Поняття та система джерел МП

Джерела МП – форма втілення норм МП, їх зовнішнє вираження. Їм властиві тіж самі хар-ки, як і хар-ки джерел права в загал. теорії права.

Особливість - ніде не закріплений конкретний (сталий) перелік джерел МП.
Традиційно використ. два джерела МП: - м/н дог-р ( Згідно Віден. конвенції про п-во м/н дог-рів, м/н дог-р- м/н угода складена між державами у письмовій формі і регулюється м/н правом, незалежно від того чи складається така угода в 1 док-ті, чи в 2 або більше зв"язаних між собою док-тах; а також не залежно від його конкретної назви – "дог-р", "угода", "конвенція", "протокол"…). Як пр-ло, уклад-ся у письм. ф-мі, але конвенцією передбачено укладеняя і в усній ф-мі. Це основне джерело МП,
- м/н звичай.(Згідно Статуту М/н Суду ООН, м/н звичай –досвід загальної практики, що визнана в якості правової норми). Це довготривале, повторюване пр-ло поведінки. Особлива ознака звичая-джерела м/н права – довготривала, постійна повторюваність.
Специфіка звичая як джерела- Звичай не являє собою офіц. док-т. Проте може фіксуватися напр. в дипломат. переписці, урядових заявах. Дог-р і звичай мають однакову юрид. силу.
З розв-ком міждерж. контактів, конфенцій деякі вчені почали відносити до джерел і:
Акти м/н конфернецій та зборів; Акти м/н організацій.(проте не всі ці акти, лише ті, що приймаються з метою встановлення нових правіл поведінки та взаємовівдносин) Деякі теоретики визначають джерела, виходячи з Статуту М/н Суду ООН ,в якому дано перелік джерел м/н права ,які суд застосовує при розв"яз-ні спорів:

1.- м/н конвенції, як загальні, так і спеціальні;

2.- м/н звичаї;

3.- загальні принципи права (юрид. поняття, постулати, правила юрид. логіки і юрид. техніки, які застосов-ся при тлумаченні і застосуванні як м/н, так і внутрівшньодерж. норм) Пиклади: "вислухай і іншу сторону", "спеціальним з-ном скасовується загальний", "наступним з-ном скасов-ся попередній", "принцип юридичної чинності дог-ру". Сюди також віднос-ся пр-пи м/н пубіч. права, пр-пи внутрішньодерж. права.

4.- судові рішення і доктрини вчених-фахівців МП. Національне зак-во і рішення нац. судів на сьогодні НЕ Є джерелами МП.

Питання про джерела міжнародного права, взагалі, і утворення цих джерел, зокрема, значною мірою сприяє, як додатковий матеріал, більш глибокому розумінню і з'ясуванню юридичної природи міжнародного права. У свою чергу, розуміння юридичної природи міжнародного права дає можливість краще засвоїти питання про джерела.
Така взаємодія і взаємозалежність цих питань пояснюється тим, що в їхній основі лежить єдиний елемент - міжнародно-правова норма. Ця норма, як першоцеглинка, являє собою як основу всього міжнародного права, так і основу найважливіших його джерел, у якості яких

У загальному плані джерела міжнародного права - це форми, за допомогою яких виражається і закріплюється якесь правило (або комплекс правил) поведінки суб'єктів міжнародного права. В основі цих правил (норм) лежить міжнародне визнання, що досягається, як це вже відзначалося, узгодженням воль суб'єктів міжнародного права або визнанням із боку цих суб'єктів правомірності довгостроково існуючої практики застосування.
Не виключені й інші випадки появи джерел міжнародного права. У доктрині міжнародного права прийнята класифікація його джерел, що визнає в якості таких два види джерел: основні і допоміжні. До основного належать міжнародні договори і міжнародні звичаї. У якості допоміжних можуть розглядатися резолюції міжнародних організацій, рішення міжнародних судів та арбітражів, а також положення доктрин. Можливі й інші форми допоміжних джерел.
Дуже характерними у сфері визначення джерел міжнародного права є положення Статуту Міжнародного Суду ООН. С

Друга стадія є вирішальною, тому що саме вона додає змісту правила зобов'язуючий (юридичний) характер, оскільки об'єкти міжнародного права, схвалюючи зміст правила, тим самим визнають його юридичною нормою і зв'язують себе зобов'язанням її виконання.
Міжнародний звичай - це правило поведінки, що склалося в результаті тривалого застосування і визнане державами як обов'язкове.

Протягом багатьох століть звичай був основним джерелом міжнародного права, і лише з кінця XIX століття звичаї стали перекочовувати в договірне право, і отже, сфера дії звичайного права звузилася.

Договір і звичай є універсальними, тобто, загальними джерелами міжнародного права, і їхня юридична чинність обґрунтована самою суттю міжнародного права (тобто, загальним визнанням і добровільним дотриманням). Це традиційні джерела. Однак вони, як джерела, не єдині.
До інших джерел сучасного міжнародного права варто віднести резолюції міжнародних організацій (особливо спеціалізованих установ ООН), акти міжнародних конвенцій і нарад, рішення Міжнародного Суду ООН та ін., а також різні прецеденти. Практика використання прецедентів останнім часом розширюється і навіть одержала назву "прецедентне право".
Аналіз зазначених джерел міжнародного права, особливо аналіз процесу їх появи, показує, що їхні характеристики мають як спільні риси, так і певні відмінності.
До спільних рис основних джерел варто віднести характер їхньої юридичної природи, що виражається в узгодженості, загальновизнаності і в добровільному та сумлінному дотриманні всіма суб'єктами міжнародного права. Відмінності ж виражаються в тому, що процес утворення їхньої юридичної природи не ідентичний. Міжнародному договору властиве узгодження воль, в основі якого лежить усвідомлення і публічне вираження своєї волі шляхом голосування. Для міжнародного звичаю властива практика спонтанного і мовчазного застосування

Ряд учених розглядає резолюції міжнародних організацій та акти міжнародних конференцій і нарад як джерела "м'якого права" (зокрема П.Лукашук). До числа таких актів можна віднести Заключний актНБСЄ.1975 р. і Резолюції з проблем захисту навколишнього середовища Конференції в Ріо-де-Жанейро 1992 р., Паризьку хартію для нової Європи 1990 р. Однак, щоб акти міжнародних конференцій і нарад стали джерелами міжнародного права, необхідна яскраво виражена згода на це учасників конференції або наради. Щодо резолюцій міжнародних організацій, то необхідне ще й визнання цих резолюцій як джерела державами - членами організацій залежно від випадку, в чому проглядаються елементи стихійного розвитку міжнародного права. До того ж, роль договору і звичаю в системі основних джерел, їхня юридична чинність, середовище застосування та інші параметри їхнього існування неоднозначні, як неоднозначні в цьому питанні й думки юристів-міжнародників'. Ця неоднозначність відноситься до обсягу сфери застосування договору і звичаю (одні стверджують, що сфера договірного права розширюється, а звичайного звужується, інші дотримуються іншої думки), до проблеми ієрархії між цими двома джерелами, до питань виникнення так званих нетрадиційних (нових) звичаїв, а також до проблеми кваліфікації норми поведінки, що склалася як міжнародний звичай.
Беручи до уваги те, що питання, які відносяться до міжнародних договорів і звичаїв, надалі будуть розглядатися більш докладно, зупинимося дещо детальніше на питанні про інші джерела міжнародного права.

У питанні про інші джерела міжнародного права насамперед виникає проблема поняття і практичного застосування названого в ст. 38 Статуту Міжнародного Суду такого джерела як "загальні принципи права, визнані цивілізованими націями".
У доктрині міжнародного права протягом тривалого часу йде полеміка про юридичну сутність, значимість, склад і формулювання цих загальних принципів права. З огляду на наявну неясність у цьому питанні при викладі навчальних курсів міжнародного права ряд авторів обходить його стороною. Однак необхідність хоча б короткого висвітлення цього питання є істотною. У літературі з міжнародного права можна зустріти думку, що "під загальними принципами права варто розуміти основні принципи міжнародного права".

З огляду на викладене, використання загальних принципів права як джерела права у практиці міжнародного розгляду незначне.

Поиск по сайту: