Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Політичний рух в Західній Україні в міжвоєнний період



Доля Західної України вирішилась остаточно лише в 1923р. Коли за рішенням Антанти вона опинилась під владою Польщі, без будь-яких гарантій національного захисту українців. Запровадження нових польських порядків супроводжувалося терором. Полонізація Галичини, позбавлення українців їх національної ідентичності стало метою польської адміністрації. Але польські закони надавали обмежену можливість українцям хоча-б протестувати проти державної політики Саме у боротьбі з цією політикою розгортався національний рух. І вже це означало, то західні українці були в кращому стані ніж їх співвітчизники в СРСР.

Найбільшою підтримкою серед галичан користувалось Українське Національно-демократичне Об’єднання (УНДО) на чолі з Д.Левицьким, Організація створена в 1925 р., виступила за досягнення компромісу з поляками та використання всіх можливостей для розвитку українства. Компроміс був досягнений у 1935 р. у вигляді угоди між урядом та УНДО. Угода закликала українців визнати інтереси польської держави, а натомість кандидати від УНДО допускались до виборів, збільшуючи тим самим представництво українців в сеймі. Були надані пільги українським кооперативам.

Але незважаючи на поступки центрального уряду, місцева адміністрація продовжувала антиукраїнську політику. Така політика викликала появу антипольського руху, що виник ще на початку 20-х років і виявився у формі українського націоналізму. Організаційної форми український націоналізм набув у 1920 р. Тоді в Празі була заснована Українська Військова Організація (УВО). Вона об’єднала офіцерів української армії і очолювалась Є.Коновальцем. За мету УВО ставила створення української самостійної соборної держави. Шлях до мети - загальнонаціональне повстання, а до того - дестабілізація польського режиму через терор. Чи не головним завданням УВО стало поширення духу, психології і ідеології непримиренності до загарбників.

В основі цієї ідеології, яку активно розробляв Д.Донцов, лежав т.зв. чинний націоналізм. Ця доктрина будувалась на принципах:

а) абсолютної цінності нації;

б) здобуття будь-якими засобами, незалежності України;

в) право нації - вище права людини,

г) міфологізація національної історії;

д) пропаганди культу боротьби, самопожертви і героїзму.Ця доктрина прагнула до монополізації всіх сфер життя, ширила в суспільстві нетерпимість та радикалізм.

Цей радикалізм імпонував молоді, серед якої було створено ряд націоналістичних осередків: Союз української націоналістичної молоді (С.Охримович, Б.Кравців), Колегія українських націоналістів (М.Сціборський).

В 1929 р. відбулось об’єднання молоді та старшого покоління в Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Організація підтвердила необхідність створення самостійної держави. Безпосереднім завданням визначалась терористична - "революційна" боротьба з польським режимом. Співчуття з боку українців, дало змогу бойовикам ОУН здійснити 60 замахів на представників польської адміністрації, організувати пограбування урядових закладів - пошти та банків.

Але акції ОУН стали для поляків зручним приводом для масових репресій. Серед них т.зв. "пацифікація" (1930р.) - коли регулярні війська карали шомполами українських селян, руйнували школи і бібліотеки, створили в Березі-Картузькій концтабір для українців. Нарешті, в 1934 р. був викритий весь крайовий провід ОУН в Галичині на чолі з С.Бандерою та М.Лебедем.

Діяльність організації критикувалась з боку самих українців, що сподівались на змирення з поляками. Закордонна частина ОУН критикувала молодь за її надзвичайний радикалізм, і сподівалась на допомогу інших держав, зокрема Німеччини. Молодь не відступала від своєї тактики. Ці розбіжності, а згодом вбивство Є.Коновальця радянським агентом, призвело до кризи ОУН та її розколу. Та все ж напередодні 1939р. ОУН зберегла свою підпільну організацію, уникла її винищення і залишилась чи не єдиною активнодіючою політичною організацією.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.