Процес розв'язання завдань

Мислення – це процес руху думки від невідомого до відомого. Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме і коли вона починає щось аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації.Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об'єктивно необхідним для успішного розв'язання завдання.

Процес розв'язання пізнавального завдання починається з:

1.формулювання питання, яке треба визначити виходячи з конкретних умов проблемної ситуації. Формулювання питання – перший етап, найскладніший у процесі розв'язання завдань. Важливе значення на цьому етапі має здатність людини бачити нез'ясовані аспекти в тих чи інших предметах та явищах дійсності, її вміння ставити запитання, виокремлювати проблеми, які потребують вирішення. Ця здатність значною мірою залежить від попереднього досвіду людини, проникливості її розуму, вміння бачити незрозуміле там, де іншій людині все здається зрозумілим.

2.Другий етап розв'язання розумового завдання починається з пошуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези. Висування гіпотез дає людині можливість передбачити напрями розв'язання завдання й можливі результати. Якщо висунуті гіпотези не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умови завдання й саме завдання.

3.Розв'язання розумового завдання – завершальний етап процесу – може відбуватися по-різному.

Важливу роль у стимулюванні розумової діяльності у процесі розв'язання завдань відіграють почуття. Виключно важливе значення мають почуття здивування, допитливості, почуття нового. Почуття породжуються виникненням ідеї, перебігом розв'язування завдання, завершенням роботи та подоланням утруднень, що виникають на шляху до результату. Розв'язання завдання потребує від людини великих вольових зусиль. Від її наполегливості, сили волі та цілеспрямованості залежать ефективність пізнавальної діяльності, загальна культура розумової праці. Отже, процес розв'язання завдань потребує мобілізації та напруження всіх психічних сил особистості, концентрації її пізнавальної активності.

Пам’ять. Теорії, види та процеси пам’яті. Індивідуальні особливості та типи пам’яті

ПАМ’ЯТЬ (від грецьк. mnema) – ___________________________

_________________________________________________________

_________________________________________________________

________________________________________________________________

Давні греки вважали Богиню пам’яті Мнемозину матір’ю дев’яти муз, які були покровительками всі відомим на той час науками і мистецтвом. Ім’я цієї богині дало назву пам’яті. Від імені грецької музи пам'яті Мнемозіни ці процеси отримали назву мнемічних.

На думку Аристотеля, пам'ять є соціальною спадкоємницею, безцінним багатством і силою людини і людства. Завдяки їй людина через знання опановує надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє сучасність і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам'яті перестає бути особистістю, не орієнтується в просторі й часі, все сприймає так, ніби вперше бачить. Як зазначав І.Сєченов, не оволодівши пам’яттю, людина постійно перебувала б у стані новонародженого. Як найважливіша характеристика всіх психічних процесів пам'ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.

Теорії пам'яті

Види пам’яті:

Залежно від змісту матеріалу, який людина запам’ятовує, виділяють:

1) _______________________________ виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв’язків і відносин між ними. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою. На відміну від образів сприймання образи уявлень пам'яті не такі яскраві, менш деталізовані, але більш узагальнені. Ці мнемічні образи не залишаються постійними, а змінюються під впливом інших уявлень, процесів забування.

Виняток становлять ____________________ (гр. eidos – вид, вигляд) образи – дзеркальне (в найменших деталях) відображення слідів пам'яті, яскраві та чіткі уявлення, які зберігаються в пам'яті тривалий час без будь-яких змін. Ейдетична пам'ять буває у художників, музикантів, а також у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Цей вид більш властивий дітям.

2) _______________________________ – це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях. Ґрунтується на спільній діяльності мислення і мовлення. Характерний лише для людей.

3) __________________________________________________ полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності. Вона є підґрунтям утворення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови. За змістом цей вид є найміцнішим.

4) _______________________________полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не самі емоції, а й предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, переживання почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з якихось причин залишила її.

Якщо за ознаку класифікації обирають час збереження матеріалу, то пам'ять характеризують як:

1. ___________________________________. Характеризується дуже коротким часом (до 2 секунд) зберігання інформації, яка фіксується в рецепторах (на сітківці ока, в закінченнях нюхового, смакового та інших нервів).

