Порівняльна характеристика обліку виробничих запасів

Продовження табл. 1.1

Порядок обліку товарно-матеріальних цінностей у зарубіжних країнах регламентує міжнародний стандарт 2 «Оцінка та відображення матерiально-виробничих запасів у контексті формування фактичної собівартості», який визначає поняття собівартості (початкової вартості) і методи оцінки.

Помилка в оцінці матеріальних запасів на кінець поточного року негативно впливає на величину чистого прибутку як у поточному, так i наступному році й тим самим на величину оплаченого податку з прибутку. Тому державні органи особливо регулюють застосування підприємствами різних методів оцінки матеріальних запасів. Бухгалтери фірм дуже часто стикаються, з одного боку, з проблемою найточнішого визначення прибутку, а з другого – з бажанням зменшити податок на прибуток. Існує цілий ряд методів оцінки матеріальних запасів для фінансової звітності. Основна частина з них ґрунтується або на собівартості, або на ринковій ціні. Інститут присяжних бухгалтерів США зазначає, що первинною основою обліку матеріальних запасів є собівартість, яка включає такі елементи:

· суму рахунку-фактури, за вирахуванням скидок при покупці;

· суму страхування товарів у дорозі;

· відповідні податки i тарифи.

Інші витрати, які пов’язані з придбанням, прийманням тощо, в принципі також мають входити у собівартість матеріальних запасів. Однак на практиці настільки складно розділити ці витрати між окремими видами, що вони переважно враховуються як витрати звітного періоду (тобто включаються в накладні витрати), а не як елемент собівартості матеріальних запасів.

Протягом року ціни на більшу частину товарів змінюються. Однакова кількість товарів може бути придбана. за різними цінами. Тому бухгалтерів більше цікавить рух вартостей, а не фізичне переміщення товарів під час діяльності фірми, оскільки саме вартість дає можливість точніше визначити прибуток.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовують тільки один із методів, передбачених П(С)БО 9 «Запаси».

Світовий досвід для розв'язання цих проблем пропонує декілька методів визначення вартості. Серед них найбільш поширеними є:

· метод ідентифікації;

· метод середньої вартості;

· метод оцінки запасів за цінами перших закупок – ФІФО.

Метод ідентифікації передбачає рух матеріальних цінностей з моменту їх придбання і до моменту реалізації або виробничого використання за фактичною їх вартістю, яка склалася на момент придбання. Він зручний у застосовуванні до матеріальних цінностей з великою вартістю, таких як автомобілі, трактори, комбайни, різне обладнання, партій дефіцитних матеріалів. У нашій державі цей метод знайшов значне поширення, але, незважаючи на свою простоту, в зарубіжній практиці він застосовується в обмежених обсягах через два суттєві недоліки. Перший, що у багатьох випадках важко і непрактично слідкувати за придбанням і використанням конкретних товарних одиниць. Другий, це в тому випадку, коли підприємство займається придбанням, реалізацією та використанням на виробництво однакових товарів, визначити, які товари вже реалізовані або використані на виробництво, а які залишилися, можливо з великим ступенем умовностей. Таким чином, виникає можливість маніпулювати визначенням прибутку. І залежно від того, за якою собівартістю буде продано товар одного і того ж найменування, прибуток буде збільшуватися або зменшуватися.

За методом середньої вартості витрачені та реалізовані запаси, а також їх залишок на кінець звітного періоду оцінюються за середніми цінами з урахуванням залишку матеріалів (запасів) на початок звітного періоду та їх надходження за звітний період. Середня вартість одиниці може розраховуватись як загалом за звітний період, так і після кожного наступного надходження того чи іншого виду запасів. Значного поширення набув у бухгалтерській вітчизняній практиці.

Метод за цінами перших закупок припускає, що матеріали, які придбані першими, відпускаються на виробництво чи реалізацію, тобто списуються за цінами перших надходжень. При цьому залишки матеріалів (запасів) на кінець звітного періоду оцінюються за цінами останніх надходжень. Він дає декілька суттєвих переваг:

1) він простий і доступний;

2) він співвідноситься з нормальним фізичним потоком товарів;

3) неможливе ніяке маніпулювання прибутком;

4) сума в балансі буде приблизно збігатися з поточною ринковою вартістю.

Недоліки методу:

1) констатація «паперових» доходів;

2) більш тяжкий податковий тиск, якщо використовується в податкових цілях.

За міжнародними стандартами бухгалтерського обліку використовуються такі методи оцінки :

1) первісна вартість являє собою грошовий вираз ціни придбання конкретного предмета;

2) відновлена вартість являє собою суму коштів, яку потрібно було б виплачувати на даний момент за необхідності заміни предмета іншим таким самим;

3) чиста вартість реалізації – це ціна продажу за вирахуванням торговельних витрат у розумних межах прибутку;

4) приведена вартість – дисконтова на величина майбутніх надходжень коштів, яку може принести реалізація даного предмета у процесі звичайної комерційної операції.

Національні стандарти обліку побудовані на підставі Міжнародних стандартів, але відповідно до специфіки національної системи виникають розбіжності обліку в Україні та зарубіжних країнах.

Визначена із застосуванням розглянутих методів вартість (собівартість) товарно-матеріальних запасів на кінець звітного періоду, як правило, і вказується у Балансі. Однак бувають випадки, коли у зв'язку з пошкодженнями, застарілістю або зниженням рівня цін ринкова вартість запасів падає нижче собівартості. Тоді підприємство повинно надавати інформацію про товарно-матеріальні запаси за правилом нижчої оцінки, виходячи з принципу обачності. Відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку і звітності запаси оцінюються і відображаються у фінансовій звітності за меншою з двох вартостей: за собівартістю або за чистою реалізаційною вартістю [49]. Але при зниженні цін з будь-яких причин ринкова ціна запасів може впасти нижче їх собівартості, і тоді виникає потенційний збиток, який має бути показаний в даному періоді списанням вартості запасів до їх ринкової ціни. У звітності товарно-матеріальні запаси відображаються за вартістю, що не перевищує реалізаційної. Чиста реалізаційна вартість являє собою ціну, за якою передбачається реалізувати товари, за вирахуванням витрат на підготовку до продажу та реалізацію. Якщо чиста реалізаційна вартість досягає значення, меншого вартості придбання запасів, різниця (збиток від утримання запасів) може показуватися двома методами: прямим та непрямим. У першому випадку ринкова вартість запасів просто заміщує їх собівартість і різниця прямо списується на собівартість реалізованих товарів. У другому – створюється контрактивний коригуючий рахунок «Знижки від зниження ринкової вартості запасів», а також рахунок «Збиток від зниження ринкової вартості запасів». Прямий метод набув більшого поширення, а непрямий використовується при значній сумі збитку [68].

Поиск по сайту: