Помощничек
Главная | Обратная связь

...

Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ТВОРИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ НАПАМ'ЯТЬ

Василь Герасим'юк

Багато небесної сходить краси

на кичери лисі,

на наші обійстя і наші ліси…

І тихо у лісі.

 

Один прилітав на вогненнім коні

до нашої ґражди:

– Виходьте! Вже можна. Ви ґазди чи ні?! –

Ми й вийшли, як ґазди.

 

Та на перехрестях земної путі

на білому світі

ми не зрозуміли братів во Христі

й жили, як убиті.

 

За нами стояли верхи, і ліси,

і зорі, і води.

Багато небесної сходить краси

за ґражду свободи.

Кость Москалець

холодний падолист вологі пасма диму

сурма над водами проклятими і міст

далеко в небі сяє аметист

розкішного утраченого риму

 

далеко рідний край стрункі його собори

і сніг далеко - чистий золотий

і триєдине втілення мети

і вічні голоси дітей знадвору

 

ти знов поквапився воскреснути - і от

заранні пошуки добірного народу

не принесли сподіваного плоду

побільшивши число земних марнот

 

що ж виплекай безсоння і святкуй

сяку-таку нікомуненалежність

і збережи невитрачену ніжність

очікуючи смерть свою гірку

 

Чубай Григорій

Коли до губ твоїх лишається півподих

коли до губ твоїх лишається півкроку

зіниці твої виткані із подиву,

в очах у тебе синьо і широко.

 

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,

той шепіт мою тишу синьо крає!

І забуваю я, що вмію дихати

і що ходити вмію, забуваю.

 

А чорний птах повік твоїх здіймається

і впевненість мою кудись відмає.

Неступленим півкроку залишається,

півподиху у горлі застрягає.

 

Зіниці твої виткані із подиву,

в очах у тебе синьо і широко...

Але до губ твоїх лишається півподиху

до губ твоїх лишається півкроку.

Оксана Забужко

…І солод слів,

І холод сліз,

І дотик чистий і шовковий…

Візьми мене у темну вись —

Я легша пасем цигаркових.

Повільні очі підніми

(Чи так розводять райські брами?) —

І душу в мене одніми,

І обніми її губами…

…Розломом — ох! — у листопад

Підлогу й стіни закрутило,

Текуче сяйво проступа

Крізь контур той, що звався тілом!

І — відхились…

І — відпусти…

Бо в чорнім космосі даремно

Гудуть натужно, як дроти,

Дві долі, строго паралельні.

А цей потріскуючий шум —

То шерех крил поза спиною…

Любов! Не прихистку прошу —

Свободи,

світлої й страшної…

Іван АНДРУСЯК

КОЛИСКОВА

спи моя кохана засинай

все минеться навіть ніч минеться

голосом пролившись через край

тінь моя до тебе доторкнеться

 

пригорнувшись втомленим крилом

до твоїх ласкавих оченяток

тінь моя освячена теплом

буде біля тебе засинати

 

будуть кучерявитись зірки

і моя ласкава колискова

то відпустить то пригорне знову

і не відпускатиме віки

 

неймовірно легко уночі

жити нам що цілий світ забули

спить кохана на моїм плечі

заздрить бог так солодко заснула

 

 

Жадан Сергій

БОГДАН-ІГОР

Всі кріплення важких снігів,

всі накопичення ремесел,

всі тіні дотиками весел

лишають поміж берегів

сліди – ці вервиці тугі

між зим і весен.

 

Сльота перекладає прес

турбот на голови містечок,

на вигини дбайливі течій.

Без попереджень і адрес

стікає приміських небес

солодкий кетчуп.

 

Тендітні злами забуття,

невидимі для ока межі.

Примхлива змога стати межи

Усіх світил, чия кутя

ляга на радіомережі

без вороття.

 

Втинаючись в глибоке тло

дитячих видив, переміщень,

з усього плетива приміщень,

з усього світла, що текло

повз очі, постає стебло,

пробивши днище.

 

Нічний вібруючий бузок.

Під вікнами, як сіль у рані,

потужний звук, що рушить грані –

дерева проливають соки,

мов труби схованих в пісок

важких органів.

 

Набряклі залози весни

над стінами районних центрів.

З яких чіпких підземних нетрів,

з чиєї вогкої вини

постануть ще подібні сни –

густі й відверті?

І цей напівпрогіклий мед,

прозора і ядуча слина –

по всьому. Березнева глина,

розмиті фарби, рух планет

і довгі описи прикмет

Отця і Сина.

Мар’яна Савка

Жінка. Сукня сріблясто-сіра.

Осінь дихає у плече.

По розмитих її клавірах

Дощова соната тече.

 

Увібгала худеньке тіло

У м’який глибокий фотель.

Недопалки. Лампа настільна.

Незнайомий нудний готель.

 

Дві квитанції до оплати.

Чорний осад у кавнику.

І мале кошеня кудлате

Гострить кігті на килимку.

 

Довгі тіні торкають стелі.

Залягає тяжка пітьма.

Жінка постіль повільно стелить,

Під подушку кладе Дюма.

Зафіранивши блиск реклами

І байдуже місто чуже,

Жінка тихо веде руками

По плечах, прозорих уже

 

Від криштально-дзвінкої втоми –

Тамувати в собі жагу,

Зберігати в очах невтомну

Іронічну печаль-нудьгу.

 

Може, просто піти назовсім?..

А по вікнах течуть струмки.

І втікає бульварна осінь

На зачитані сторінки

Маріанна КІЯНОВСЬКА

Любити тебе — неначе іти по цвяхах.

Вода ще лежить, ще чекає свого Месію.

Седмиця потопу. Як серце, тріпоче птаха.

Я маками нивку — вітчизну свою засію.

 

Щоранку зійду — і тихо зайду надвечір.

Палитиму хмиз, котитиму воза з неба.

А потім росою присяду тобі на плечі,

I ти мені скажеш: «Чого тобі, жінко, треба?»

 

I трійко волів загорнуть своїми крильми

Усе, що я мала — крім тебе — у цьому світі.

Лиши мене так, тільки сонце з-під серця вийми.

Як встояна кров, проступають крізь землю квіти.

 





©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.