Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Вість психологічної позиції дигини-адресата авторського тексту



 

1. Зовнішній адресат (дитина-читач) на позиції вну-трішнього (дитина -персонаж). Перенесення функцій адре-сата внутрішнього мовлення на відсутнього суб'єкта також с одним із виявів автокомунікативної природи літератури дня маленького читача — її тяжіння до моделювання діа-ігогу з будь-яким об'єктом думки, ситуації, дії. Тож контек-стуальний зміст«Ти»,що позначає зовнішнього адресата, іакож коливається між полюсами«Я»та«Він»,що особливо

 

Актуально з точки зору дитячої психології усвідомлення на-пколишнього світу та ідентифікації себе в ньому.

 

2.Зовнішнє «Ти» дитини-адресата як функціональний сино-нім «Я». У відповідні висловлення вбудована комунікативнарамка«Я —Ти»,проте мовленнєві партії комунікантів сгіів-

Иідносяться з одним і тим самим «Я»: суб'єкт організує уявне

і 11 і.і псування, імітуючи при цьому мовленнєві дії умовно від-сутнього«Ти».Останнє, таким чином, опиняється на пози-ці і«Я»як безпосереднього адресата автокомунікації.

3. Зовнішнє «Ти» як адресат експресивного висловлення. У

терненні до дитини«Ти»має виразний статус зовнішньо

 

Іи адресата, проте суб'єкт звертається до нього, як до себе. І .ік виникає протиріччя між типом адресата (віком дитини,

 

< і птю) та способом контактування з ним. Це протиріччя до

ІІІІ гься через засвоєння дитиною повноцінної функції слу «.иіа.Саме ця функція, у поєднанні з відсутністю в одержувача

 

ІІІІнаївних мовленнєвих реакцій, є ознакою адресата експресивни \повідомлень. Вони репрезентують різноманітні внутрішні

 

> »У


П Р А Ц І З Д О Б У Б А Ч І В

 

стани суб'єкта й позбавлені безпосередньої адресованосії. Однак, як зазначав М. М. Бахтін, в усіх стилістичних спосо-бах вираження мовцем своїх почуттів, спостерігається від чуття н и м присутності слухача [12, с. ЗО]. У такий спосіб в подібних ситуаціях і виникає звернення до «Ти», за уявної мовчазної присутності якого відбувається егоцентричне самовираження . Ці висловлення містять у собі пряму авто-характеристику д и т и н и та побудовані відповідно до основ структурно - семантичних принципів внутрішнього мов-лення, оскільки їх справжнім адресатом виступає дитина слухач.

 

 

4. Зовнішнє «Ти» як об'єкт внутрішнього мовлення. Сигу

 

ація, що відповідає цьому типові адресата, позначена анти комунікативністю. Тут відсутня навіть автоадресованісті. оскільки «Ти» займає позицію об'єкта мовлення і функцій нально дорівнює третій особі. Майже повна нейтралізаці ї адресованості супроводжується домінуванням дескриптип ності (описовості): «Ти», «Ви» становить компонент певної предметної ситуації і є таким самим об'єктом сприйнятім як і суміжні речі.

 

5. Зовнішній об'єкт на позиції внутрішнього адресата. Цеп

 

різновид внутрішнього адресата репрезентує межу авто комунікативного простору. Його утворюють монологічні висловлення, що моделюють діалог суб'єкта з об'єктом мои лення . Діалог з адресатом-не-особою, нездатним у дорослій уяві на реакцію у відповідь, є с ф е р о ю зіткнення двох тендеї і цій. По - перше, висунення зовнішнього об'єкта на позиції" внутрішнього комуніканта відбиває універсальні особли вості поетичного світобачення — тенденцію до зменшеп ня дистанції між автором і предметом мовлення . У такни спосіб породжується «комунікативна метафора» — переш

 

сення не-особи (неживого), що особливо часто трапляєті.і і в дитячій літературі, в ситуацію безпосереднього спілкуваї і ня, тобто на позицію другої особи. По-друге, у зверненні д< >

 

2 4 0


Комплнович М. С

 

Ме-особи неминуче нейтралізується апелятивна функція і починає домінувати функція характеризації. Таким чином, попри мовлення у другій особі, подібні висловлення орі-єнтуються на номінацію об'єкта та на приписування йому різних ознак. Це спричинює нейтралізацію межі між дру-гою та третьою особою. У цьому аспекті вирізняються два протилежні тини повідомлень. Перша форма другої особи позначена згасанням відповідного комунікативного смис-пу: адресат мовлення — дитина виявляється об'єктом пре-дикації. Тому подібні висловлення часто імітують структу-ру дефініцій. У протилежному типі звернення до дитини висловленням властиве злиття адресанта та предмета мов-нення, що перебуває на позиції адресата. Подібне спостері-і ається у контекстах, що моделюють процес сприйняття: на об'єкт споглядання метонімічно переносяться властивості адресанта, тобто автокомунікативний діалог. Зближення - за принципом суміжності (тендерними особливостями, піком) — спостерігача та об'єкта сприйняття досягається, насамперед, шляхом використання метонімічних епітетів, що переносять спосіб сприйняття на сам предмет, або за допомогою метонімічного представлення самого об'єкта споглядання. Таким чином, мовлення, адресоване дитині як модель автокомунікативної діяльності, не повинно по-значатись дифузними межами між автором-адресантом, дитиною-адресатом та об'єктом мовлення.

 

 

1. Бахтин М. Проблема текста. Опыт философского анализа

 

// Вопросы литературы. - 1976. - № 10. - С. 18 - 48 .

 

2. Білоус П. Особливості сприйняття художнього твору //

укр. мов та літ. - 2003. - № 34 (338). - С. 9 - 1 2 .

 

3. Буженко Т. Дитина і світ героїчного. — В кн.: Весняний об-рій. - К.: Дніпро, 1963. - С. 22 - 49 .

4. Бистрова О. О. Імпліцитні можливості слова в художньому шкеті. — Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДЦПУ імені

І пана Франка, 2006. - С. 3 - 2 7 .


П Р А Ц І З Д О Б У Б А Ч І В

 

Окреслити межі «книги художника» в сучасних вид.н ничих реаліях складно з декількох причин. Перш за все, чі рез термінологічну та нормативну невизначеність і розмп тість поняття «книга художника», яка найчастіше отримуі реальне видавниче продовження у арткнизі: альбомах, і и > дарункових виданнях, каталогах робіт. Це явище тяжіє р.ш ше не до звуження поняття, а до накопичення різних сенсі« [З, с. 5]. Крім того, будь-яке видання, що претендує наш ватися «книгою художника», є втіленням певної мистецы ідеї і завжди перебуває в контексті якогось проекту. Як їм слідок, у межах одного проекту з'являється декілька різно видових видань, кожне з яких, більшою чи меншою мірок і, наближене до об'єкта дослідження.

 

Та це й не означає, що видавнича аналітика зазіхаг їм стандартизування усіх можливих мистецьких об'єктів,vi к і

 

використовують форму книги. Мова йде лише про ті і> різновиди, які надаються до видавничого втілення, і ті, пі<> вже вийшли у світ як видання. Саме їх видавці називають ті і артбуками, то мистецькими книгами, то «книгами худо ж ника» — «за браком кращої назви» [8].

А всілякі книги-об'єкти з екзотичних матеріалів, автор ські твори hand-made (ручної роботи) у кількох примірпи ках, які не піддаються тиражуванню, книжкові перформ.н і си (вистави) залишаються камерним явищем, знаходять cm >< місце у галереях і радують око бібліофілів та поціновувачіи мистецтва.

 

І видання, і суто мистецькі об'єкти існують одном,и но, впливають один на одного, але — у різних вимірах Пам'ятаючи це застереження, видавець повинен обачно обирати майбутній видавничий проект.

 

Беручи до уваги типологічні й класифікаційні ознаки «стандартних» видань [2, 4], а також вимоги сучасного кпи говидання, можна сформулювати основні ознаки «книш художника», за якими варто орієнтуватися при виборі.

Іміджевість «книги художника». Якщо серед мотиві и

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.