Молодіжний рух як об’єкт і суб’єкт реалізації молодіжної політики

Лекція: МОЛОДІЖНИЙ РУХ ЯК ОБЄКТИВНИЙ І СУБЄКТИВНИЙ ФАКТОР ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

ПЛАН:

Молодіжний рух як об’єкт і суб’єкт реалізації молодіжної політики.

Громадські дитячі та молодіжні організації як суб'єкт і об'єкт соціально-педагогічної діяльності.

Громадська організація як форма об'єднання.

Дитячі та молодіжні організації в соціально-педагогічному просторі.

Етапи створення дитячих та молодіжних громадських організацій.

Структурні характеристики громадської організації.

Основні тенденції виникнення і розвитку дитячих та молодіжних організацій в Україні на сучасному етапі.

Нормативно-правова основа діяльності громадських дитячих і молодіжних організацій.

Класифікації дитячих та молодіжних організацій.

Варіативність програм і напрями діяльності організацій.

Актуальні проблеми в сучасному дитячому та молодіжному русі.

Молодіжний рух як об’єкт і суб’єкт реалізації молодіжної політики.

Матеріали попередніх лекцій доводять, що своєрідністю здійснення як молодіжної політики в цілому, так і державної молодіжної політики зокрема є те, що молодь, її громадські об’єднання одночасно є як об’єктом, так і суб’єктом її здійснення.

Це випливає з місця молоді у суспільному житті. Як було заявлено на сороковій сесії Генеральної Асамблеї ООН, „молоді люди відіграють подвійну, з першого погляду, суперечливу роль: з одного боку, вони активно сприяють процесу соціальних змін, а з іншого, – стають його жертвами”. Це вимагає від суспільства постійно приділяти увагу підростаючому поколінню, сприяти його соціальній адаптації.

У результаті цього молодь стає і суб’єктом, і об’єктом суспільних перетворень, здійснення молодіжної політики: по-перше, самі молоді люди з метою підвищення ефективності їх впливу на суспільне життя намагаються об’єднатися, зорганізуватися в громадські структури, неформальні молодіжні об’єднання і, по-друге, суспільство в ході реалізації молодіжної політики, завданням якої є створення необхідних соціально-економічних, політико-правових, організаційних умов і гарантій для соціального становлення, розвитку і вдосконалення як окремої молодої людини, так і всього молодого покоління, старається допомогти становленню, розвитку молодіжного руху як важливого чинника здійснення цієї діяльності.

Отож, молодіжний рух одночасно є важливим дієвим механізмом здійснення молодіжної політики. Не можна не погодитися з висновком І. Ільїнського: „Молодь знаходить суб’єктність в міру самоідентифікації, самоусвідомлення своїх інтересів, росту своєї організованості – від стихійного радикалізму до різноманітних типів і форм молодіжних рухів, об’єднань і організацій і перш за все громадсько-політичних. Плюралістичний молодіжний рух, забезпечуючи розмаїття, взаємодоповнюваність та альтернативність його цілей, завдань, програм, кінець кінцем надає молоді можливість набути певну форму цілісності, єднання в різноманітності, оформляє його в певну суспільну силу, яка може впливати на суспільство в інтересах усього суспільства і самої молоді. Організованість – найважливіший гарант суб’єктності. Суспільство і держава повинні допомогти молоді організуватися, всіма засобами підтримати її об’єднання”.

Разом з тим, для того, щоб глибше усвідомити місце і роль молодіжного руху як суб’єкта здійснення молодіжної політики, необхідно краще визначитися з самими поняттям „молодіжний рух”, оскільки у поглядах вітчизняних і зарубіжних науковців існують певні розбіжності.

Так, за радянської доби більшість спеціалістів молодіжний рух ототожнювали лише з комсомолом. Один з дослідників молодіжного руху А. Галаган дав цьому таку оцінку: „Такого поняття (поняття „молодіжний рух”) у науковому розумінні цього слова в радянському суспільствознавстві останніх 60 років просто не було. Фразеологічно, як словосполучення, „молодіжний рух” вживалося синонімом комсомолу. На протязі шести десятиліть адміністративно-командною системою було приписано вважати, що ніякого молодіжного руху немає і бути не може. Асоційоване безпосередньо з комсомолом поняття „молодіжний рух”, таким чином, перестало бути самостійним поняттям, а перетворилося в ідеологізовану мічену карту”.

Існує думка, що молодіжний рух – це сукупність лише молодіжних організацій. Цього напряму дотримуються і деякі сучасні вітчизняні дослідники. Ними передусім вивчається саме та активність молоді, яка виражена в організаційній формі.

Заслуговує на увагу точка зору дослідника молодіжного руху Є. Косенко, який стверджує, що „під молодіжним рухом, як правило, розуміють масову організовану соціально-політичну активність, яка направлена на реалізацію як специфічних вимог і цілей молодого покоління, так і цілей інших громадських груп, об’єктивні інтереси яких відповідають інтересам молоді. Організована політична активність проявляється у формі участі молоді в широких соціальних рухах. Вузькоцільові рухи звичайно мають чітко обмежену молодіжну базу і спрямованість на відбиття безпосередніх інтересів молоді. Зазнаючи впливу провідних політичних рухів і партій, вони, разом з тим, являють собою самостійні ідейно-політичні утворення. До таких рухів можна віднести, наприклад, рух школярів і учнів вузів за академічні права, різного роду виступи під прапором культурних перетворень. Вузькоцільові рухи являють собою необхідну і важливу форму боротьби молоді за свої соціально-економічні інтереси і одночасного залучення до політичної боротьби”.

Ми поділяємо точку зору, що у молодіжному русі наявні як масова організована соціально-політична активність (у вигляді організованої – в громадські організації, творчі спілки тощо – молоді та неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи, іноді „молодіжної субкультури”), так і вузькоцільові рухи, які взаємно доповнюються.

Отже, молодіжний рух – це не лише громадські молодіжні та дитячі об’єднання, а набагато складніше явище. Він, як мінімум, складається з організованої молоді, яка юридично оформлена у свої громадські об’єднання, та неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи, „молодіжної субкультури”, які взаємно доповнюються.

Необхідно враховувати й те, що всі структури молодіжного руху на різних історичних етапах розвивалися не- однаково: певний час більш розвиненою формою молодіжного руху були його структури при „дорослих” формуваннях, на іншому відтинку часу на перше місце виходили молодіжні організації, інколи небувалого масштабу набував так званий „неформальний рух” тощо.

Розвиток молодіжного руху значною мірою визначається тим, як суспільство ставиться до нього, в цілому до молоді. Це проявляється зокрема в тому, наскільки розвинута система різноманітних державних структур, органів, діяльність яких націлена на вирішення молодіжних проблем. У кожному громадянському суспільстві, в правових державах, в цілому в світовій спільноті ці структури різні за формами і шляхами формування, але головне, що їх єднає – це формування молодіжної політики.

Важливим компонентом підтримки молодіжного руху є політичні і правові норми, що панують у суспільстві.

І на завершення необхідно ще раз підкреслити, що через свою громадську активність, у першу чергу через свої громадські об’єднання молодь не тільки створює умови для саморозвитку і самореалізації, а й активно включає себе в усі суспільні процеси з метою прогресивного поступу суспільства вперед. Отож можна сказати, що молодіжний рух є як суб’єктом, так і об’єктом здійснення молодіжної політики, важливою умовою поступального розвитку суспільства.

Поиск по сайту: