Основними засобами поєднання предикативних одиниць складного речення є сполучники, сполучні слова та інтонація.
Інтонація відіграє важливу роль у будь-якому реченні (простому і складному). Будь-яке складне речення характеризується ітонаційною завершеністю, має інтонацію кінця. В окремих складних конструкціях інтонація виступає єдиним засобом вираження семантичних і синтаксичних відношень між предикативними одиницями складного речення.
Розрізняють такі типи інтонацій:
1) інтонація переліку: Листя nada, nada, холодно землі, вже летять над садом в ірій журавлі (А. Камінчук);
2) інтонація протиставлення чи зіставлення: Не садок розцвівся тут, не грядка - біля школи хлопчики й дівчатка (М. Пригара);
3) інтонація пояснення: Мені снилося: червоні рожі пломеніли в промінні золотистім (Леся Українка).
Одним з найпоширеніших засобів зв'язку предикативних одиниць є сполучники й сполучні слова, що є показниками сурядного чи підрядного зв'язку. З семантичного погляду вони в багатьох випадках без допомоги контексту виражають також певні смислові відношення.
Сполучники сурядності (паратактичні) поєднують в одне ціле рівноправні частини складного речення й виражають єднальні, зіставно-протиставні й розділові відношення: Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра); Роки любії, дитячі, як весняні води, зникли, але гомін вод весняних не забудеться ніколи (Леся Українка); То не від сонця урожай доспів - то спів про щастя затвердів у зерні (С. Летюк); Чи то настане нічка темна, чи то веселий день шумить (Л. Глібов). Сполучники сурядності лише поєднують предикативні частини складносурядного речення й не належать до жодної з цих частин.
Сполучники підрядності (гіпотактичні) поєднують частини складнопідрядних речень і виражають часові, умовні, причинові, з'ясувальні та інші відношення. Вони завжди належать до підрядної частини, підпорядковуючи її головній: У квітках летить весна, журавлів щука й не зна, що вони їй вістунами відчиняють всюди брами (Олександр Олесь); Прозрінь не бійся, бо вони як ліки (Л. Костенко).
Сполучні слова, поєднуючи між собою частини складнопідрядного речення, виступають членами підрядної частини речення. У ролі сполучних слів виступають повнозначні частини мови: відносні займенники {хто, що, який, чий) і займенникові прислівники (як, коли, куди, де): Уникай людей, які, бачачи твої вади і недоліки, виправдовують їх або навіть схвалюють (Г. Сковорода); Дивись, я сміюсь, коли серце ридає... (Леся Українка).
Сполучні слова можуть мати в головній частині співвідносні вказівні слова. У ролі співвідносних слів виступають вказівні й означальні займенники (такий, той, кожний, весь), а також займенникові прислівники (тоді, тут, туди, там, так): Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала... (Леся Українка); Тут, де кожен камінь кров 'ю полили в бою брати, із шаною й любов 'ю зупинися, друже, ти (В. Лучук).
Одним із засобів поєднання предикативних одиниць складного речення в одне ціле є співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків, які відповідним чином скоординовані. Так у реченнях з одночасністю дій дієслова-присудки виражені у формі одного часу, а в реченнях з часовою послідовністю - різночасовими формами: Любо в гаю соловейко виспівує, слухаю ніжне лящання, чистую, щирую річ українську чую я в тім щебетанні (А. Кримський); Червонобоким яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий, і ніч повільним помахом руки широкі тіні чорним пише вуглем (М. Рильський).
Визначати характер синтаксичних відношень і здійснювати зв'язок частин складного речення можуть також лексичні елементи. До лексичних засобів зв'язку в широкому розумінні належать сполучні й співвідносні слова. Такими елементами можуть виступати займенники, які вживаються замість іменників і вказують на зв'язок між предикативними одиницями: Лине сонячний шлях, а на нім ти і я і кругом у квітках Україна моя (В. Сосюра). Лексичним елементом може бути також спільний другорядний член (чи кілька членів): В той час над Києвом буяло жарке літо, йшов червень, і важкі темні хмари мало не щовечора збиралися на небі (В. Собко).
Порядок розміщення частин складного речення може бути вільним і фіксованим, сталим.
За вільного порядку предикативні частини можуть змінювати своє місце в реченні: Листя виросте з листочка, з нитки витчеться сорочка (М. Сингаївський). Якщо змінити розташування частин складного речення, зміст висловлюваного й відношення між частинами не зміняться. Вільний порядок частин мають ті складні речення, в яких встановлють-ся відношення одночасності.
Якщо між частинами складного речення наявна часова послідовність, причинно-наслідковий зв'язок та з'ясувальні відношення, то порядок розміщення предикативних частин є сталим, фіксованим: Сотні літ нас розпинали, та не побороли, бо не вмерла Україна і не вмре ніколи (Д. Павличко); Народна мудрість твердить: грудень рік кінчає, справжній зимі двері відчиняє (М. Ткаченко).
ТИПИ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ
У мовознавчій науці вже склалася традиція класифікувати складні речення залежно від того, якими засобами зв'язку поєднані між собою предикативні частини. Усі різновиди складних речень поділяються на дві групи: 1) сполучникові складні речення; 2) безсполучникові речення.
Речення, предикативні частини яких поєднуються між собою сполучниками чи сполучними словами, називаються сполучниковими: Веселий вересень у лісі повісив ліхтарі, і сонце на злотистім списі гойдається вгорі (В. Клічак); Як нема радості в любові, то й любові справжньої нема (В. Ткаченко); Григорій Сковорода вийшов з козацького роду, що жив у селі Чорнухи на Полтавщині (3 журн.).
Речення, предикативні частини яких поєднуються між собою за допомоги лише інтонації називаються безсполучниковими: Цього літа на Вкраїні літо зупинилось, - може, десь в краю загірнім осінь забарилась (О. Орач); На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли (М. Рильський).
Залежно від характеру сполучників сполучникові речення, в свою чергу, поділяються на дві структурно-семантичні підгрупи: 1) складносурядні речення; 2) складнопідрядні речення.
Складні речення, предикативні, частини яких поєднані в одне смислове й синтаксичне ціле сполучниками сурядності називаються складносурядними: Десь шумлять дощі осінні, і вітри лютують, а у нас на Україні літечко літує (О. Орач); Вертається віра й покута і плодом на кроні важніє, і пружиться юне коріння... (Л. Горлач). Предикативні частини складносурядного речення синтаксично рівноправні, граматично незалежні.
Складні речення, предикативні частини яких поєднані в одне смислове й синтаксичне ціле сполучниками підрядності чи сполучними словами, називаються складнопідрядними: Таке це літо золоте, що забуваються жалі (Г. Чубач); Роби так, щоб після тебе перероблять не довелось (Д. Білоус); Юносте люба, куди б не пішов я, всюди твоя йде зі мною краса! (Р. Дурбак). Предикативні частини складнопідрядного речення не є рівноправними; одна з них є головною, інші - підрядними. Від головної частини до підрядної можна поставити питання: Мале тоді смішне, (кол и?) коли воно мізерне, (кол и?) коли себе поставить над усе (В. Симоненко).
Усі типи складних речень можуть бути або мінімальними конструкціями, що складаються лише з двох предикативних частин, або багатокомпонентними, які складаються з трьох і більше предикативних частин. У зв'язку з цим розрізняють ще складні синтаксичні конструкції, або складні речення з ускладненою синтаксичною будовою. З-поміж цих конструкцій виділяють такі різновиди: складносурядні речення з кількома сурядними, складнопідрядні з кількома підрядними, багатокомпонентні безсполучникові речення, багатокомпонентні складні речення змішаного типу (складні речення з сурядністю й підрядністю, складні багаточленні речення зі сполучниковим та безсполучниковим зв'язком), період.