Завдання та умови успішного сімейного виховання.Закон україїни про освіту.Положення про загально освітній навчальний заклад.Відповідальність батьків

Метою сімейного виховання є забезпечення високого рівня освіченості й виховання свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки і культури, врахування національно – територіальних особливостей України здійснювати соціально-економічний розвиток і господарювання в республіці, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни.
Зміст виховання в сім’ї обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою сімейного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання – національне, моральне, правове, статеве, художньо-естетичне, героїко – патріотичне, трудове, екологічне, фізичне та розумове.

Основними завданнями сімейного виховання є \Мойсеюк Н.Є.,Постовий В.Г.\:
- виховання фізично й морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);
- створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань, її самореалізації;
- засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку;
- залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи і вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;
- включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток працелюбності, творчої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище, виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;
- формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності дітей;
- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження сімейних традицій та реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості. Сімейне виховання ґрунтується на таких принципах гуманістичної педагогіки :
- креативності \вільного розвитку здібностей дітей;
- гуманізму; - демократизму; - громадянскості; - виховання на традиціях народної педагогіки; - пріоритетності вселюдських моральних норм і цінностей.

Ефективне та результативне сімейне виховання можливе, якщо воно буде здійснюватися за наступних умов : батьківське тепло, взаємна повага в сім’ї, довіра до дитини; частота й інтенсивність спілкування з батьками; сімейна дисципліна, методи виховання, які використовуються батьками; приклад батьків.

Зокон про освіту

1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані:

постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

Положення про загальний навчальний заклад

Батьки та особи, які їх замінюють, є відповідальними за

здобуття дітьми повної загальної середньої освіти, їх виховання і

зобов'язані:

створювати умови для здобуття дитиною повної загальної

середньої освіти за будь-якою формою навчання;

забезпечувати дотримання дітьми вимог статуту закладу;

поважати честь і гідність дитини та працівників закладу;

постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей,

створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя,

шанобливе ставлення до Вітчизни, сім'ї, державної та рідної мов;

повагу до національної історії, культури, цінностей інших народів;

виховувати у дітей повагу до законів, прав, основних свобод

людини.

91. Інші права та обов'язки батьків або осіб, які їх

замінюють, можуть бути обумовлені статутом закладу та відповідними

договорами.

У разі невиконання батьками та особами, які їх замінюють,

обов'язків, передбачених законодавством, заклад може порушувати в

установленому порядку клопотання про відповідальність таких осіб,

у тому числі позбавлення їх батьківських прав.

66. Основні напрями і форми організації спільної роботи школи та сім’ї з виховання дітей. Система роботи коли з батьками та учнів. Складіть план підготовки та проведення батьківських зборів класу.

Напрями спільної роботи школи і сімї:

1. Організаційний - планування школи з батьками, вивчення сімей учнів, робота з неблагополучними сім’ями

2. Підвищення педагогічної культури батьків – університети педагогічних знань, демонстрація фільмів на педагогічну тему, педагогічні практикуми, лекторії.

Форми зв’язку школи ї сімї:

1. Індивідуальні: бесіди-консультації, бесіди-поради, педагогічні консиліуми

2. Групові – засідання батьківського комітету, класні батьківські збори, спільні бесіди

3. Колективні – батьківські дні, лекції

4. Масові – загальношкільні свята

Батьківські збори: Тема «Про шкідливі звички і роль батьків в подальшому розвитку стійкої потреби дітей щодо здорового способу життя».

План. Вчитель демонструє батькам плакати з крилатими фразами,пропонуючи їх прокоментувати. Потім проводить тестування і визначає, що саме знають батьки про шкідливі звички. Вчитель починає читати лекцію про розповсюдженість шкідливих звичок у підлітковому віці. Потім продовжує лекцію з приведенням статистичних даних. В кінці роздає друковану пам’ятку,про те,як уникнути шкідливих звичок.

67. Педагогічна майстерність учителя. Характеристика складових педагогічної майстерності.

Педагогічна майстерність — це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі. Сутність майстерності — в особистості вчителя, в його позиції, здатності виявляти творчу ініціативу на ґрунті реалізації власної системи цінностей. Майстерність — вияв найвищої форми активності особистості вчителя в професійній діяльності, активності, що базується на гуманізмі і розкривається в доцільному використанні методів і засобів педагогічної взаємодії у кожній конкретній ситуації навчання і виховання. Складові педагогічної майстерності: 1) гуманістична спрямованість — спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків, вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів; 2) професійна компетентність - знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології учнів; 3) здібності до педагогічної діяльності –комунікативність, перцептивні здібності (проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину), динамізм (здатність активно впливати на іншу особистість), емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування, креативність; 4) педагогічна техніка -вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами). В оволодінні майстерністю можна виокремити кілька рівнів: 1) елементарний рівень - у вчителя наявні лише окремі якості професійної діяльності, володіння знаннями для виконання педагогічної дії, володіння предметом викладання, але брак спрямованості на розвиток учня, техніки організації діалогу; 2) базовий рівень - учитель володіє основами педагогічної майстерності, цього рівня, як правило, досягають наприкінці навчання у вузі; 3) досконалий рівень - чітка спрямованість дій учителя, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. 4) творчий рівень - ініціативність і творчий підхід до організації професійної діяльності, сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

68. Внутрішня техніка вчителя, її характеристика. Способи виховання внутрішньої техники.Внутр. техніка — психологічне настроювання вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю і почуття. Самопочуття педагога не є особистою справою, бо його настрій відбивається і на учнях, і на колегах, і на батьках дітей,створює атмосферу у навчанні. Праця педагога- "це робота серця і нервів, це буквально щоденна і щогодинна витрата величезних душевних сил. "^{(Сухомлинський)}. Учитель повинен уміти зберігати працездатність для збереження свого здоров'я. Для цього важливо працювати над: педагогічним оптимізм; впевненістю у собі як в учителі, відсутністю страху перед дітьми; умінням володіти собою, відсутністю емоційного напруження; наявністю вольових якостей (цілеспрямованість, самовладання, рішучість).

А. С. Макаренко вважав, що в дитячому колективі повинна бути "постійна бадьорість, ніяких похмурих облич, ніяких кислих виразів, постійна готовність діяти, райдужний настрій, саме мажорний, веселий, бадьорий настрій". Джерелом такої атмосфери захоплюючого життя колективу є педагог. Він створює атмосферу дружності, доброзичливості. Для цього потрібно захоплюватися справою і тамувати негативні емоції, не дозволяти собі перебільшувати чужі недоліки, гіперболізувати "ненормальні дитячі наміри і дії. Учителеві треба вміти грати, причому не тільки зовні. Не можна ходити з похмурим, нудьгуючим обличчям навіть тоді, коли настрій у вас поганий. Якщо ми зовні не виявляємо емоцій, це не виключає їхньої негативної дії. Потрібно не просто гальмування, уникання ситуацій, що викликають негативні стани, а й розрядка негативних емоцій за допомогою музики, спілкування з природою, працетерапії, читання книжок (бібліотерапія), гумор.Тут допоможе і захоплення спортом, що дає "м'язову радість Всі ці способи впливу пов'язані з підключенням до тієї діяльності, яка приносить задоволення. Можна залучити учнів до таких самих способів. Увага до естетики одягу, - також сприяє бадьорості вчителя. На думку Макаренка, це – елемент педагогічного артистизму, гри, яка забезпечує внутрішню підтягнутість і духовну мобілізацію. Перший елемент внутрішньої техніки – регуляція емоційної сфери— формування емоційної стійкості у професійній діяльності. Вплив на емоційну сферу складний - важливо звернутися і до вольової сфери. Є два шляхи вольового впливу: звернення до власного почуття обов'язку -механізм впливу: "Я мушу це зробити, бо моє завдання..." Цей спосіб саморегуляції дуже складний але дуже надійний, бо сформовані переконання не дають педагогові відійти від обраної мети. У критичних ситуаціях такий учитель може сказати собі, "Я не можу собі дозволити..." контроль власного фізичного стану - кожен може контролювати м'язове напруження, темп рухів, мовлення, дихання, а їх зміна автоматично впливає на психічний стан. Це регуляція м'язового напруження, контроль і регуляція дихання. Контроль за диханням, зниження його темпу, збільшення глибини зменшать хвилювання. Впливаючи на фіз. стан, ми викликаємо певні емоційні реакції( психосоматичні – тобто обумовлені фіз. станом). Напр. - зміна темпу мовлення та рухів. Для заспокоєння можна повільно ходити по класу, пояснювати у повільному, темпі – за кілька хвилин спрацює саморегуляція організму, ви заспокоєтесь.

Комплексною система саморегуляції, що задіює і емоції, і волю, і свідомість людини, — самонавіювання. Досягається за допомогою аутогенного тренування. АТ -спеціальні вправи, спрямовані на формування в людини навичок свідомого впливу на різні функції організму. Аутотренінг складається з двох частин: розслаблення (вхід у стан релаксації) і самонавіювання (вплив за допомогою спеціальних формул на певні установки). Ряд прийомів АТ:

1 крок - прибрати зручну позу, закрити очі і зосередитися на своєму емоц.стані, усвідомивши його ("Я схвильована, мені необхідно заспокоїтися"). 2 крок — прийняття розслабленого виразу обличчя, спрямування думок на щось приємне. 3 крок — підсилення стану спокою за рахунок самомасажу (подумки) шкіри обличчя і кистей рук, лоба, носа, щік, губ, підборіддя. 4 крок — розслаблення язика і гортані. Необхідно для того, щоб перервати думки про ситуацію, що травмує. 5 крок — регуляція дихання. Дихати так, наче ви вже спите. На фоні набутого стану можна формувати в собі емоційні реакції, передусім такі, як стійкий оптимізм і життєрадісність. Для цього вчителю корисне навіювання терпіння щодо дітей. Наприклад: «Дитячі жарти мене не дратують, а забавляють (відчути це). Мені приємні діти навіть тоді, коли вони галасують, не слухаються (відчути це).» Основа внутрішньої техніки педагога – увага і уява. Завдяки здатності переключати увагу ми регулюємо наш психічний стан. А здатність яскраво уявляти картини, які ми хочемо, допомагає викликати емоції, що пов'язані із заданими образами. Діяльність педагога може призвести до душевних втрат через надмірні психічні навантаження. Ми можемо зменшити їх власними зусиллями. Керувати своїм психічним станом можна. Потрібно лише мати установку на самовдосконалення і бажання отримати задоволення від праці.

Поиск по сайту: