Яка діяльність – свідома чи несвідома – виявляється в наведених нижче прикладах?

А. У хворого на білу гарячку навколишня дійсність затуманена яскравими галюцинаціями: йому вбачаються чорти, які лають його, шкірять зуби, погрожують. Він бачить, як на нього нападають звірі, лізуть комахи, кусають його, він чує голоси, що погрожують убити його. Рятуючись від переслідувачів, він часто зазнає каліцтва, тяжких травм. __________________________________

Б. Під час сеансу гіпнозу людині, що перебувала в гіпнотичному стані, було запропоновано украсти гаманець у товариша. Досліджуваний не зміг виконати завдання. А от інші накази – вмитися, взяти книжку тощо – він виконував.

_____________________________________

В. Учень швидко й правильно множить багатозначні числа, проте не пам’ятає правила їх множення. _________________________________

Г. Семикласник, якого дражнили друзі, порвав підручники і зошити, ударив одного з товаришів. ___________________________________

Ґ. Випускник школи вступив до педагогічного інституту і пояснював це тим, що він любить дітей і йому подобається доступно викладати математичні доведення.

_________________________________________

Завдання № 3

У чому виявляється несвідоме: __________________________________________

_____________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання № 4

Дайте правильну відповідь:

1. Фактори виникнення свідомості:

а) Діяльність

б) Гомеостаз

в) Антропогенез

г) Мова

2. Самосвідомість як процес включає в себе:

а) самопізнання

б) самооцінку

в) самоаналіз

г) інтроспекцію

3. Структурними компонентами свідомості є такі:

а) сукупність знань про навколишній світ

б) цілеспрямованість, планування та передбачення результатів діяльності

в) ставлення особистості до об'єктивної дійсності

г) всі відповіді правильні

4. Свідомість людини є продуктом:

а) біологічної еволюції

б) соціального розвитку

в) праці і соціально-історичного розвитку людини

г) біологічного і соціально-історичного розвитку, а праця – умова виникнення і розвитку свідомості

5. Несвідоме (за З.Фрейдом) – це:

а) інстинкти

б) витіснення переживань

в) архетипи

г) неактуалізований минулий досвід

Контроль знань: на практичному заняття № 1, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 3

ТЕМА: Психічні якості особистості акушерки та єдність психічних і моральних якостей медичного працівника

Актуальність

Особистість кожного медичного працівника індивідуальна, але їм повинні бути притаманні певні психічні та моральні якості. Знання психічних та моральних якостей медичного працівника визначають його як професіонала, які не тільки визначають загальну характеристику особистості, але і безпосередньо повинні виявлятися у роботі

Мета:

Знати психічні якості медичного працівника;

Вміти розкривати та характеризувати єдність моральних та психічних якостей акушерки;

Вміти коментувати Міжнародний етичний кодекс акушерок

Завдання:

Ознайомившись з теоретичними відомостями, давати відповіді на поставлені запитання, на практичному занятті вміти коротко характеризувати основні психічні якості медичного працівника

Теоретичні відомості

Під етикою розуміють науку про суть, закони виникнення, розвиток і функції моралі, про відносини між людьми і обов'язки, які випливають з цих відносин. Вперше термін «етика» застосував Аристотель, який розумів її як філософію моральної поведінки людей. Медична етика вийшла з надр загальної етики і її слід розглядати як специфічний прояв загальної етики. Медична етика – це вчення про роль моральних засад у діяльності медичних працівників, про їх високогуманне ставлення до людини як необхідну умову успішного лікування хворого.

Основні етичні норми, які формувалися в процесі надання медичної допомоги хворим, були узагальнені й сформовані вченими-лікарями різних епох, коли спеціальності медсестри ще не було. Так, у древньоіндійській книзі «Аюрведа» («Книга життя» – V-VI ст. до н.е.) знаходимо досить чіткий портрет лікаря: «Він повинен мати чисте, співчутливе серце, правдивий характер, спокійний темперамент, вирізнятися великою поміркованістю і порядністю, постійним прагненням робити добро». Перші наукові узагальнення народного досвіду лікування і правил поведінки лікаря біля ліжка хворого знаходимо в працях Гіппократа (V-VI ст. до н. е.) та інших вчених Стародавніх Греції і Риму. В «Клятві Гіппократа» чітко сформульовано професійний обов'язок лікаря: «Чесно і добросовісно служити хворій людині, в своїх діях утримуватись від нанесення будь-якої шкоди і несправедливості». За пропозицією голландського лікаря Ніколаса ван Пульпа (XVII ст.), емблемою медиків стала палаюча свічка. Внутрішній зміст цього символу висловлений у девізі: «Згораю, щоб світити».

Як і в Стародавній Греції, лікарі Середньовіччя приносили клятву на вірність своїй професії. Визначний представник середньовічної медицини арабський філософ і лікар Авіценна (IX-X ст.) у своїй праці «Канон лікарської науки» пише про те, що лікар має володіти очима сокола, руками дівчини, мудрістю змії і серцем лева.

Представники медичної науки XVIII-XIX ст. теж внесли свій вклад у розвиток етичних ідей, і серед них значне місце належить Д.С.Самойловичу. За його словами, «лікарі повинні бути милосердними, співчутливими, послужливими, повинні любити свого ближнього, як самого себе».

М.Я.Мудров – основоположник клінічної медицини в Росії – давав високу етичну оцінку праці жінок, які залучалися до догляду за хворими, і ласкаво називав їх «сиділками». Він відводив їм важливу роль у виходжуванні важкохворих і створенні сприятливої обстановки в лікарнях.

Основний принцип моралі медичного працівника – це гуманізм. Медичному працівникові мають бути притаманні чуйність, увага до хворого, намагання виправдати його довір'я. Медичний працівник повинен не лише сумлінно виконувати свої обов'язки щодо хворого, але й боротися за фізичну досконалість і психічне здоров'я людей, проводити профілактичну і санітарно-просвітню роботу, зберігати лікарську таємницю, надавати медичну допомогу хворому незалежно від його національної та расової належності, політичних і релігійних переконань тощо.

Науку про професійний обов'язок медичних працівників щодо хворих і здорових людей називають деонтологією.

Деонтологія – це вчення про принципи поведінки медпрацівників з метою забезпечення максимальної користі для хворого. Основою деонтології є адміністративно-регламентуючі форми (накази, інструкції) норм поведінки медпрацівників, їх професійних обов'язків і організації лікувально-діагностичного процесу. Суть деонтології можна викласти такими словами: «До хворого треба ставитись так, як ти хотів би, щоб ставились до тебе».

Медичний працівник має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого, однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка стане на заваді зібраності, активності у боротьбі за здоров'я, а нерідко й життя хворого.

Однією з основних рис характеру медичного працівника має бути чесність. Ні в якому разі не можна приховувати допущені помилки. М.І.Пирогов говорив з цього приводу: «Необхідно мати мужність обнародувати свої помилки, щоб застерегти від них інших працівників».

Медичний працівник повинен сумлінно виконувати свої обов'язки щодо роздачі лікарських препаратів і здійснення маніпуляцій. Він зобов'язаний бути завжди зібраним, спокійним і врівноваженим, не допускати нервозності і метушні в роботі. При погіршенні стану хворого не можна допускати паніки і розгубленості. В таких випадках дії медичного працівника повинні бути чіткими та впевненими. Слід пам'ятати, що неуважність у роботі, сторонні розмови під час обслуговування хворих, а також відлюдність, зарозумілість підривають авторитет медичного працівника. Кваліфіковане, чітке, своєчасне і старанне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворого в успіх лікування. Істотне значення для створення сприятливої атмосфери в лікувальному закладі має зовнішній вигляд медичного персоналу. Акуратний, в білосніжному халаті, з прибраним під шапочку волоссям, медичний працівник викликає довіру пацієнта. І навпаки, зім'ятий чи забруднений халат, недоглянуті руки, надлишок прикрас і косметики, подразливі запахи несприятливо впливають на хворого.

Важливим обов'язком медичного працівника є збереження професійної таємниці, якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Ще Гіппократ говорив: «Оточи хворого любов'ю і розумною утіхою, а головне – залиши його в незнанні того, що на нього чекає і особливо – що йому загрожує». Медичні працівники не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу та інтимне життя хворого, які вони отримали під час виконання професійних обов'язків. Медичним працівникам не треба брати на себе функції, які віднесені до лікарської компетенції, роз'яснювати хворим або їхнім родичам характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних, інструментальних та рентгенологічних досліджень. Вони можуть говорити лише про загальний стан хворого. Увага і делікатність з боку медичного працівника до пацієнтів не повинні виходити за межі розумного. Звертатися до хворих треба зі строгою ніжністю, не допускати кокетства та нав'язливості.

Недопустимо у присутності хворих обговорювати або критикувати професійний рівень і призначення лікарів. Це підриває не лише авторитет лікаря, але й віру хворого в успіх лікування.

Для формування особистості медика важливе значення має рівень загального культурного розвитку, знайомство з літературою, мистецтвом, уміння організувати своє самовиховання. Соціально-психологічною основою ефективного етико-деонтологічного виховання є такі моральні риси, як співпереживання та милосердя. Вони мають стати внутрішньою духовною потребою, моральним кредо людини, яка їх виражає повсякденними вчинками та діями.

До питань етики належать також і медичні помилки, які слід відрізняти від злочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бути пов'язані з недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалими методами дослідження, їх слід розглядати й аналізувати в колективі, щоб не повторювати більше.

До моральних можна віднести співпереживання, доброзичливість, чесність, працелюбство, самовідданість, терпіння, ввічливість, уважність, ласкавість, оптимізм, мужність, рішучість, скромність, принциповість, відчуття власної гідності.

Естетичні: акуратність, охайність.

Інтелектуальні: ерудованість, спостережливість, логічність, прагнення вникнути у суть явища, доборе володіти мовою.

Співпереживання. Кажуть, що гарний медик повинен відчувати біль іншого як свій власний. Це звісно не треба сприймати у буквальному смислі. Але потрібно розібратися у відчуття хворого (а для цього необхідно знати спеціальні предмети та медичну психологію). Це допомагає зрозуміти стан хворого та розділити з ним його хвилювання, що дуже важливо для хворого не тільки у вузько медичному, але і в психологічному плані: людині легше, коли його розуміють.

Чесність дуже важлива у роботі медичного персоналу. Не тільки ніколи не сказати неправду, але і ніколи не сховати недоліків у роботі, своєї помилки, якщо навіть про них ніхто не спитає і є можливість, що про них не дізнаються.

Ввічливість та увага по відношенню до хворого – це не тільки правила етикету. Для медика – це необхідні риси професійної поведінки. Неввічливе відношення до хворого, так само як і панібратське звернення до нього на “ти”, травмує психіку, тяжко відображається протягом хвороби. Неувага до хворого може привести до ще більш тяжких наслідків.

Оптимізм – риса, яка потрібна медику вдвічі більше ніж іншій людині. Адже для того, щоб боротися за життя хворого, потрібно викликати в нього надію на позитивний результат. Це допоможе йому мобілізувати усі сили на боротьбу з хворобою.

Мужність та рішучість, вміння не боятися труднощів у роботі, не ухилятися від відповідальності – необхідні усім медикам.

Скромність та акуратність повинні виявлятися навіть у зовнішньому вигляді медичного працівника. Надмірний “шик” в одязі, зловживання косметикою іноді наводить на думку у хворих: “Невже вона буде, яка настільки зайнята собою, думати та турбуватися про нас”. В той же час вона повинна вміти внести у життя хворого елементи святковості, чимось розрадити, адже хвороба сама по собі викликає сум та тугу, тому обстановка у лікарні та поведінка працівників у ній людей повинні якось піднімати настрій хворих тим самим сприяючи одужанню.

Поиск по сайту: