Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

регулювання й удосконалення СТВ



Процеси становлення в нашій державі соціально орієнтованої ринкової економіки спричиняють зростання складності та багатогранності соціально-економічних процесів, зумовлюють підвищення відповідальності за управлінські рішення, які приймаються на всіх рівнях. Це потребує наявності об’єктивної, точної та релевантної інформації про наслідки реформування та стану соціально-трудової сфери. Для досягнення таких цілей необхідна система моніторингу.

Моніторинг соціально-трудової сфери – це комплексна система державного безперервного спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері, спрямованого на інформаційне, аналітичне, експериментальне забезпечення механізму розробки стратегії та тактики практичних дій в цій сфері.

Виділяють три основних принципи, на яких ґрунтується моніторинг:

• тотожності – відповідності між системою моніторингу та об’єктом дослідження;

• єдності об’єкта спостереження – підпорядковування всіх окремих, часткових досліджень загальним соціально-економічним завданням;

• комплексності – спостереження за перетворенням не окремих сторін (сфер, аспектів), а соціально-економічної системи в цілому.

Моніторинг ґрунтується на вирішенні трьох основних груп завдань (табл. 12. 3).

Таблиця 12.3. Характеристика основних завдань моніторингу

Основні групи завдань
Методичні Наукові Інформаційні
Розробка наукових основ, структури і системи показ-ників моніторингу, методів побудови вибірки та інст-рументарію дослідження Відслідковування та аналіз конкретних зрушень у соціа-льно-трудовій сфері, вияв-лення тенденцій, розробка прогнозів. Забезпечення достовірною, науковою, об’єктивною ін-формацією науковців, керівників усіх рівнів.

Концепція моніторингу соціально-трудової сфери охоплює визначення: напрямків моніторингу; статистичних і соціологічних показників, що характеризують стан соціально-трудової сфери; принципів формування репрезентативної вибірки об’єктів дослідження; принципів побудови організаційно-технологічної схеми моніторингу соціально-трудової сфери; переліку організацій, міністерств та відомств, які повинні брати участь у здійсненні моніторингу соціально-трудової сфери.

В Україні створюється та впроваджується нова система аналізу та прогнозування процесів, що протікають у соціально-трудовій сфері, комплексна система безперервного спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері на основі єдиної системи показників і методології їх формування, запровадження нових форм і методів дослідження, об’єднання інформаційних потоків різних органів виконавчої влади, а також галузей і підприємств для підвищення рівня узагальнення і якості аналізу.

Основними напрямками моніторингу соціально-трудової сфери є: соціально-демографічні та міграційні процеси; зайнятість, ринок праці, безробіття; умови та охорона праці; доходи та рівень життя населення; соціально-трудові процеси на підприємствах; соціально-психологічний клімат у трудових колективах та ін.

Інформаційне забезпечення політики зайнятості й аналізу в сфері праці відбувається в таких напрямках:

· інформаційне забезпечення трудового посередництва;

· інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесів у сфері праці;

· статистика праці.

Інформаційне забезпечення трудової діяльності. Трудова діяльність населення є складним об'єктом для вивчення і статистичного спостереження. В центрі її знаходиться людина зі своїм рівнем освіти, кваліфікації, соціальним статусом, ціннісними установками і трудовими орієнтирами, соціально демографічними характеристиками. Важливим об'єктом дослідження є також підприємства, на яких безпосередньо здійснюється трудова діяльність. Але інформація, отримана при дослідженні підприємств, не дозволяє врахувати повні масштаби пропозиції праці, тому що за її межами залишаються люди, що не мають, але шукають роботу, і неформальна, незареєстрована трудова діяльність. Дослідження, що стосуються індивіда, у свою чергу не дозволяють дати повний аналіз використання робочого часу. Таким чином, аналіз трудової сфери можливий тільки на основі комплексного використання різних джерел і методів отримання інформації.

Основні джерела отримання даних про трудову діяльність такі: вибіркові обстеження домашніх господарств; переписи населення; адміністративна статистика; вибіркові обстеження і перепис підприємств, соціологічні обстеження.

Вибіркові дослідження домогосподарств - це дослідження, що проводяться у вигляді опиту за представницькою вибіркою з високим ступенем регулярності, – один раз у рік, у півріччя або в квартал. Багато міжнародних стандартів і класифікацій можуть бути застосовані тільки при проведенні вибіркового обстеження домашніх господарств. У економічно розвинених країнах на основі таких обстежень визначається рівень безробіття.

Переваги вибіркового обстеження домашніх господарств такі:

- вибіркове обстеження забезпечує порівнянність результатів, отриманих у різний час;

- дає комплексну інформацію щодо індивідуального об'єкта;

- може проводитися незалежно від інших джерел інформації;

- не вимагає адаптації до існуючих статистичних систем та ін.

Недоліки вибіркового обстеження домашніх господарств наведені нижче:

- мало підходить для аналізу даних щодо окремої місцевості, регіону, оскільки погрішність вибірки підвищується з її розбиттям;

- розробка і здійснення обстежень відносно коштовні й тому зазвичай проводяться не частіше, ніж раз у квартал;

- непостійність вибірки при проведенні обстежень утруднює отримання даних за тривалий період спостереження.

Переписи населення - багато в чому схожі з вибірковими обстеженнями домашніх господарств, основна відмінність – масштаби дослідження. Перепис проводиться з метою отримати всесторонню інформацію про населення. Масштаби перепису не дозволяють організовувати її часто, зазвичай вона проводиться один раз у десять років. Одна з головних переваг інформації, отриманої за допомогою переписів населення, це можливість її регіонального і міжрегіонального аналізу. Стовідсоткове охоплення населення дозволяє отримати повну інформацію з усіх адміністративно-територіальних одиниць.

Адміністративна статистика – це дані статистичної звітності підприємств і організацій, державної служби зайнятості й інших суб'єктів економічної діяльності, органів державного управління. Основні переваги: дозволяє отримати порівняно дешеву інформацію; постійність інформації дозволяє стежити за тривалістю процесів та їх динамікою за будь-який період; можливе отримання інформації з конкретних груп без погрішності у вибірці.

Основні недоліки: охоплює зареєстрований контингент тільки формально, відповідно до прийнятих правил; не дозволяє отримати комплексну інформацію з індивідуального об'єкта.

Вибіркові обстеження підприємств у першу чергу дозволяють отримати інформацію про трудову діяльність з погляду виробничих процесів та є єдиним джерелом інформації про внутрішні ринки праці. Як правило, під обстеження потрапляють найняті робітники середніх і крупних підприємств організованого сектора економіки. Перевага методу в тому, що він дозволяє провести аналіз взаємозв'язку зайнятості, відпрацьованого часу і отриманої повної винагороди, що включає заробітну плату, а також інші грошові й не грошові форми винагороди за працю. Крім того, обстеження підприємств можна планувати і проводити за певними економічними секторами: за галузями, групами підприємств, за кількістю зайнятих та ін.

Серед інструментів збирання інформації в соціально-трудовій сфері важливе місце відводять соціологічним обстеженням, для чого застосовують такі методи збору первинної інформації: вивчення документальних матеріалів, спостереження, експеримент, опитування (анкетування, інтерв’ю, експертні оцінки). Соціологічні обстеження дозволяють виявити суб’єктивну оцінку стану справ у соціально-трудовій сфері.

У міжнародній практиці для дослідження трудової діяльності застосовуються три основні класифікації: галузей, професій, статусу зайнятості.

Міжнародна стандартна галузева класифікація всіх видів економічної діяльності упорядковує підприємства за сферами діяльності, виходячи з характеру вироблюваної продукції або послуг, що надаються.

Міжнародний стандартний класифікатор професій групує професії по чотирьох рівнях. Критерієм угрупування служить схожість кваліфікації, потрібної дня виконання роботи на даному робочому місці. У свою чергу для визначення рівня кваліфікації міжнародний стандартний класифікатор професій спирається на Міжнародну стандартну класифікацію освіти.

Міжнародна класифікація статусу зайнятих передбачає облік економічно активного населення по шести групах (див. тему № 7).

Статистика трудової і в цілому економічної діяльності населення, повинна бути також узгоджена і взаємопов'язана з іншими напрямами статистики економічних і соціальних процесів: з системою національних рахунків, демографічною статистикою, статистикою рівня життя та ін.

Інформаційне забезпечення трудового посередництва полягає в наданні інформації про існуючі вакансії робочих місць і про пропозицію робочої сили, а також про існуючі на ринку праці професії, необхідні кваліфікації, про професійну підготовку і перепідготовку, про права працівників.

Основні банки інформації за трудовим посередництвом мають у своєму розпорядженні такі інституційні структури:

- державна служба зайнятості;

- недержавні, зокрема комерційні організації, що займаються трудовим посередництвом;

- засоби масової інформації;

- навчальні заклади.

Державна служба зайнятості безкоштовно надає інформацію про вакансії, тим хто шукає роботу, і фірмам про пропозицію праці. Основним первинним носієм інформації служать реєстраційні картки тих, хто звернулися. Таким чином, банк даних про пошуки роботи залежить від кількості звертань до служби зайнятості, на яке впливають ступінь довіри працівників до її можливостей, а також інші чинники.

Недержавні організації, що займаються трудовим посередництвом, підрозділяються на два типи: 1) ті, що створені для сприяння зайнятості якої-небудь конкретної демографічної, соціальної, професійної групи населення (молоді, жінок, інвалідів, лікарів, акторів і так далі); 2) комерційні організації, які отримають прибуток при сприянні фірмам у наймі робочої сили і працевлаштуванні населення, і для яких це основний вид бізнесу.

Засоби масової інформації включають теле- і радіопрограми, що розміщують інформацію про працевлаштування і найом, а також спеціальні розділи або окремі оголошення у виданнях і програмах, не присвячених безпосередньо працевлаштуванню.

Особливий характер має інформація про можливості працевлаштування або найму робочої сили, що надається органами по працевлаштуванню при навчальних закладах. По-перше, навчальні заклади мають у своєму розпорядженні докладну інформацію про своїх випускників, тобто про пропозицію робочої сили. По-друге, через природні довгострокові професійні контакти з підприємствами, фірмами, відповідними профілю навчального закладу, вони мають у своєму розпорядженні інформацію про попит на своїх випускників і можуть сприяти їх працевлаштуванню. По-третє, завдяки корпоративності випускників ВНЗ інформація про працевлаштування може розповсюджуватися через різні асоціації випускників та інші аналогічні організації.

Інформація, яку мають у своєму розпорядженні організації, що здійснюють трудове посередництво, служить не тільки для пошуку необхідного, працівника або робочого місця, але і для ухвалення рішень у сфері бізнесу і трудової діяльності.

Статистика праці. Можна виділити дві основні цілі статистики трудової діяльності:

1) вимір ресурсів для праці для макроекономічного аналізу і планування розвитку цих ресурсів;

2) вимір зайнятості й доходів для розробки і реалізації програм в області соціальної політики, направленої на регулювання ринку праці.

До напрямків статистики праці, які визначені Конвенцією МОП, відносяться: статистика економічно активного населення, зайнятості безробіття і неповної зайнятості; статистика заробітної плати і тривалості робочого часу; індекси цін на споживчі товари; статистика вартості робочої сили; статистика витрат і доходів домашніх господарств; статистика виробничого травматизму і професійних захворювань; статистика трудових конфліктів; статистика продуктивності.

Макроекономічний аналіз припускає спостереження за чисельністю і структурою робочої сили для визначення основних тенденцій і напрямів економічної політики. Для планування розвитку людських ресурсів вивчають об'єм пропозиції праці, структуру робочого часу та інтенсивність праці, освітню і кваліфікаційну структуру робочої сили.

Дослідження взаємозалежності зайнятості, доходів, соціально демографічних характеристик використовуються при розробці програм підтримки доходів, стимулювання трудової активності, податкової політики, забезпечення рівності можливостей на ринку праці тощо.

В Україні координацію статистичної інформації здійснює Державний комітет статистики, в якому, поруч з іншими, функціонує Управління статистики праці. Міністерство праці та соціальної політики України відслідковує розвиток ринку праці, аналізуючи матеріали Державного комітету статистики України. Ці дані використовуються також для планування і розробки нормативних актів.

Основними банками інформації про стан соціально-трудової сфери володіють такі інституціональні структури: Державний комітет статистики; Управління статистики праці; Державна служба зайнятості; Міністерство праці та соціальної політики України; недержавні, у тому числі некомерційні організації, які займаються трудовим посередництвом; навчальні установи; міжнародні інформаційні видання із статистики праці тощо.

Для об’єктивної оцінки стану соціально-трудової сфери в країні необхідно зіставляти матеріали всіх джерел інформації про зайнятість та соціально-трудові відносини, а моніторинг соціально-трудової сфери проводити на трьох рівнях: державному, регіональному, окремих підприємств і організацій.

39. Методы планир. ТП

Продуктивність праці – складна економічна категорія, під час визначення якої необхідно знати не тільки результат праці (обсяги продукції, робіт, послуг), але і враховувати якими витратами праці досягнуто цей результат. Тому рівень продуктивності праці (ПП) може бути виражений системою показників, що класифікуються за різними критеріями:

1. За рівнем виміру виділяють показники суспільної, галузевої, локальної, індивідуальної продуктивності праці.

2. За методами виміру результатів праці (обсягу продукції, робіт, послуг) розрізняють натуральні, трудові, вартісні показники ПП.

3. За часом виміру і доцільності результатів діяльності виділяють потенційну, планову, фактичну і фіктивну ПП.

4. За масштабами обліку робочого часу використовують: середньорічні, середньоденні, середньогодинні показники ПП та ін.

5. Залежно від обліку витрат праці визначеної категорії персоналу розраховують показники виробітку на одного основного робітника, виробничого робітника, одного працівника промислово-виробничого персоналу.

На підприємствах продуктивність праці визначається різними методами в залежності від того, якими одиницями виміряється обсяг виробництва і витрати праці. Варіанти їхнього виміру наведені на рис. 9.2.

 

Рис. 9. 2. Показники обсягу продукції та трудових витрат

Якщо об'єм виробленої продукції розраховується за її трудомісткістю — в незмінних (базисних) нормо-годинах або людино-годинах, то виробіток визначається кількістю незмінних годин, що приходяться на одиницю фактично відпрацьованого часу. Це трудовий метод визначення продуктивності праці. Суть його і порядок застосування можна показати на умовному прикладі (табл.9.6). Так можна визначити, скільки вироблено нормо-годин в одну відпрацьовану людино-годину, тобто який відсоток виконання норм по кожному виробу і в цілому по цеху. А якщо норми за порівнювані періоди були незмінними, то можна встановити зростання продуктивності праці порівнянням показників виконання норм звітного і базисного періодів (табл. 9.7).

І ПТ = I Q: І РЧ = (55,0:31,0): (48,6:28,5) = 1,774: 1,705=1,04 ( + 4%)

 

І ПТ = I ВН з : І ВН б = 113,2 : 108,8 = 1,04

З прикладу видно, що трудовим методом визначається або збільшення обсягу виробленої продукції, вираженої в незмінних нормо-годинах, або підвищення відсотка виконання норм виробітку, єдиних для звітного і базисного періодів.

Таблиця 9.6 Вихідні дані для розрахунку продуктивності праці трудовим методом

№ виробу Норма часу на один виріб, годин Базисний період Звітний період
Вироблено виробів шт. Обсяг роботи, норм-год. Витрачено людино-годин Вироблено виробів шт. Об'сяг роботи, норм - год. Витрачено людино-годин
УСЬОГО - -
                 

 

Таблиця 9.7 Вихідні дані для розрахунку продуктивності праці індексним методом

Номер виробу Відсоток виконання норм, % Продуктивність праці, %
Базисний період (Івнб) Звітний період (Івн з)
111,1 116,7 105,0
109,1 115,4 105,8
105,3 109,6 104,1
111,1 111,1 100,0
УСЬОГО 108,8 113,2 104,0

 

Трудовий метод застосовується при визначенні продуктивності праці основних виробничих робітників на окремих ділянках, де обробляються різні деталі, через що важко визначити обсяг виробленої продукції в натуральних одиницях вимірювання; при цьому немає можливості зміряти її і в грошовому виразі. Використовувати даний метод можна тільки при добре організованому нормуванні праці, за наявності обґрунтованих і незмінних норм часу. Але норми систематично переглядаються, це слід ураховувати, і при порівнянні рівнів продуктивності праці в різні періоди слід застосовувати коефіцієнти жорсткості, що показують, в якому ступені норми часу понижені або норми виробітку підвищені в зіставленні з попереднім періодом.

Для цілей планування і аналізу продуктивності праці розраховують витрати праці різних категорій персоналу, звідси виділяють технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування, виробничу трудомісткість, трудомісткість управління і повну трудомісткість виробництва продукції.

Технологічну трудомісткість (Ттехн) визначають через витрати праці основних робітників відрядників і погодинників. Її розраховують для виробничих операцій, деталей, вузлів і готових виробів.

Трудомісткість обслуговування (Тобсл) представлена витратами праці допоміжних робітників основних цехів (тобто, зайнятих обслуговуванням основного технологічного процесу) і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва. Її розрахунок проводиться за функціями обслуговування (вантажно-розвантажувальній, з налагодження і регулювання обладнання, його ремонту та ін.).

Виробнича трудомісткість (Твир.) складається з трудомісткості технологічної і обслуговування, тобто це витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці робіт, виготовлення продукції.

Трудомісткість управління (Ту) складається з витрат праці керівників, фахівців і ін. службовців. Частина таких витрат, які безпосередньо пов'язані з виготовленням виробів, прямо відносяться на ці вироби; іншу частину, яка безпосередньо не пов'язана з виготовленням виробів, відносять на вироби пропорційно виробничій трудомісткості.

Повна трудомісткість продукції (Тп) відображає всі витрати праці на виготовлення кожного виробу і за всією номенклатурою. Її визначають за формулою:

 

Тп = Техн. + Тобсл + Ту = Твир + Ту, (9.1)

 

Розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну.

Нормативну трудомісткість розраховують на основі норм праці, що діють на підприємстві: норм часу, норм виробітку, норм часу обслуговування, нормативів чисельності. Її використовують для визначення планової величини трудовитрат, необхідних як для виготовлення окремих виробів, так і на виконання всієї виробничої програми.

Планова трудомісткість відрізняється від нормативної на величину зниження трудовитрат, що плануються в поточному періоді за рахунок упровадження організаційно-технічних заходів щодо вдосконалення виробництва.

Фактична трудомісткість - це сума здійснених трудовитрат на випущений об'єм продукції або виконаний об'єм робіт (послуг). Розраховується виходячи з чисельності певної категорії працівників і фонду робочого часу, відпрацьованого ними.

Предмет Сто

Під предметом соціально-трудових відносин розуміють соціально-економічні процеси та явища, які виникають у соціально-трудовій сфері. Предмети соціально-трудових відносин визначаються цілями, на досягнення яких спрямовують свою діяльність люди на різних стадіях свого життєвого циклу. Для кожного етапу характерні свої специфічні предмети соціально-трудових відносин і взаємозвязки між ними. Прийнято відрізняти три основні етапи життєвого циклу людини: від народження до закінчення освіти, період трудового та сімейного життя, період старості. На кожному з цих етапів людина у соціально-трудових відносинах буде віддавати перевагу тим чи іншим предметам. Так, на першому етапі життєвого періоду як предмет соціально-трудових відносин може виступати: професійне навчання, трудове самовизначення, профорієнтація, професійна освіта тощо. На наступному етапі визначальну роль у соціально-трудових відносинах будуть відігравати: наймання й звільнення, умови та оплата праці, професійний розвиток і карєра просування, оцінювання праці, трудова винагорода, система пільг і компенсацій. На наступному етапі центральною проблемою соціально-трудових відносин є проблема пенсійного забезпечення.

Предмети соціально-трудових відносин відрізняються залежно від рівня СТВ: індивідуальні, групові, змішані.

На індивідуальному рівні предмети соціально-трудових відносин визначаються цілями до досягнення яких прагнуть люди на різних етапах їх життєдіяльності: профорієнтація, профнавчання, трудова діяльність, пенсійне забезпечення та ін.

На колективному рівні, наприклад, працівники – роботодавець, предметами соціально-трудових відносин можуть виступати: кадрова політика в цілому або окремі її складові; оцінка ефективності та оплати праці, її нормування, організація; трудові конфлікти і їх вирішення та ін.

Усю множину предметів соціально-трудових відносин об’єднують у три відносно самостійних блоки:

1. СТВ зайнятості: тут вирішуються можливості забезпечення людей засобами існування, реалізації індивідуальних здібностей, отримання професії.

2. СТВ, які пов’язані з умовами праці, її організацією, ефективністю праці.

3. СТВ, які пов’язані з оплатою праці, відтворенням витраченої робочої сили, можливостями розвитку людини в процесі трудової діяльності.

Планир. Пок-лей

У системі планування на підприємстві особливе місце займає планування трудових показників. Воно здійснюється під час розробки плану з праці, що є найважливішим розділом плану економічного і соціального розвитку підприємства. Планування трудових показників переслідує такі цілі:

· забезпечення постійного росту продуктивності праці й перевищення темпів її росту над темпами росту середньої заробітної плати;

· досягнення економії праці й фонду заробітної плати;

Прож мин.

· дотримання обґрунтованих співвідношень у заробітній платі окремих категорій працівників відповідно до кількості й якості їхньої праці при встановленому розмірі фонду заробітної плати;

· посилення матеріальної зацікавленості кожного працівника і колективу в цілому в поліпшенні техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства;

· забезпечення потреби в кадрах необхідної кваліфікації, а також підвищення кваліфікації працівників підприємства;

· установлення оптимального співвідношення (пропорцій) у чисельності персоналу за функціями виробництва, обслуговування й управління.

План з праці складається з двох розділів: промислово-виробнича діяльність і непромислова група.

Перший розділ містить у собі такі планові показники:

· ріст продуктивності праці (планується в грошових одиницях та у відсотках до попереднього періоду);

· чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП);

· норматив витрат зарплати на одиницю продукції, застосований для планування продуктивності праці;

· середня заробітна плата і фонд оплати праці;

· фонд заробітної плати не облікового (позаштатного ) складу.

Чисельність, фонд і середня заробітна плата плануються за категоріями працівників.

У розділі «непромислова група» планується три показники: чисельність працівників; фонд заробітної плати і середня заробітна плата.

Додатками до плану з праці є :

- розрахунки планового балансу робочого часу одного робітника;

- продуктивність праці по факторах;

- чисельність й фонд зарплати допоміжних робітників;

- трудомісткість продукції, що випускається;

- план підготовки і підвищення кваліфікації кадрів підприємства;

- розбивка показників непромислової групи по господарствах: ЖКГ, дитячі сади й установи; капремонт будинків і споруд господарським способом і ін.

Складання планів повинне здійснюватися, як правило, за такою схемою:

- аналіз показників за попередній період, оцінка очікуваного виконання плану і виявлення наявних резервів;

- визначення головних задач і розробка основних показників плану;

ув'язування і збалансування всіх розділів й елементів плану

56.

фактичні витрати роботодавців на персонал (вартість робочої сили) визначаються за такими складовими групами:

1. Пряма оплата.

2. Оплата за невідпрацьований час.

3. Премії та нерегулярні виплати.

4. Заробітна плата в натуральній формі, пільги, послуги, допомоги в натуральній і грошовій формах.

5. Витрати на оплату житла працівників.

6. Витрати на соціальне забезпечення працівників.

7. Витрати на професійне навчання.

8. Витрати на утримання громадських служб.

9. Витрати на робочу силу, які не віднесені до інших груп.

10. Податки, що відносяться до витрат на робочу силу.

Витрати, відображені в пунктах 1-4, за визначенням Міжнародної організації праці, є прямими витратами на персонал, тобто пов’язаними з величиною трудозатрат, а витрати пунктів 5-10 належать до непрямих.

7.

МІНІМАЛЬНИЙ СПОЖИВЧИЙ

БЮДЖЕТ Сума в грошовому вираженні, потрібна для покриття витрат на одержання мінімально необхідних людині (родині), споживчих товарів і послуг, в обсязі, що забезпечує тільки елементарні умови життя, які підтримують здоров'я і працездатність людей

Прожиточный минимум — стоимость минимально необходимого человеку набора благ, жизненных средств, позволяющих поддерживать жизнедеятельность. Некоторые экономисты прожиточный минимум рассматривают как наименьшее количество жизненных средств, необходимых для поддержания жизнедеятельности трудящегося и членов его семьи, восстановления затраченной рабочей силы и продолжения человеческого рода.

Прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і

культурних потреб особистості.

Структура прожиточного минимума

• Затраты на питание;

• Затраты на непродовольственные товары;

• Затраты на оплату услуг;

• Налоги;

• Другие обязательные платежи

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.