За допомогою нормативно-правового акта держава може оперативно здійснювати правове регулювання, реагувати на правові потреби суспільства, координувати всю роботу управлінню суспільними процесами. Нормативно-правові акти неоднозначні. З огляду на формальну обов’язковість, залежно від суб’єкта прийняття – ця властивість відображається юридичною силою (це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їхнє співвідношення та залежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави)[4].
Коталечук С.П. виділяє таку класифікацію нормативно-правових актів за наступними підставами:
1. За юридичною силою:
Ø закони (що мають вищу юридичну силу);
Ø підзаконні нормативні акти (що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання);
Юридична сила нормативно-правового акта визначається Конституцією. Юридична сила нормативно-правового акта – це його специфічна властивість мати точно визначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов’язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб’єктом нормативності.
2. За сферою дії:
ü загальні;
ü спеціальні;
ü локальні.
3. За характером волевиявлення:
ü акти встановлення
ü акти зміни
ü акти скасування норм права;
4. За галузями законодавства:
ü цивільні
ü кримінальні
ü адміністративні
ü адміністративно-процесуальні та інші.
Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс);
5. За суб’єктами ухвалення:
ü на акти органів держави;
ü народу в процесі референдуму;
ü громадських об’єднань, трудових колективів;
ü спільні акти органів держави і недержавних утворень;
6. За ступенем загальності правових норм на:
ü загальні
ü конкретні;
7. За часом дії:
ü визначено-строкові;
ü невизначено-строкові;
8. За обсягом та характером дії:
ü акти загальної дії
ü акти обмеженої дії (спеціальні)
ü акти виняткової дії
9. За зовнішньою формою виразу:
ü закони
ü укази
ü постанови
ü рішення
ü розпорядження
ü накази.[5]
Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.
Юридична сила – це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.
Отже, за юридичною силою нормативно-правові акти поділяються:
Законодавчі акти:
1. Конституція України – Основний Закон держави.
2. закони, прийняті на референдумі;
нормативно-правові акти Верховної Ради України:
3. закони України;
Підзаконні нормативно-правові акти:
4. постанови ВР України;
5. нормативно-правові акти Президента України – укази Президента України;
6. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України – постанови Кабінету Міністрів України;
7. нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади – накази.
8. нормативно-правові акти державних адміністрацій – розпорядження Голови адміністрації, накази керівників відділів і управлінь,
9. нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування – рішення відповідної ради, розпорядження сільського, селищного, міського голови, рішення виконавчого комітету відповідної ради.
10. локальні нормативно-правові акти – нормативні накази керівників державних установ і організацій різних форм власності.
Отже, нормативно-правовий акт відіграє важливу роль в розвитку державою. За допомогою даних актів здійснюється державне управління державою та врегулювання суспільних відносин в державі. Нормативно-правовий акт має своє життя, тобто дію у часі, у просторі та за колом осіб.
На думку науковця Скакун О.Ф. закон – це НПА, який регулює найважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи. Та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу (референдум) ф має вищу юридичну силу[6].
Класифікація законів може бути здійснена за різними підставами, а саме:
1. За юридичною силою:
§ Конституції (як основний політико-правовий акт країни, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади).
Конституції бувають:
§ Кодифіковані – становлять єдиний писаний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та інші.) їх ще називають моно конституційними актами.
Правда, Конституцію Франції 1958 р., яка є кодифікованою, не можна називати моно конституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р. рішення Конституційної ради прирівняло такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула Конституції 1946 р.;
§ Некодифіковані – складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предмет регулювання яких є особливий вид суспільних відносин, віднесений до конституційного права;
§ Конституційні закони (вносять зміни і доповнення в текст Конституції; або необхідність видання їх передбачення самою Конституцією. Наприклад Закон України «Про громадянство»). Конституційні закони мають складнішу, ніж звичайні закони, процедуру ухвалення.
Таким чином можна виділити наступні ознаки закону:
1. Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави в порядку референдуму.
2. Закон у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність.
3. Закон має найвищу юридичну силу в системі нормативно-правових актів країни. Будь-який іншій правовий акт приймається на основі, на виконання і відповідно до закону. Акт, який суперечить закону, скасовується в установленому порядку, або дія його призупиняється до усунення протиріч.
4. Закон має загальний характер. Він не може враховувати особливостей всіх життєвих випадків у регулярній ним сфері суспільних відносин. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень.
5. Як різновид нормативних актів закон встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою.
6. Закон є стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується чітко визначеним колом суб’єктів та в певному порядку.
7. Закон має відповідну структуру, тобто організацію змісту, доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути[7].
Закон – це цілісний документ, який має свої структурні елементи:
v найменування органу, що прийняв акт;
v назва закону;
v правові приписи закону та наслідки їх невиконання;
v скасування законом інших нормативних правових припасів;
v норми щодо опублікування закону та набуття ним чинності;
v підпис відповідної посадової особи;
Виходячи з ознак, можна виділити такі юридичні властивості закону:
– він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);
– закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема ст. 92 Конституції говорить, що виключно законами України визначаються: 1) права i свободи людини i громадянина, гарантії цих прав i свобод; основнi обов'язки громадянина; тощо[8].
– він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Тобто акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;
– для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.
Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.
Закон має своє місце і значення у системі законодавства. За данною характеристикою закони поділяються:
– Конституція України є основним законом держави, в якому закріплюються основи суспільного, економічного і політичного устрою країни, правове становище особи, її права та обов'язки, форма правління та форма державного устрою, порядок організації та компетенція органів законодавчої, виконавчої та судової влади
– Конституційні закони – закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, які конкретизують її положення або вносять до неї зміни і приймаються в особливому порядку. Наприклад «Про громадянство», «Про загальний військовий обов'язок» та ін.
– звичайні закони – нормативні акти, які приймаються на основі Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України «Про освіту»). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу ВР України.
– надзвичайні закони – нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастрофи, епідемії тощо).
– допоміжні закони – нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші акти або мають допоміжне значення для їх застосування (Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року)[9].
Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачення чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної і стає складовою частиною конституції.