Л а б о р а т о р н а р о б о т а №3

План:

1. Інструктаж з техніки безпеки.

2. Пояснення ходу виконання роботи.

3. Виміри за інструкцією.

4. Оформлення та захист звітів.

5. Підсумок.

Вміст газу. Вміст газу контролюють для того, щоб виявити початок газопрояву в свердловині. Присутність газу погіршує роботу насосів, збільшує в’язкість промивної рідини, призводить до зменшення гідростатичного тиску в свердловині (в % від об’єму)

Визначають за формулою: Г=2(250-V),

де V – об’єм розведеної промивної рідини, заміряний після осідання піни, см³.

Для вимірювань вмісту газу в розчині використовують прилад газовмісту ПГР-1, а також метод розбавлення. Принцип роботи ПГР-1 заснований на властивості газів стискатися під дією надлишкового тиску. Метод розбавлення заснований на зменшенні об’єму бурового розчину в результаті видалення газу з розбавленого водою зразка розчину.

Вміст твердої фази. Невелику кількість промивної рідини (25г) висушують при температурі 105⁰С до постійної маси. Оскільки в промивній рідині можуть бути водорозчинні солі, 20-25г її фільтрату також висушують до постійної маси сухого залишку.

Вміст твердої фази визначають за формулою:

,

де М_зал – маса сухого залишку після висушування промивної рідини;

М_дс – маса дисперсійного середовища у пробі промивної рідини;

М_дс=М_пр-М_зал;

М_сф – маса сухого залишку після висушування фільтрату;

М_ф – маса фільтрату, взятого для висушування;

М_пр – вихідна маса промивної рідини.

Для вимірювання цих показників можна використовувати установку ТФН-1, метод екстракції та метод висушування.

Установка складається з пристрою підігріву, випаровувача, конденсатора і вимірювального циліндру. Принцип роботи її оснований на випаровуванні рідкої фази з заданого об’єму зразку розчину, конденсації парів і вимірюванні об’єму рідкої фази.

Метод висушування полягає у видаленні з зразка бурового розчину дисперсного середовища і вимивання розчинних солей. Метод застосовується для визначення твердої фази в зразку розчина, який не містить нафти.

Метод екстракції полягає у видаленні нафти з зразка розчину розчинником. Розчинником може виступати ксилол, уайт-спирит, тракторний лігнін. Метод застосовується для бурових розчинів, які містять нафту.

Вміст піску – це відношення об’єму осаду, який утворюється при відстоюванні протягом 1хв. промивної рідини, розведеної водою, до об’єму вихідної промивної рідини (П, %).

Для вимірювання вмісту піску в зразку бурового розчину використовують металевий відстійник ОМ-2.

Рисунок 8. Металевий відстійник ОМ-2.

ОМ-2 складається з циліндричного сосуду 2 з герметичною кришкою 1, яка призначена одночасно й для відмірювання розчину, об’ємом 50см³. Скляна бюретка 4 закріплена в нижній частині сосуду (всередині трубці) гвинтом 8 через перекладину 7 і шайбу 6 з гумовою прокладкою 5; герметизація кріплення бюретки забезпечується гумовою прокладкою 3. Циліндричний сосуд знизу закінчується трубкою з прорізаним отвором. Бюретка має об’єм 10см³ з ціною поділки 0,1см³.

Хід роботи: визначають загальний вміст піску, для чого промивають відстійник і витирають його, знімають кришку, відмірюють нею 50см³ розчину і вливають його у відстійник. В кришку наливають воду і розчиняють в ній розчин, що залишився на внутрішніх стінках кришки, потім виливають все у відстійник.

Тримаючи відстійник вертикально, за допомогою кришки наливають воду до отвору на боковій поверхні; при появі з отвору води необхідно зачекати, поки вона витече. Герметично закрити відстійник кришкою. Притискаючи кришку і закриваючи боковий отвір пальцем, інтенсивно горизонтально перемішуємо розчин у відстійнику. Повертаємо відстійник у вертикальне положення і витримуємо 1хвилину, засікаючи секундомір. Знімаємо показники об’єму піску, що осів, по шкалі на бюретці.

Для визначення вмісту відмитого піску воду, з неосівшими глинистими частинками, після визначення об’єму V осаду зливають через край відстійника. Осад розводять свіжими порціями води і переносять у фарфоровий кухоль, діаметром 120мм, через 1-2хвилини воду, що залишилась зливають і наливають нову порцію води, в якій осад розтирають гумовою пробкою. Скаламучену воду зливають, повторюючи відмивку декілька раз до повного відмочування глинистих частинок, після цього осад, розбавляючи водою, переносять у відстійник і виміряють його об’єм V₁ таким же чином, як при визначенні загального об’єму піску.

Загальний об’єм піску визначається за формулою:

П = 2 V,

де V – загальний об’єм осаду, мл;

2 – коефіцієнт для вираження результатів у %.

Вміст відмитого піску визначається за формулою:

ВП = 2 V₁

Водневий показник рН – це логарифм концентрації водневих іонів у фільтраті промивної рідини, взятий з протилежним знаком. Водневий показник електрично-нейтрального середовища рН=7, лужного 7<рН≤14, кислого 1≤рН<7. Водневий показник має дуже важливе значення для оцінки якості промивних рідин на водній основі.

Для визначення цього показника використовують індикаторний папір або лабораторний рН-метр – мілівольтметр рН-121. Робота рН-121 полягає у перетворенні едс електродної системи в постійний струм, пропорційний величині, яка вимірюється.

Хід роботи: робота з індикаторним папером полягає у порівнянні кольору індикаторного паперу, який був опущений в розчин, з еталоном і визначення рН розчину.

Для вимірювання рН бурового розчину приладом рН-121 розчин, який досліджується, наливають в спеціальний стакан і занурюють в нього електроди. Величину рН вираховують по шкалі приладу лише після того, як показники приймуть встановлене значення.

Використана література

1. Булатов А.И., Пеньков А.И., Проселков Ю.М. Справочник по промывке скважин. – Москва: Недра, 1981.
2. Булатов А.И., Проселков Ю.М., Рябченко В.И. Технология прмывки скважин. – Москва: Недра, 1981.
3. Вадецкий Ю.В. Бурение нефтяных и газовых скважин. Учебник. – Москва: Недра, 1985.
4. Городов В.Д. Буровые растворы. Учебник. – Москва: Недра, 1985.
5. Жуховицкий С.Ю. Промывочные жидкости в бурении. – Москва: Недра, 1976.
6. Иогансен К.В. Спутник буровика. Справочник. – Москва: Недра, 1986
7. Коцкулич Я.С., Кочкодан Я.М. Буріння нафтових і газових свердловин. Підручник. – Коломія: Вік, 1999.
8. Середа Н.Г., Соловьев Е.М. Бурение нефтяных и газовых скважин. Учебник. – Москва: Недра, 1988.
9. Сидоров Н.А. Бурение и эксплуатация нефтяных и газовых скважин. Учебник. – Москва: Недра, 1982.