Залежно від аналізатора сенсорна пам'ять має різну модальність. Найбільше використовується зорова і слухова сенсорна пам'ять. Завдяки сенсорній пам'яті людина має змогу розпізнавати образи предметів ще в процесі їх формування.

2. ___________________________________. Їй властиве швидке запам'ятовування матеріалу, негайне його відтворення і швидке забування.

3. ___________________________________. Вона забезпечує тривале збереження нерідко значного обсягу матеріалу.

Основним механізмом введення інформації в довготривалу пам'ять та її фіксування є повторення, яке відбувається на рівні короткочасної пам'яті.

Коли критерієм класифікації слугує мета діяльності людини, то пам'ять поділяють на:

1. ___________________________________. Ознаками її є процеси запам'ятовування і відтворення, в яких немає мети щось запам'ятати чи відтворити.

Мимовільне запам'ятовування відбувається ніби само по собі. Це як побічний продукт діяльності людини, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам'ятовування будь-яких об'єктів є активна взаємодія з ними.

2. ___________________________________. Цей вид діяльності характеризується цілеспрямованим запам'ятовуванням і відтворенням.

За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам'ятовується, пам'ять поділяють на

1. _______________________________. Пов'язана вона з розумінням матеріалу, який запам'ятовують. Основою її є різні за складністю словесних та образних асоціацій смислові зв'язки.

Смислове запам'ятовування розвивається разом із мовленням і мисленням. Воно може бути мимовільним і довільним.

2. ________________________________. Її особливість полягає у нерозумінні засвоюваного матеріалу, який є надто важким або коли людина, замість намагання осягнути сенс, просто повторює інформацію.

Процеси пам’яті:

1) ______________________________________________________________ –закріплення в корі великих півкуль головного мозку образів, що виникають на основі відчуттів, сприймання, мислення чи уяви.

2) _________________________________________________________ –це здатність утримати, зберегти сприйману інформацію.

Розрізняють такі форми збереження інформації в пам’яті:

3) ______________________________________________ – це один з основних процесів пам’яті, оживлення в свідомості почуттів, думок, прагнень, тобто того, що колись сприймалося.

Найпростіша форма відтворення – впізнавання, яке виникає при повторному сприйманні матеріалу.

Складнішою формою відтворення є згадування, особливість полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування може бути:

мимовільним, коли образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів;

довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інформацію.

Різновидами довільного відтворення є пригадування та спогади.

Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю пригадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемічних дій. Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка передбачає поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувався процес запам’ятовування об’єкта чи явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання здобутих знань, розвинення пам’яті як психічного процесу загалом.

Спогади – це локалізовані в часі та просторі відтворення образів минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Об’єктом спогадів як специфічної форми відтворення є життєвий шлях конкретної особистості в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.

4) _____________________ – процес протилежний запам’ятовуванню. Виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятовування, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення, унеможливлює впізнання.

Динаміка забування, встановлена дослідами Г.Еббінгауза: найвищі темпи забування характерні для першої доби після запам’ятовування (60% інформації ми втрачаємо впродовж першої години після запам’ятовування)

Забування – функція часу. Основним стосовно забування є згасання тимчасових нервових зв’язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо здобуті знання тривалий час не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною забування є також недостатня міцність запам’ятовування. Щоб запобігти забуванню потрібно добре заучувати матеріал.

Індивідуальні особливості пам'яті:

1) _______________________________ запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам'ятовування нового матеріалу.

2) _________________________________ запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося, і кількістю зроблених помилок.

3) _________________________________ запам'ятовування виявляється у тривалості збереження завченого матеріалу (або у повільності його забування).

4) _________________________________ виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.

З огляду на викладене у психології розрізняють такі типи пам'яті:

- наочно-образний – частіше зустрічається у художників, письменників, музикантів

- словесно-абстрактний – у вчених, філософів

- змішаний або проміжний –зустрічається у людей, у діяльності яких не спостерігаються помітні переваги наочно-образного чи словесно-абстрактного типу

Поиск по сайту: