Положення Конституції України, які гарантують свободу совісті громадян

Свободи совісті.

Поняття свободи совісті, як конституційно-правові категорії.

СС – це особлива, якісна визначеність людського буття, яка відображає внутрішню спрямованість до вільного, не зумовленого ззовні силовими чинниками самовизначення у духовній сфері. Можливість творчої та відповідальної самореалізації на основі цілісного орієнтовного вибору.

СС з точки зору права – становлення і розвиток суспільства, держави, їх ставлення до світоглядних орієнтацій людей.

СС з точки зору релігієзнавства – це право, що гарантує недоторканість совісті людини у ставленні до релігії. Тобто, правила особистості мати, приймати або змінювати релігійні переконання за власним вибором, а також право не сповідувати будь-яку релігію. Сюди входить свобода на те щоб індивідуально здійснювати релігійні обряди, богослужіння, вільно пошир. атеїстичні переконання.

Реальне забезпечення СС можливе при наявності та гарантії економічного, соціального, духовного, організаційного порядку.

Історичні етапи становлення свободи совісті.

У первісному суспільстві фактично вже існувала свобода совіс­ті, оскільки суспільство без класів і держави регламентувало став­лення членів громади до первісної релігії лише моральними нор­мами, що добровільно визнавалися всіма членами. В рабовласни­цькому суспільстві, особливо при існуванні деспотії, релігія пере­творюється на форму суспільної свідомості й несе класове правове навантаження. Принцип свободи совісті набуває певних обмежень і тому починає заявляти себе традиціями вільнодумства (Демокріт, Епікур, Лукрецій).

В епоху середньовіччя панував релігійний світогляд; сповідання певної релігії вважалося фактично обов'язковим. За цих умов принцип свободи совісті не виступав як право вільно визначати своє ставлення до релігії. В такому значенні його проголосили у XVI—XVIII ст. ідеологи буржуазії, які боролися з феодальним аб­солютизмом і офіційною церковною владою. Одними з перших захисників свободи совісті виступили відомі філософи й учені — М. ЭДонтень, П. Бейль, Б. Спіноза, Ф. Вольтер. Французькі про­світителі Ж. Мельє, П. Гольбах, Д. Дідро, К.-А. Гельвецій, Ж.-О. Ла-метрісформували атеїстичний напрям — радикальний варіант сво­боди совісті.У західному суспільстві свобода совісті трактується як право вільного вибору того чи іншого віросповідання, а також гуманіс­тичного світогляду.В колишніх соціалістичних країнах свобода совісті мала де­формований характер. Роль релігії та церковних організацій у сус­пільному житті вкрай принижувалася, водночас атеїстично-прос­вітницька діяльність фактично перетворилася на засіб контролю тоталітарної держави за свідомістю громадян. В умовах переходу до правової держави розгортається досить повна дія принципу свободи совісті. Вона отримує свій чіткий законодавчий статус, захищає невід'ємні права людини як від надмірної клерикалізації, так і від однобічної атеїзації.

Отже, свобода совісті тісно пов'язана зі становищем релігії та і церкви в суспільстві, співвідношенням релігійних чинників з державою та її політичними інституціями.

Положення Конституції України, які гарантують свободу совісті громадян

Конституція незалежної Української держави, виголошуючи основні права людини, гідність і цінність особистості, рівність великих і малих націй, насамперед потвердила права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин. Стаття 11 декларує, що "держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традиції і культури, а. також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України". Ця стаття прак­тично гарантує розвиток релігійної самобутності національних меншин як складової українського народу, права особам цих меншин користуватися досягненнями своєї культури, сповідувати свою релігію та відправляти релігійні обряди. Ст. 34 Конституції України гарантує кожному громадянину "право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань". Власне, це — гарантія вираження не лише релігійних, а й атеїстичних (антирелігійних) по­глядів і переконань, які є важливою рисою науко­вого світогляду.Свободу переконань, віросповідань, світогляду гарантує безпосередньо ст. 35 Консти­туції України. В ній наголошується, що кожен громадянин нашої держави "має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає сво­боду сповідувати будь-яку релігію або не сповіду­вати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуалы і обряди, вести релігійну діяльність".Далі ст. 35 відповідно до практики цивілізова­них демократичних держав виголошує: "Церква, і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова". Внаслідок такого відокремлення релігійні ор­ганізації та церква набули реальної незалежності у вирішенні внутріцерковних питань, позбулися адміністративно-політичних і публічно-правових функцій у державі та цілковито зосередилися на проблемах здійснення своїх релігійних функцій. З іншого боку, відокремлення церкви від держави вимагає від релігійних організацій поважати суве­ренні права держави, верховенство владних повноважень державно-правових інститутів.Стаття 37 Конституції забороняє "утворення і діяльність політичних партій та громадських ор­ганізацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на… розвалювання… релігійної ворожнечі". Релігійна ворожнеча — це відносини та дії, випов­нені неприязню, недоброзичливістю, ненавистю, злобою стосовно до релігій, віруючих та релігій­них організацій. Досить близькою за змістом до релігійної ворожнечі є релігійна нетерпимість, яка виявляється в недопустимості існування невіруючих чи віруючих інших конфесій, в непри­миримості до них, у нестерпності до релігії вза­галі.

6.Закон України про свободу совісті та релігійні організаціїВ Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" наголошено про право кожної людини: "мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито ви­ражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання".Аналіз ст. 3 цього Закону дозволяє виокремити декілька основних прав, які конкретизують свободу совісті: по-перше, мати, вибирати і змінювати релігію або переконання за власним вибором, по-друге, свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Своєю чергою, право сповідувати будь якурелігію забезпечується рівністю всіх релігій перед і законом і відсутністю привілеїв, наданих якій-небудь конфесії. Наголошене право передбачає також можливість змінювати віру, приєднуватися до іншого релігійного віровчення. Врешті, громадяни мають належати тільки до одного релігійного об'єднання, тобто бути членами однієї громади.По-третє, відправляти релігійні культи За цією нормою права розуміють право громадян, не порушуючи громадського порядку та прав інших осіб, індивідуально чи спільно з одновірцями без­перешкодно здійснювати релігійні обряди й цере­монії.В Україні вільне відправлення релігійних об­рядів забезпечується тим, що воно: а) не порушує громадського порядку; б) не пов'язане з посяган­ням на права інших громадян; в) не заподіює шко­ди здоров'ю населення,По-четверте, відкрито виражати і вільно по­ширювати свої релігійні чи атеїстичні переконан­ня. Це право може бути здійснене громадянами своєї країни (але не зарубіжної, зокрема місіонера­ми) у будь-якій формі (усно чи письмово у пресі) та в будь-який спосіб (публічна лекція, групова бесіда, виступ на радіо чи телебаченні). Дії, що ображають віруючих чи людей інших переконань, а також пов'язані з цим протизаконні перешкоди виконанню даного права, є неправомірними.

Поиск по сайту: