І І І'ЛЦІ Ц И К Л А А АЧ IB

чітким, відповідним до статусу, перебуванням індиві і іауковця на тій чи інший сходинці ієрархічної драбини. отже, важливим уявляється і знання тих способів, з допом гою яких соціальна позиція автора репрезентується у фо мах наукового дискурсу;

— по-друге, ринкові реалії, на які мусять реагува всі сфери суспільного життя (у тому числі наука), змін ли колишнє, сказати б, платонічне ставлення науков до матеріальних вислідів своєї праці, а отже, і вербальн її результат — науковий текст — починає сприймати як особливий продукт, що має певну, цілком вимірюва вартість (зарплатня, гонорар, грант, премія). Суспільна цінність цього продукту визначається специфічним сер овищем (колегами-науковцями) або, ширше, — «ринко (тобто колом зацікавлених або випадкових читачів) і прин сить дивіденди у вигляді так званого «символічного капіт лу» — його вже згаданий Дж. Б. Томпсон визначає як «аку льований престиж, визнання і повагу до певної особи або науко інституції» [14, с. 31—32]. Але для досягнення цього слнасамперед, усвідомити: тексти, як афористично висловл ється К. Хайленд, «є комунікативними актами, а не переліка пропозицій». І далі: «...Вчені не просто створюють тексти, переконливо представляють зовнішню реальність, — вони ви ристовують мову для пізнання, конструювання і обговорення ціальних стосунків» [10, с. 66].

Утім, видавнича справа соціоцентрична і в інших с їх аспектах. Насамперед, власне процес видавання (тоб тиражування та оприлюднення) покликаний трансформ вати продукт індивідуального авторства — твір — у п дукт масового «споживання» — видання. «Текст є частин соціальної та інтелектуальної діяльності», — це твердженЧ. Бейзермана (С/г. Bazerman), що «надавав форму написано знанню» (саме так — «Shaping Written Knowledge» — «Надачи форму написаному знанню» — називається одна з йо найвідоміших праць [7]), підхоплюють Б. Бенвел (В. Benw

4 4

З Е Л І І І С Ь К Л Н . В .

ы І ',. Стокоу (Е. Stokoe): «Процес продукування тексту с різно-видам соціальної практики» [8, с. 107], а Д. Керлен (D. Kerlen)

Прямо визначає роль видавця у цій «соціалізації» авторсько-іо тексту: «У видавничій практиці, — пише він, — автор до-/ч/чає редакторові від його, автора, імені здійснювати поширення Кіасного знання в суспільстві... Завдяки стосункам з видавцями tlßinopu — тобто ті, що продукують тексти, — одержують на-і чаївницьку підтримку» [11, с. 142].

Якщо автори, створюючи тексти, лише потенційно ін-,|и»рмують читачів, впливають на їх свідомість, взаємодіють і ними, то видавці реально забезпечують «постачання» по-дібної суспільству інформації, отримуючи від автора її, 1.1 к би мовити, «сировинну форму» і доводячи цю форму до оптимальної (або, хоча б, до прийнятної) — і кількісно 11»і рахунок накладу), і якісно (за рахунок редакторського опрацювання). «Ми читаємо книжки - не тексти», — за-VНсіжує гірофесор-книгознавець з Німеччини у. Раутен-ім'рг (U. Rautenberg) [11, с. 173]. І це, дійсно, так (природно, ил' П.ся не про фізичну форму книжки як таку, а про те, ню, перетворюючись у книжку, авторський текст виразніше і ї ї монтується, унаочнюється нетекстовими фрагментами, прирощується елементами, які забезпечують пошуковість, ір\ чність, зрозумілість тощо).

('ііме під час перетворення авторського тексту у книжку \ 11 >чі поється (а подекуди й заново визначається чи принци-||іmo замінюється) той зріз суспільства (за віковими, освітні-ми, і гатусними та іншими, відомими видавцям, ознаками), і ПІ ч кого формується цей видавничий продукт, — йогочи-Іііпі.ке коло (читацьке призначення). Адже, пересічно, да-lli'fco не факт, що кожен автор, — попри хрестоматійну істи-II\ про неможливість існування його, автора, без реального Ніш уявного читача, — має достатньо знань і уяви (а іноді і їм і .шия!) для формування моделі кількісно представницької чи і,н і,ької аудиторії. Натомість практично доконаний факт, Іію інше рідкісний автор достеменно знає, як саме на цго

•IS

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

аудиторію впливати, а, головне, хоче цим займатися. «Скла ність мовного спілкування, — писав академік О. Пєшковськи

— росте пропорційно числу тих, що спілкуються, і там, де од із сторін, що спілкуються, є невизначеною множиною, ця скла ність досягає максимуму. А в усякому друкованому...мовлен саме так і є» [4, с. 164]. Ця думка, гранично актуалізувавшисьогодні, має спонукати видавця до запозичення й активн го використання соціологічних методів — для компенсаці ного (замість автора або йому на допомогу) дослідження п тенційного читацького кола: це зменшить число «неточн потраплянь» (тобто невдало використаних засобів) і, водн час, підвищить імовірність читацьких очікувань.

Сучасні дослідники наголошують на розрізненні п треб у «розмірах» такої видавничої «компенсації», виходя з тематики творів. Як пише К. Хайленд, «автори творів гум нітарної та суспільної тематики більше прагнуть побудува стосунки з читачами, розглядаючи їх як розумних та поінфо мованих коуіег» [10, с. 29] (а отже, менше потребують допмоги з боку видавця) — у той час, як автори природнич технічних творів «більше заклопотані ставленням до своєї пра і важче встановлюють взаєморозуміння з читачами» [10, с. 2(а тому без настанов видавця і редакторських виправле їм, вочевидь, ніяк не обійтися). Хайленд пояснює цю різн цю тим, що твори різних тематичних груп «соціально Гру туються на різних практиках галузевих культур» [10, с. 29],відтак заглиблення в ці культури також стає складово діяльності професійного видавця (у випадку спеціаліза видавництва) чи редактора (в роботі над окремим видавн чим проектом).

Нарешті, якщо схематизувати видавничу діяльність класичної, а нині — і просто житгєво необхідної форму «автор — видавець — ринок» (а останній примушує визн чатися не з кількістю тих, що прочитали, а з кількістю тих, купили книжку), то стане зрозуміло, що і в суто прагмати ному плані видавнича галузь соціоцентрична: вона праг

4 6

З Е Л І Н С Ь К А H , Б .

h і мій і и масові аудиторії, які забезпечують високі наклади (чим більші, тим краще) і, відповідно, великі прибутки. Сьо-і ' ніш високі наклади книжки асоціюються з «розкрученим» іменем автора, вдало обраною темою, майстерно тексту-е 11 .1 m втіленою, та привабливим матеріальним носієм. Але не - лише передумови, а не гарантія комерційного успіху:

у піх залежить від вдалих промоційних дій.

І Іеобхідність просувати свою продукцію (дарма, що ін-іеііектуальну) на ринку мобілізує видавців до запозичення

новітніх технологій з інших сфер комунікації (це, зокре-ма, засоби реклами і промоції, PR-технології, іміджеві акції 1111 цо) • До того ж, як свідчить досвід бага тьох видавничо роз-иинутих країн, ефективність ринкового просування видав-ничого продукту багаторазово підвищується при сполучених і і/і иллях самих видавців і засобів масової інформації, і, таким чи-ним, коло взаємодії окремих сегментів всередині нової на - укової галузі «Соціальні комунікації» логічно замикається.

Років десять тому, розмірковуючи над майбутнім книги и умовах наступу цифрових технологій, у. Еко (U. Eco) дуже чітко розподілив ролі всіх творців сучасного інформацій-і юго середовища і, визначивши їхні функції та можливості, оп тимістично окреслив місце книги, а відтак — і видавни-чої справи: «Книги мають перевагу над комп'ютерами. Навіть надруковані на кислотному папері, що зберігається тільки 70 ро-ків, вони витриваліші, ніж магнітні диски. До того ж вони не потерпають від зниження напруги пш аварій і опірніші до ударів. І, нарешті, книги залишаються найбільш економічним, гнучким, •готовим до вжитку» засобом передавання інформації за дуже низьку ціну» [9, с. 299]. Разом з тим, видатний інтелектуалсучасності не засмучується з приводу відмирання деяких традиційних видань і переходу їхніх функцій до новітніх носіїв: «Я переконаний, що нові технології зроблять застаріли ми багато видів книжок — зокрема, енциклопедії та посібники

Сьогодні полиці окуповані...метрами і метрами енциюіопедич них томів, які не будуть запотребувані в наступному сто типи

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

/ немає жодної причини оплакувати їх зникнення». І ще: «Освіт

не хвилюйтесь, якщо вони не прочитають п'ять томів історі музики» [9, с. 299].

О Т О Ж , Я К В И Д Н О ІЗ Ц Ь О Г О філософського обгрунтування міжгалузева співпраця у соціальних комунікаціях немину ча, і спеціальність «Теорія та історія видавничої справи т редагування», з її високим і поки що далеко не використа н и м теоретичним потенціалом, серед них виявляється дуж суттєвою.

1. Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і джере ла (XIX — перша третина XX ст.) / За ред. Н. Зелінської. — Львів Світ, 2003. - 612 с.

2. Зелінська Н. В. Дискурсивні практики української науки дзеркалі видавничих реалій // Наук, записки / УАД. — Львів. —

2008. -№ 1 (13). - С. 3 - 1 1 .

3. І Іартико 3. В. Загальне редагування: нормативні основи. — Львів: Афіша, 2001. - 416 с.

4. І Іешковский А. М. Избранные труды. — М.: Учпедгиз, 1959

- 252 с.

5. Прорвемося... Поганому «культуристу» — і криза заважає // Дзеркало тижня. - 2009. - № 1 (729). - С. 13.

6. Anglo-Ukrainian Studies in the Analysis of the Scientifi Discourse. Reason and Rhetoric / Ed. by Rom Harre. — Lewinston Queenston; Lampeter: The Edwin Mellen Press, 1996. — 140 p.

7. Bazerman Ch. Shaping Written Knowledge. — Wisconsin University of Wisconsin Press, 1988. — 268 p.

8. Benwell В., Stokoe E. Discourse and Identity. — Edinburgh Edinburgh University Press, 2006. — 314 p.

9. The Future of the Book / Ed. by Geoffrey Nunberg, wit Afterword by Umberto Eco. — Berkely: University of California Press 1996. - 306 p.

10. Hyland K. Engagement and Disciplinarity: the other side o evaluation // Academic Discourse — New Insights into Evaluatio

4 8

I i.iiiiiiiiiiu ation Research and Media Science in Europe. — Berlin; l i u York Mouton de Gruyter.- 2003. - P. 171-185.

I ' Nhnrpe L. T., Gunther I. Editing Fact and Fiction: A Concise Bui.I. lo Hook Editing. — Cambridge: Cambridge University Press,

|"'i| 227 p.

I \ Smith R. F., O'Connell L. M. Editing Today. — Ames, Iowa:

Im .i' 'liite University Press, 1996. - 227 p.

II I liompson J. B. Books in the Digital Age: The Transformation of

.Iilemic and Higher Education Publishing in Britain and the United hi,ill". — Cambridge: Polity Press, 2005. — 468 p.

УДК 007:304:655

КАПРАЛЬ І. I.

Поиск по сайту: