(Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. – № 8)
************
VII. Ключ до драматичного твору
Ключем до розуміння ідейної спрямованості твору й авторської позиції можуть стати думки Мольєра про власну комедію, висловлені в передмові до "Тартюфа":
"Ось комедія, навколо якої зчинилося багато галасу і яку довго переслідували; люди, осміяні в ній, добре дали збагнути, що вони у Франції мають більшу силу, ніж усі, кого я осміював досі. Маркізи, манірниці, рогоносці й лікарі терпляче зносили, що їх виведено на сцену, і вдавали, що вони разом з усім світом розважаються зробленими з них зображеннями; але святенники не схотіли стерпіти жарту; з самого початку вони розгнівалися й знайшли обурливим, що я насмілився осміяти їх гримаси й піддати ганьбі зайняття, до якого вдається так
с.31
багато порядних людей. Цього злочину вони ніколи б не змогли пробачити мені, і вони всі з надзвичайною люттю озброїлися проти моєї комедії..."
"Якщо сумлінно розглянути мою комедію, то, безперечно, легко побачити, що мої наміри цілком невинні і що в ній зовісім немає осміювання речей, які належить шанувати; що я розробляв її з усією обережністю, якої потребує делікатність теми, і що я доклав усієї вмілості і всіх зусиль, які тільки міг, щобяк слід відрізнитисвятенну дійову особу від особи справді побожної. Для цього я витратив цілих два акти, щоб підготувати вихід мого злочинця. Він ані на мить не збуджує сумніву в слухача; з перших же кроків його можна пізнати з характерних рис, яких я надав йому; від початку до кінця він не каже жодного слова, не робить жодного вчинку, які не виявляли б глядачам характеру підлої людини і не висвітлювали б рис справді чесної особи, яку я протиставляю йому..."
VIII. Тлумачення основних образів
"Тартюф" (1664–1669) – одна з перших так званих "серйозних" комедій, яка принесла Мольєру широку популярність. У першій редакції п'єси Тартюф виступав як чернець-святенник і являв собою сценічне втілення найогидніших рис клерикалів. Після прем'єри комедію було заборонено (ініціатором гоніння було реакційне Товариство Святих Дарів, яке ненавиділо Мольєра за його правдиве й гостре перо й чекало нагоди, щоб розправитися з ним. У листі до короля комедіограф пояснював, що він цілив не в праведників, людей побожних, а в "фальшивомонетників" благочестя. Другий варіант п'єси мав уже іншу назву –"Облудник", а головний персонаж мав нове ім'я – Панюльф. Але й це не врятувало комедію: вона теж була заборонена. Довелося Мольєру кардинально "перелицьовувати" комедію. Тепер уже головним персонажем стає не чернець, а збіднілий дворянин. Але до його негативних рис були додані нові, які значно підсилили сатиричне звучання твору, в якому з'явились зовсім нові соціально-політичні мотиви. Тепер Тартюф (а драматург повернувся до цього варіанта імені, яке, до речі, "походило" від давньофранцузького слова, що означало "обман", "облуда") був не тільки розбещеним лицеміром, святенником, а й донощиком, шантажистом і злочинцем.
Найогидніші думки, бажання Тартюф "обгортає" в облудні фрази, ховає їх за "цитатами" з Біблії. З його уст вилітають завчені принципи християнської моралі. І це ще більше підкреслює цинізм святенника, розпусту, лицемірство. У цьому персонажі було стільки життєвої правди, що ім'я його майже відразу ввійшло у повсякденний вжиток.
"Проповіді" Тартюфа паралізують свідомість Оргона. Побожний, довірливий і простодушний, він несподівано для всіх, хто знав його, перетворюється на жорстокого й упертого тирана своєї родини. Інтереси своїх дітей, жінки, не кажучи вже про власні, Оргон підкоряє "інтересам" Тартюфа. Він ніби втрачає розум, здається, помилкам його немає меж. І все ж таки (а в цьому заслуга його домочадців – жінки Ельміри, дітей Даміса і Мар'яни, Ельміриного брата Клеанта, а також служниці Доріни) полуда спала з його очей. На жаль, лише тоді, коли облудник Тартюф досяг такої сили, що боротися з ним було вже не під силу ні Оргону, ні його домочадцям. Рятує Оргона від розорення, втрати майна і в'язниці чудо. І цим чудом є король Франції Людовік XIV. Тут Мольєр лишається вірним традиціям класицизму: уславлення "справедливості" освіченого монарха. Безумовно, фінальна сцена: – арешт Тартюфа саме в той час, коли облудник збирався "святкувати" перемогу, – є штучною, нелогічною, але за законами комедії добро мало взяти гору, а зло бути покараним.
Мольєр знайшов свій варіант і вважав його абсолютно правильним.
IX. Опорні цитати
Доріна (про Оргона):
Але тепер увесь свій розум загубив,
Відколи дуже так Тартюфа полюбив.
Рідненьким братом став Тартюфа називати,
Йому дорожчий він, ніж діти, жінка, мати,
Бо то довірений усіх його думок
І в ділі кожному єдиний ватажок...
Що б не зробив Тартюф, то буде все чудово,
Оракулом стає його найменше слово.
А той найшов дурних і вже не ловить гав
І штучним виглядом Оргона підобгав.
У нього грошики видурює лукаво
І глузувати з нас добув нахабне право.
Клеант (про людей побожних і про святенників, подібних до Тартюфа):
Чи є де чоловік, шановніший, як той,
Хто Богові себе віддав? Він є герой.
На світі вищого нічого я не бачу
Над душу праведну, в побожності гарячу.
Але зате найбільш ненавидна мені
Побожність для людей, збудована з брехні,
І ці пройдисвіти, ці ніби преподобні,
Ці богокради, ці актори неподобні, с.32
Щонайсвятіше все, що має людський рід,
За іграшку взяли, забувши кару й стид,
Бо пориви в душі до зиску тільки чують,
А з правди роблять крам і святістю торгують,
І щоб поваги більш собі в людей здобуть,
Очима лупають і землю лобом б'ють.
Поглянути на них – живими йдуть до Бога,
А пхають у гаман де можна й скільки мога;
В гарячих молитвах випрошують у всіх,
Монахів удають між натовпу й утіх,
Ховають бруд душі за ревністю до віри,
Дражливі, тяжко злі, безвірні лицеміри...
Тартюф (про Оргона в розмові з його жінкою Ельмірою):