Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль

Дієслово

ДІЄСЛОВО

Дієслово-це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? (ходив, співатиме, займатися, буду їсти, заробляю).

У реченні дієслово найчастіше виконує функції присудка або частини складеного присудка (він розповів все, що знав; ніч здавалася днем).

Дієслово може означати:

• процес мислення (аналізувати, думати, розмірковувати);
• процес мовлення (радити, говорити, розмовляти);
• конкретну фізичну дію (йти, будувати, вчитися);
• переміщення у просторі (бігти, їхати, йти);
• сприйняття органами чуття (нюхати, бачити, чути);
• бажання (воліти, хотіти, бажати);
• стан, у якому перебуває особа або предмет (спати, стояти, журитися);
• ставлення особи до когось чи чогось (поважати, любити, шанувати);
• зміни (розквітати, старіти, молодіти).

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ДІЄСЛОВА

У реченні прикметник найчастіше виступає як означення, що є його основною синтаксичною роллю (напр., у реченні Над лісом раптом запанувала абсолютна тиша прикметник абсолютна- означення).

Значно рідше прикметник виступає як іменна частина складенного присудка (Яка важка у вічності хода! (Л. Костенко).

РОЗРЯДИ ДІЄСЛІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Дієслова поділяються на:

ПЕРЕХІДНІ ТА НЕПЕРЕХІДНІ ДІЄСЛОВА

За своїм значенням і відношенням до різних частин мови дієслова поділяються на дві групи: перехідні і неперехідні:

Перехідні дієслова означають дію, що переходить або спрямована на предмет, що виражений іменником або займенником (налити води, виконувати вправи, не читати книгу).

Предмет, на який спрямована дія, звичайно стоїть:

• у знахідному відмінку без прийменника (написати лист, намалювати портрет);
• у родовому відмінку:
• якщо перед дієсловом є заперечна частка не (не написати листа, не намалювати портрета);
• якщо дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину (привезти піску, випити молока).

Неперехідні дієслова означають дію, що прямо не переходить на предмет (підготуватися до іспиту, їхати у метро). Такі дієслова не вимагають додатка (бігти, заплакати).

Деякі дієслова можуть бути як перехідними, так і неперехідними (зустрічати друзів і зустрічатися з друзями).

ЗВОРОТНІ ДІЄСЛОВА

До неперехідних дієслів належать також всі дієслова з суфіксом -ся (-сь):

Ці дієслова виділяються в окремий розряд- зворотні дієслова.

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ДІЄСЛОВА

Дієслово має такі морфологічні ознаки:

Дієслово утворює форми:

ВИДИ ДІЄСЛІВ

Вид- одна з найважливіших ознак дієслова. За цією ознакою дієслова поділяються на доконані і недоконані:

Дієслова доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю?

Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що роблю? що буду робити?

Дієслова доконаного виду утворюються із дієслів недоконаного виду за допомогою:

• префіксів (писати- написати, грати- зіграти);
• суфіксів (зітхати- зітхнути, кричати- крикнути);
• наголосу (розкидaти- розкuдати);
• чергування звуків: сидіти- сісти (и- і), скакати- скочити (к- ч);
• різних основ (ловити- піймати, брати- взяти).

Дієслову одного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Такі дієслова утворюють видові пари:

Одновидові дієслова - це дієслова, які можуть бути або лише доконаного, або лише недоконаного виду.

Так, напр., дієслова надивитися, розгніватися, розговоритися, натерпітися, напрацюватися мають лише доконаний вид; дієслова прагнути, гордувати, імпонувати- мають лише недоконаний вид.

Двовидові дієслова- це окремі дієслова, переважно іншомовного походження, що поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду (телеграфувати, гарантувати, воєнізувати, веліти, женити).

СПОСОБИ ДІЄСЛІВ

Дієслова можуть вживатися удійсному, умовному чи наказовому способі.Спосіб дієслова вказує на відношення дії до дійсності:

Дійсний спосіб дієслова означає дію, яка відбувалася, відбувається чи буде відбуватися (ходив, люблю, одягатимеш).

Дієслова дійсного способу змінюються за часом (грав- граю- гратиму) і можуть вживатися із заперечною часткою не (не ходитиму, не гріє, не називатиму).

Дієслова дійсного способу змінюються за часами, числами і особами (у теперішньому і майбутньому часах) та за родами (у минулому часі).

Умовний спосіб дієслова означає дію бажану або можливу за певних умов (полетіти б, казала б).

Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б (після голосних: привезла б, співала б) або би (після приголосних: намалював би, підібрав би), які завжди пишуться окремо і можуть стояти як беспосередньо після дієслова, так і після інших частин мови (якби дали мені скуштувати хоча б одну крапельку цього чарівного напою).

Дієслова умовного роду змінюються за числами (малював би- малювали б), а в однині- і за родами (малював би® малювала б® малювало б).

Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання чи пораду закликає до виконання дії (приходь, навчайся, привітай).

Дієслова наказового способу не мають форм часу, але змінюються за особами в однині і множині: в однині вони мають форму 2-ої особи (стань), а в множині- 1-ої і 2-ої (станьте, станьмо).

2- особа однини має закінчення -и (сиди, веди, сади) або чисту основу (ляж, зіграй, святкуй); 1-а особа множини має закінчення -імо (рідше -ім), -мо (зіграймо, ведімо, святкуймо), 2-а особа множини- -іть (-іте), -те (зіграйте, ведіть, святкуйте).

Спеціальної форми 3-ої особи наказовий спосіб не має. Для того, що б передати наказ або прохання у 3-й особі, вживаються частки хай (нехай) і форма 3-ї особи дійсного способу (хай працюють; нехай завжди буде сонце).

ЧАСИ ДІЄСЛІВ

Дієслова можуть вживатися уминулому, теперішньому чи майбутньому часі.Час дієслова вказує на те, коли відбувалася, відбувається чи буде відбуватися дія:

Минулий час означає дію, яка колись відбувалася або вже відбулася.

Теперішній час означає дію, яка відбувається в час мовлення або постійно.

Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься у майбутньому.

Дієслова минулого часу змінюються за числами (хотів, хотіли), а в однині і за родами (хотів, хотіла, хотіло). Вони можуть бути як доконаного (покохав, приїхав), так і недоконаного виду (кохав, їхав).

У чоловічому роді виступає суфікс -в- (ходив, гуляв) і нульове закінчення або немає суфікса і нульове закінчення (віз, ніс); у жіночому, середньому роді і в множині- суфікс -л- і закінчення -а- (була, їла), -о- (хотіло, могло), -и- (росли, могли).

Дієслова теперішнього часу завжди недоконаного виду і змінюються за особами і числами (чую, чуєш, чуємо, чуєте, чує, чують)

Дієслова майбутнього часу мають три форми: просту доконаного виду (зберу, посаджу), просту недоконаного виду (збиратиму, садитиму) і складену недоконаного виду (буду збирати, буду садити).

Дієслова майбутнього часу змінюються за числами і особами (купуватиму, купуватимеш, купуватимете, купуватиме, купуватимуть).

ДІЄВІДМІНИ ДІЄСЛІВ

Зміна дієслів за особами, часами і числами називаєтьсядієвідмінюванням.За типом відмінювання дієслова поділяються на дієслова 1-ої і 2-ої дієвідмін:

Практично 1-а і 2-а дієвідміни поділяються за закінченням 3-ої особи множини теперішнього часу, тобто до 1-ої дієвідміни належать дієслова, які у 3-ії особі множини мають закінчення -уть, -ють (думають, хочуть, переживають), до 2-ої дієвідміни- закінчення -ать, -ять (сушать, варять).

Голосні звуки [е], [є] та [и] (ї) в закінченнях дієслів, за якими розрізняються дієвідміни, називають тематичними голосними (шиєш, шиємо; стоїш, стоїмо).

До 1-ої дієвідміни належать дієслова:

• з основою на -оро-, -оло- (полоти, бороти, колоти);
• з односкладовою основою (бити, лити, пити);
• з суфіксами -ува-, -ну-, -і-, -а-, які в особових формах не випадають (крикнути, грати, перезимувати);
• з основою на приголосний (берегти, могти, нести);
• дієслова іржати, ревіти, сопіти, гудіти, хотіти.

Дієслова 1-ої дієвідміни відмінюються так:

. До 2-ої дієвідміни належать дієслова:

• з суфіксом -а- після шиплячих та [й], який випадає в особових формах (стояти, лежачи);
• з суфіксами -и-, -і- (-ї-)-, які в особових формах випадають (клеїти, сидіти);
• дієслова бігти, спати.

Дієслова 2-ої дієвідміни відмінюються так:

Окрему групу складають дієслова їсти, бути, дати і вісти (в сучасній мові вживається лише з префіксами: розповісти, відповісти та ін.):

Від дієслова бути вживається лише форма є (втім, інколи в поетичній мові зустрічаються єсть- для першої і третьої особи однини, а також суть- для третьої особи множини)

ІНФІНІТИВ

Інфінітив (початкова форма дієслова; неозначена форма)- це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду (хотіти, йти, плакати).

Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли ("Мовчати!"- несподівано навіть для себе самої сказала Марія).

Інфінітів закінчується на -ти або -ть (Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну мати вибирати (В.Симоненко).

Дієслова у формі інфінітіва бувають недоконаного і доконаного виду (йти- дійти, стучати- стукнути).

У двоскладовому реченні неозначена форма дієслова може виступати у функції будь-якого члена речення:

• підмета (Зробити це буде доброю справою);
• означення (Навіть камні інколи можуть кричати);
• частини складеного присудка (Прибули і стали виходити на берег);
• обставини ("Як би не попастися"- раптом подумалося Сергію);
• додатка (Пора вже збиратися).

У безособовому реченні неозначена форма дієслова найчастіше виступає у ролі головного члена речення (Повірити у це було неможливо; Нічого не можна вже повернути).

ДВІ ОСНОВИ ДІЄСЛОВА

Дієслівні форми творяться за допомогою закінчень або граматичних суфіксів від двох основ:

Основа інфінітива виділяється в неозначеній формі дієслова після відкидання -ти (виправда-ти, шука-ти, гукну-ти).

Основа теперішнього часу (а в дієсловах доконаного виду- майбутнього) виділяється у формі третьої особи множини теперішнього (або майбутнього) часу після відкидання закінчення -уть (-ють), -ать (-ять): вед-уть, гука-ють, леж-ать, сто-ять.

:

БЕЗОСОБОВІ ДІЄСЛОВА

Безособові дієслова- особлива форма дієслова, що означає дію без відношення до будь-якої особи (темніє, щастить, дніє).

Безособові дієслова означають фізичний або психічний стан людини та явища природи.

Особливістю безособових дієслів є те, що вони утворюють не всі форми словозміни:

- у дійсному способі мають одну форму 3-ої особи теперішнього часу (вечоріє) і майбутнього (буде вечоріти, вечорітиме);

- в умовному способі мають форму середнього роду (вечоріло б).

У реченні безособові дієслова виступають присудком, при якому не може бути підмета (Пощастило як ніколи; Дихалося все легше і легше). Такі речення називаються безособовими.

Безособового значення можуть набувати і деякі безособові дієслова 3-ої особи однини або середнього роду (морозить, віє; загуло, повіяло).

Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль

Дієприкметник — особлива форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією або станом: намальований (такий, що його намалювали). До прикметника дієприкметник подібний тим, що відповідає на питання який? Яка? Яке? Які?;змінюється за родами, числами, відмінками; стоїть у тому ж роді, числі і відмінку, що й іменник, із яким пов’язаний; має такі самі відмінкові закінчення.

Дієприкметник має такі ознаки дієслова: час: теперішній і минулий: сяючий, посинілий;вид: доконаний і недоконаний:роблений, зроблений; здатність мати при собі залежний від нього іменник: овіяний вітром, займенник: омріяний тобою або прислівник: прочитаний виразно.

Отже, дієприкметник поєднує ознаки двох частин мови: дієслова та прикметника. Початковою формою дієприкметника, як і прикметника, є форма називного відмінка однини чоловічого роду. Якщо прикметники називають постійні ознаки предмета, то дієприкметники виражають ознаки, які розвиваються в часі. З цього випливає, що дієприкметник не тільки вказує на ознаку, а й виражає дію або стан, з якими ця ознака пов’язана. Тому дієприкметник — не окрема частина мови, а особлива форма дієслова. У реченнях дієприкметник найчастіше виступає означенням або присудком: Цвіла приморожена осінь. Повітря насичене несказанною ніжністю.

11.Дієприслівник — це незмінна дієслівна форма, яка об'єднує в собі ознаки дієслова і прислівника. Він вказує на додаткову дію і пояснює основну, виражену дієсловом: Де-не-де похитуються над нами ще незвичні у цих краях високі горбаті верблюди, мовби несучи вже з собою на Каховку подих далеких безводних пустель. Він ішов собі, похнюпившись, тихо ногу за ногою посилаючи.

Дієприслівники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу, їхнім формальним показником є суфікс -чи: читаючи, кажучи, лежачи, гудучи, взуваючи, терплячи.

Дієприслівники недоконаного виду можуть означати довготривалу другорядну дію, яка відбувається одночасно з дією основною, вираженою дієсловом-присудком, перед чи після дії дієслова-присудка:, : Гнат коло каганця лагодив шлеї, сидячи на триногому стільчику. Сторож, несучи снідання, стукнув дверима. Машина, петляючи гарячими задимленими вулицями, вилетіла на помережене надвечірніми тінями шосе

Дієприслівники доконаного виду творяться від основи минулого часу, їхнім формальним показником є суфікс -ши (-вши): написавши, прочитавши, відповівши, принісши, перемігши.

Дієприслівники доконаного виду можуть виражати другорядну дію, яка відбувається одночасно з основною дією або після неї, а також дію, яка передує основній: Козирнувши прикордонникам, вони зійшли на переправу, вичовгану вже за кілька днів тисячами ніг. Настя, вставши удосвіта, палила в печі на обід. Весна пройшла степом, визеленивши луки раніше, ніж минулого року.

Як і дієслово, дієприслівник може керувати іменниками і мати при собі пояснювальні слова, разом з якими він утворює дієприслівниковий зворот.

Будучи невідмінюваною дієслівною формою, дієприслівник, як і прислівник, виконує у реченні роль обставини.

Деякі дієприслівники можуть утрачати дієслівні ознаки й повністю переходити в прислівники. Цей процес називається адвербіалізацією дієприслівників. Пор.:дієприслівник: Кого колишете вночі? Лягаючи і встаючи, за кого молитесь. І адвербіалізований дієприслівник: Чайка скиглить літаючи.

Числівник

Числівник — самостійна частина мови, що означає число, певну кількість чого-небудь, порядок переліку при лічбі та відповідає на питання скільки?, котрий?, який?

Написання числівників і відчислівникових слів

1. У складних числівниках у кінці першої частини м'який знак не пишеться і вона не змінюється (на позначення сотень - змінюєть­ся): п'ятнадцять - п'ятнадцятьом, шістдесят - шістдесяти, але: двісті - двохсот, шістсот ~ шестисот, дев'ятсот ~ дев'ятисот.

2. Порядкові числівники на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний пишуться одним словом, і перша частина стоїть у Р. відмінку (крім сто і дев'яносто): трьохсотий, двохтисячний, п'ятдесятитйсячний, п'ятнадцятимільйонний, трьохсотп'ят- десятимільярдний Гале стотисячний, дев'яностомільйонний).

3. Порядкові числівники, до складу яких входять слова з половиною, із чвертю й под., пишуться окремо: п'яти з по­ловиною тисячний загін.

4. На початку складних слів (прикметників, іменників) числівники одно-, дво-, три-, чотири- закінчуються на голосний, якщо друга частина починається на приголосний: одноповерхо­вий, двоскладовий, триярусний, чотирикутник. Форми двох-, трьохчотцрьдх' уживаються лише перед частинами, що почи­наються з голосного: двохелементний, трьохактний (хоча трьохлінійка) чотирьохосьовйй Гале чотиривісний) та із чис­лівниками сто, тисяча, мільйон і под. (трьохтисячний і три­тисячний, чотирьохмільйонний і чотиримільйонний).

5.Числівники п'ять і т. д. (крім сто та дев'яносто) на почат­ку складних слів мають форму Р. відмінка: п'ятиденний, шістдесятирічний, семисоткілограмовий (але: стодоларовий, дев'яностовідсотковий — у формі Н. відмінкаЛ

Це стосується й числівників два, три, чотири, якщо вони є частиною складного числівника: двадцятидвохрічний, трид- цятитрьохдённий.

6. Якщо числівники п'ятсот, шістсот, сімсот, вісімсот, дев'ятсот стоять після числівника, що позначає тисячі, при творенні складних слів їхні основи виступають у формі Н. від­мінка: шестисотріччя, але тисячошестисотргччя.

7. Якщо перша частина відчислівникового слова записується цифрами, то кінцева частина приєднується через дефіс: 53- мільйонний, 125^річчя, 12-поверхова, 250-квартирний.

8.Літери дописуються до цифр тільки на позначення поряд­кових числівників. Нарощення повинно складатися з однієї літе­ри (коли закінчення має два голосних, приголосний чи -й, або двох літер (коли закінчення має приголосний і голосний): 6-й поверх, з 9-ї ранку, на початку 80-х років, 2-га редакція.

До римських цифр літери не дописуються: І квартал, на V етапі, з XVI cm. (сторіччя).

Відмінювання числівників

Відмінювання кількісних числівників один, одне (одно), одна, одні

Писемне мовлення

Писемне мовлення -це універсальний засіб спілкування людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління.

Писемне мовлення - переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову.

Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним.

V писемному мовленні точніший добір лексики. Тут вживаються різні терміни, професійна й загальновживана лексика тощо. Не вживаються нелітературні слова, лайливі, територіальні. З діалектної лексики добираються лише найцінніші життєво необхідні слова і граматичні форми.

V писемному мовленні використовуються складні речення, різні форми сурядності й підрядності, відокремлення, вставні слова тощо.

Одиницею писемного мовлення є текст. Його поділяють на абзаци, що логічно пов'язані один з одним.

Писемне мовлення передається не лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками.

У писемному мовленні форма викладу залежить від того, про який стильовий різновид йдеться. Наприклад, художній текст відрізняється від публіцистичного, науковий від ділового і т. д.

Щодо ділового писемного мовлення доречно сказати, що тут можливий не лише текстовий виклад. Є папери, котрі містять тільки конкретні цифрові дані, схеми, таблиці. Це документи стандартного типу. Вони дають можливість ефективно підготувати максимум даних. А е й такі ділові папери, що містять лише загальні відомості. Тут відповідно добираються й мовні елементи. Такі документи мають дешо вільну від стандарту форму викладу.

Ефективність того чи іншого документа залежить від мовних засобів, насиченості найнеобхіднішою інформацією. Ось чому кожна

організація чи підприємство прагнуть виробити свої типові документи. Перевага їх у тому, що вони не потребують багато часу для складання, легко сприймаються і зручні у використанні.

До складних випадків відмінювання належать чоловічі прізвиша типу: Іеаньо, Руньо, Пильо, Барзьо, Маньо та ін. Наприклад: Пильо —Пиля, Пильові (Пилю),Пиля, Пилем, при Пилеві (Пилю, Пилі).

Жіночі прізвища на -о, -й та приголосний в українській мові перебувають поза відмінами. Наприклад: Пансо Тетяна, Охтаро Людмила, Бурдо Анастасія, Мандро Ліля, Тягнирядно Надія- Гай Дарія, Гордій Галина, Тугай Лідія, Тужій Марина, Соловей Інна, Суховій Уляна, Бородай Неля; Трьомсин Ганна, Білаш Катерина, Брус Жанна, Стає Зінаїда, Голуб Юлія, Шевчук Світлана, Назарчук Ніна, Кравчук Варвара; Рець Марія, Швець Софія, Кравець Руслана, Микитась Павлина, Кришталь Євгенія, Кавунець Олександра.

Не відмінюються й жіночі українські прізвища, що закінчуються на -ко, -ло. Наприклад: Покотило Василина, Позшайло Дарина, Манойло Ніла, Гуцало Валерія, Парафило Ксенія, Фугало Карина, Нечитайло Діана, Бондаренко Неля, Москаленко Віра, Коваленко Олеся, Боженко Валентина, Па-насенко Юлія, Федоренко Таміла, Паращенко Антоніна, Юхи-менко Соломія, Усенко Ліза, Козенко Христина, Біленко Леся, Василенко Тамара, Малько Любов, Власенко Вікторія та ін.

Поиск по сайту: