вишуканими і символічними орнаментальними мотивами —геометричними,рослинними,антропоморфними,які чітко й злагоджено підпорядковуються сферичній формі яйця. Тому писанку справедливо називають твором-мініатюрою,іноді це унікальний шедевр народного мистецтва.

Особливості технології.У писанкарстві орнаментують переважно курячі яйця з білою шкаралупою,рідше — качачі й гусячі.

Матеріали,необхідні для розпису — бджолиний віск, ледь розріджений парафіном,різноманітні барвники натурального походження і хімічні (анілінові)фарби. Природні барвники добували шляхом відварювання і настоювання кори й коріння дерев та кущів,цибулиння,висівок жита,стебел і цвіту трав, комах тощо.

Для знежирювання і протравлювання поверхні яйця користуються оцтом, а в минулому— галуном(алюмокалієвим),звідси давня назва писанок на Поділлі —галунки.

Інструменти для нанесення воску і фарби нескладні. Це писачки з цвяшками і шпильками,писачки з конусоподібними трубочками,шила для продряпування,пензлики тощо.

Техніки писанкарства загалом подібні до технік розпису предметів інших видів мистецтва(батіку, кераміки,дерева та ін.).Вони бувають звичайними і восковими(резервними).

Воскові техніки декорування полягають у поетапному нанесенні воску на поверхню яйця з наступним пофарбуванням у відповідні кольори. За методом нанесення воску розрізняють техніки — крапання,розпису шпилькою і розпису трубочкою.

На Бойківщині і Лемківщині побутує техніка розпису шпилькою.Завдяки круглій головці шпильки отримуємо штрих з потовщенням на одному кінці і з загостренням на протилежному.З таких, можна сказати, одноманітних штрихів майстри виписують привабливі розети-сонечка,пишні гілки,квіти та інші мотиви. Писанки з характерним шпильчастим візерунком здебільшого бувають двохколірними.

Техніка воскового розпису трубочкою— найдосконаліша.Вона дав змогу проводити рівномірні лінії різної товщини і найскладніших задумів орнаменти та зображення.Писанки, виконані цією технікою,переважно багатоколірні і відзначаються витонченим ювелірним декором. Народні майстри, що опанували унікальну техніку багатоколірного воскового розпису писанок,і сьогодні працюють у селах Космач,За-магорів на Гуцульщині.

Фарбувалися писанки рослинними фарбами (навари лушпиння цибулі, листя, різноманітного коріння, кори дерев, наприклад дуба), органічними речовинами тваринного походження, а з початку XX ст. — аніліновими фарбами.

Техніку воскового письма застосовували й у виготовленні писанок. Тільки тут віск не накрапується, а накладається тоненьким писачком, що має вигляд дерев'яної палички з маленькою бляшаною трубочкою на кінці, ледь товщою від голки. Орнаментальні лінії наносять розтопленим воском. Віск застигає, і яйце кладуть у найсвітлішу фарбу, переважно жовту. В місцях, де були воскові лінії, фарба не візьметься — там залишаться чисті лінії природного кольору шкарлупи. Після цього наносяться воскові лінії вже на жовті поверхні, а яйце кладеться у темнішу фарбу і т. д.

Білі писанки (галунки), що належать до найвишуканіших мистецьких творів нашого народу, трапляються здебільшого на Київщині та Чернігівщині. Після нанесення кольорового орнаменту решту поверхні яйця знебарвлюють міцним капустяним квасом або галуном, і тоді на сніжно-білому тлі розквітають неперевершеної краси та яскравості малюнки.

Приступаючи до розпису писанки, готують необхідні матеріали: писачок, бджоляний віск, свічки, біле куряче яйце, фарби, скляні баночки з широкими шийками, малий пензель, серветки, олівець, лак, гумові рукавички та стояк для яйця. Спочатку налагоджують "писачки". У скляних баночках або череп'яних мисочках розводять фарби, виготовлені з кори і корінців різних дерев та кущів.

Вибирають чисте біле гладеньке яйце без тріщин і плям, якщо потрібно, можна вимити яйце водою і витерти серветкою. Інколи обробляють яйце оцтом, розсолом квашеної капусти або галуном. Відтак вибирають орнамент і тупим олівцем геометричне ділять яйце. (За бажання можна намалювати орнамент олівцем на білому яйці: якщо ці лінії легкі, вони зникнуть, коли писанку буде закінчено). У черпачку розігрівають віск. Умочивши писачок у розтоплений віск, наносять ним контур перших ліній орнаменту або закривають певні площини потрібної конфігурації, що мають бути білими. Віск "охоронятиме" шкаралупу яйця від інших фарб. Потім обережно кладуть яйце в ложку й опускають у барвник найсвітлішого кольору, переважно жовтого. Яйце має залишатись у холодному барвнику протягом 5—7 хвилин, потім його виймають з барвника і легенько витирають чистими серветками [20, C. 174].

Після цього на жовтій поверхні шкарлупи знову розтопленим воском покривають писачком ті частини узору, які мають залишитися жовтими, й опускають у барвник темнішого кольору, припустімо оранжевого і т. д.

Поступове накладання воском що далі, то нових елементів орнаменту й опускання яйця у барвники все нових і нових кольорів утворює дуже вишукані й складні композиції.

Якщо в орнаменті є маленькі елементи, які мають бути голубі або зелені, треба малим пензлем зафарбувати ці елементи потрібною фарбою і покрити їх воском, щоб зберегти насиченість і красу кольору.

Після закінчення всього процесу яйце опускають у холодний найтемніший барвник, як правило синій або чорний. Завершивши фарбування писанки, її виймають і витирають чистою серветкою.

Коли фарби висохнуть, писанку ставлять у гарячу піч (або тримають над свічкою). З неї стікає віск, який витирають серветкою, доки на яйці не стане воску і проступлять чарівні кольори писанки.

Техніка воскового письма при виготовленні писанок дає змогу створювати дуже складні за малюнком, виключно ефектні й багаті за кольором орнаментальні композиції.

Розписану писанку покривають лаком і кладуть на стояк, щоб вона висохла. Лак зберігає кольори писанки і робить шкарлупу яйця менш крихкою.

 

220. Витина́нки (від українського слова — «витинати» — «вирізувати») — вид давнього слов'янського, зокрема українського народного декоративного мистецтва. Включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла — ажурні, силуетні тощо. Виготовляється за допомогою ножиць, ножа, сокирки тощо знарядь. Матеріалом для витинанок є папір (білий або кольоровий), дерево, рослинні заготовки. Використовують витинанки для прикрашання приміщення (хати) — стін, вікон, полиць, коминів, печей. Витинанки застосовують як у побуті, так і перед релігійними чи світськими святами.

 

За технологічними і художніми особливостями їх поділяють на ажурні (зображення міститься у прорізах) і силуетні (зображення виступає контуром); одинарні (виготовлені з одного аркуша паперу) та складні (аплікаційні – з кількох аркушів паперу, а тому завжди поліхромні). Останні залежно від прийомів виготовлення бувають накладними та складеними. Інколи витинанки наклеювали на аркуш паперу, тло якого також могло слугувати невід’ємною складовою задуманої автором композиції.

 

Спочатку потрібно вибрати сюжет, вашої роботи, попрацювати над ескізами, тощо. Далі вибираємо кольоровий папір та картон, гарне за кольоровим контрастом тло, кольори мають бути гармонійними або правильно підібраними, це відіграє досить вагоме місце у вашій роботі. Складається аркуш навпіл кольором всередину, а потім учетверо, увосьмеро, залежно від малюнка. Наносять малюнок на кольоровий папір залежно від осі симетрії. Охайно вирізають різцями, або канцелярським ножем, за малюнком усі елементи композиції (птахів, квіти, листя, стовбур тощо). Кладуть під прес або прасують усі елементи композиції. Потім визначають положення кожного елемента композиції на картоні. Робляться помітки олівцем, і наклеюються всі елементи витинанки на кольоровий картон, але клеїти всі елементи потрібно від середини до країв.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.