Співвідношення між правом Європейського Союзу і міжнародним правом

Право Європейського Союзу, зобов'язане значною мірою своїм походженням міжнародно-правовим положенням та зберігає з останніми тісний зв'язок. Створення Європейського Союзу і формування другого і третього „стовпів” Союзу ще більше зміцнюють цей взаємозв'язок, розширюючи сферу застосування міжнародно-правового регулювання, адаптованого до особливостей і умов Європейського Союзу.

Установчими договорами інститути Європейського Союзу наділені статусом юридичної особи, який вони повинні використовувати у всіх державах-членах в максимально повному обсязі, наданому національним правом і міжнародною правосуб'єктністю. Остання означає, що інститути вправі вести переговори й укладати міжнародні договори з третіми державами як двостороннього, так і багатостороннього характеру; співпрацювати з міжнародними організаціями і навіть входити в до їхнього складу; підтримувати дипломатичні відносини з третіми державами і міжнародними організаціями.

Суд ЄС, визнав міжнародний договір, що зобов'язує ЄС, складовою частиною права ЄС. Усі вони, хоча зовні й нагадують міжнародні договори, проте залишаються все ж таки внутрішніми актами ЄС. На відміну від них міжнародні договори з третіми державами і міжнародними організаціями цілком підпадають під дію режиму міжнародних договорів, установленого відповідними міжнародними конвенціями. Разом з тим, порядок укладення договору і статус договорів, що накладають зобов'язання на ЄС, залежить одночасно від нормативних положень права ЄС, викладених в установчих договорах, актах вторинного права і рішеннях Суду ЄС.

якщо положення раніше укладеної угоди вступає в протиріччя з положенням права ЄС. У цьому випадку відповідна держава-член повинна вжити всіх необхідних заходів для усунення колізії. Вона може в цьому випадку розраховувати на підтримку інших членів ЄС, що виробляють загальну позицію. Теорія і практика застосування права ЄС проводять розмежування між трьома категоріями договорів, що роблять вплив на формування й еволюцію права ЄС.

По-перше, це договори, що укладаються між ЄС з третіми державами чи міжнародними організаціями.Пропозиції про укладення таких договорів вносяться Комісією на розгляд Ради. Остання виносить рішення про відкриття переговорів кваліфікованою більшістю голосів. Одноголосність потрібна в тому випадку, якщо вона необхідна при виданні по аналогічному питанню внутрішнього акта. Переговори ведуться безпосередньо Комісією, що формує відповідну делегацію. Допомогу Комісії надають спеціалізовані комітети, які складаються з посадових осіб держав-членів. Комісія в ході переговорів повинна слідувати директивам Ради. Вона повинна також інформувати Європарламент про хід переговорів.Рішення про підписання угоди приймається Радою за рекомендацією Комісії. Застосовується та ж процедура голосування, що і при винесенні рішення про початок переговорів.

Другу категорію міжнародних договорів утворюють так звані "змішані угоди", що охоплюють відносини як у сфері відання ЄС, так і держав-членів.

Основна їхня відмінність полягає в тому, що стороною в угоді з третіми державами чи міжнародною організацією є спільно Співтовариства і держави-члени.

Загальна процедура їхньої ініціації і проведення переговорів збігається з розглянутою вище. Однак підписання і наступне введення в дію залежать у даному випадку не тільки від ЄС, але і від держав-членів. Найбільш чітко це знаходить своє вираження в тому, що угода підлягає схваленню не тільки Радою, але і ратифікації всіма державами-членами відповідно до їх конституційних правил.

Угоди першої і другої групи утворюють невід'ємну складову частину права ЄС. Для інкорпорації в правову систему ЄС угод, що вступили в силу, не потрібно яких-небудь спеціальних актів імплементації. Положення цих угод мають, за загальним правилом, пряму дію.

Трохи складнішою є справа з угодами третьої категорії. Це договори, що укладаються державами-членами, але правові наслідки яких можуть стосуватися безпосередньо ЄС. держави-члени зобов'язані забезпечувати реалізацію цілей і принципів інтеграції і не створювати перешкод для їхнього здійснення. Тим самим визначаються загальні рамки, у межах яких можливе укладення міжнародних угод, що стосуються інтересів Європейського Союзу.

Можливість віднесення таких актів до джерел права ЄС визначається наявністю прямого уповноваження з боку ЄС в тому, що стосується їхньої юрисдикції чи визнання юридичної значимості такого акту для ЄС із боку Суду ЄС. Особливо це стосується таких міжнародних багатосторонніх актів, у яких ЄС не може брати участь в силу формальних перешкод, але як би доручає представництво державам-членам.

Поиск по сайту: